2. Поняття про нервову та гуморальну регуляцію діяльності серця.

Частота і сила серцевих скорочень в організмі регулюється нервовою та ендокринною системами. Серце іннервується вегетативною нервовою системою. Симпатичні нерви збільшують частоту та силу серцевих скорочень, а парасимпатичні — навпаки, уповільнюють і зменшують.

На серцеву діяльність впливає низка речовин, що виділяються різними органами у кров. Така регуляція називається гуморальною (від лат. humor — рідина), тобто здійснюється через кров. Особливо важливе значення має адреналін, що виділяється наднирковими залозами. Цей гормон збільшує частоту та силу серцевих скорочень. Посилюють серцеву діяльність також іони кальцію; іони калію, навпаки, ослабляють і уповільнюють її.

В судинній системі розрізняють артерії, капіляри та вени.

Артерії (від грец. arteria — дихальне горло, кровоносна судина) — кровоносні судини, які несуть кров, збагачену киснем, від серця до органів і тканин тіла (лише легеневі артерії несуть венозну кров).

Артеріальна система включає легеневі артерії, аорту й розгалуження артерій до артеріол. Аорта (новолат. aorta — піднімаю серце) — головна, найкрупніша артерія кровоносної системи хребетних; забезпечує кров'ю всі тканини й органи тіла. Еластичність стінок аорти забезпечує безперервність руху крові по артеріях. В артеріях кров рухається під великим тиском.

Стінки артерій складаються з трьох шарів.

Зовнішня сполучнотканинна оболонка (адвентиція) додає артеріям міцність і еластичність, що дозволяє їм витримувати внутрішній тиск, розширятися і стискатися; багата судинами і нервами.

Середній шар складається з еластичних волокон і гладких м'язових клітин, скорочення або розслаблення яких регулює діаметр просвіту артерії і відповідно кількість крові, що поступає до органу.

Внутрішня оболонка (інтима) утворена ендотелієм і сполучною тканиною, переважно містить внутрішню еластичну мембрану, яка додає стінкам додаткову міцність.

Капіляри (від лат. capillaris — волосяний) є мікроскопічними судинами, стінки яких складаються з одного шару ендотеліальних клітин.

Вени (лат. vena — кровоносна судина, жилка) — кровоносні судини, несуть насичену вуглекислотою, продуктами обміну речовин, гормонами й іншими речовинами венозну кров від органів і тканин до серця (виключаючи легеневі та пупкову вени, які несуть артеріальну кров). Їх стінка, так само як і в артерій, складається з трьох шарів, але вона набагато тонша і слабкіша, оскільки містить менше гладко-м'язових і еластичних волокон.

У просвіті вен є півмісяцеві клапани, які перешкоджають зворотній течії крові. Стінки вен легко стискаються оточуючими м'язами, що сприяє руху крові до серця, оскільки кров у венах тече під невеликим тиском.

3. Провідна система серця.

Виконання серцем функцій по перекачуванню крові залежить від ритму руху крихітних імпульсів, що поступають з верхньої камери серця в нижню. Ці імпульси розповсюджуються по провідній системі серця, яка задає необхідну частоту, рівномірність і синхронність скорочень передсердя і шлуночків відповідно до потреб організму.

Основний водій ритму, називається синусовим вузлом або вузлом Кіс-Фляка, розташовується у верхній частині правого передсердя. Це анатомічне утворення, яке контролює і регулює серцевий ритм відповідно до потреб організму, часом доби і багатьма іншими чинниками, що впливають на людину.

У синусовому вузлі виникають електричні імпульси, які проходять через передсердя, примушуючи їх скорочуватися, до атріовентрикулярного (тобто предсердно-шлуночкового) вузла, розташованого на межі передсердя і шлуночків. Потім збудження по провідних тканинах розповсюджується в шлуночках, викликаючи їх скорочення.