4. Анафілактичний шок.

Епідеміологія та етіологія.

Анафілактичний шок – генералізована алергічна реакція негайного типу, яка виникає внаслідок нераціонального застосування лікарських засобів.

Вона трапляється у дітей будь-якого віку, починаючи від одного місяця життя і закінчуючи підлітковим періодом.

Потрапляючи в організм, ліки, що є хімічними речовинами, сполучаються з білками і стають алергенами. Підвищена чут­ливість до лікарських препаратів має індивідуальний характер.

Іноді після споживання деяких видів їжі раптово з'являються біль у горлі, кволість, виразки на слизових оболонках губ і рота, дитину моро­зить. Це супроводиться збільшенням лімфатичних вузлів на шиї, різними висипами, блідістю, збільшенням селезінки й своєрідними змінами в крові.

Нарешті, при вживанні харчового алергену в сенсибілізованих дітей може розвинутись анафілактичний шок – найтяжчий прояв алергії.

Перебіг та долікарська допомога. Анафілактичний шок – стан, не­безпечний для життя. Навіть при одноразовому прийманні ліків всередину або внутрішньом'язово в разі підвищеної чутливості до них протягом кількох хвилин дитина стає дуже блідою, її обличчя вкривається великими крап­линами поту, голос слабшає, пульс ледве промацується, знижується арте­ріальний тиск, порушується ритм дихання і серцевої діяльності.

Можуть настати корчі. У таких випадках треба терміново викликати машину швид­кої допомоги. До приходу лікаря слід відчинити вікно, покласти до ніг грілку, роздягти дитину, напоїти міцним гарячим чаєм.

5. Сироваткова хвороба.

Епідеміологія та етіологія. При лікуванні деяких захворювань доводиться обов'язково вводити кров, плазму чи інші білкові препарати, які в окремих дітей викликають алергічну реакцію у вигляді сироваткової хвороби.

На відміну від анафілактичного шоку вона розвивається повільно. Прихований період може тривати від 2 до 14 днів, коли певних ознак хвороби ще немає, але зміни в організмі вже відбуваються.

Перебіг. Початок хвороби характеризується підвищенням температу­ри, болем в суглобах, одно- чи дворазовим блюванням, дитину морозить. Потім тіло покриває кропив'янка, пухирі великих розмірів, що місцями зли­ваються між собою.

Вони сверблять і мають рожевий колір. Пізніше хворо­ба вражає серце, нирки та інші органи. Самолікування в цьому разі неприпустиме. Лише кваліфікована лікарсь­ка допомога може дати позитивний і водночас швидкий результат.

1. Будова серцево-судинної системи.

Циркуляція крові по замкненій системі кровоносних судин у строго певному напрямку, яка забезпечує обмін речовин між організмом і зовнішнім середовищем, називається кровообігом.

Серце (cor) — центральний орган кровоносної системи, скороченнями якого здійснюється циркуляція крові або гемолімфи по судинах.

Є порожнистим чотирикамерним м'язовим органом, що має форму конуса, розташований в грудній порожнині (середостінні). Маса серця дорослої людини в середньому близько 250 г у жінок і майже 330 г у чоловіків, довжина 10-15 см, в поперечнику 8-11 см., передньозадній розмір 6-8,5 см.

Серце поділене на праву та ліву половини суцільною поздовжньою перегородкою. Кожна з половин складається з двох відділів: передсердя (artium) і шлуночка (ventriculi cordis), що з'єднуються між собою отвором, який закривається стулковим предсердно-шлуночковим клапаном.

У лівій половині клапан складається з двох стулок, у правій — з трьох. Клапани відкриваються у бік шлуночків. Цьому сприяють сухожильні нитки, які одним кінцем прикріпляються до стулок клапанів, а іншим — до сосочкових м'язів, розташованих на стінах шлуночків. Під час скорочення шлуночків сухожильні нитки не дають вивертатися клапанам у бік передсердя.

У праве передсердя кров поступає з верхньої і нижньої порожнистих вен і вінцевих вен самого серця, в ліве передсердя впадають чотири легеневі вени.

Шлуночки дають початок судинам: правий — легеневому стовбуру, який ділиться на дві гілки й несе венозну кров в праву та ліву легені, тобто в мале коло кровообігу; лівий шлуночок дає початок лівій дузі — аорті, по якій артеріальна кров поступає у велике коло кровообігу.

На межі лівого шлуночка й аорти, правого шлуночка й легеневого стовбура є півмісяцеві клапани (по три стулки в кожному). Вони закривають просвіти аорти й легеневого стовбура і пропускають кров із шлуночків у судини, але перешкоджають зворотній течії крові з судин у шлуночки.

Стінка серця має три шари: внутрішній — ендокард, утворений клітинами епітелію, середній — міокард — м'язовий і зовнішній — епікард, що складається із сполучної тканини і вкритий серозним епітелієм. Зовні серце покрито сполучнотканинною оболонкою — навколосерцевою сумкою, або перикардом, що також вистелений із внутрішньої сторони серозним епітелієм.

Для серцевого м'яза характерна автоматія — здатність скорочуватися під дією імпульсів, виникаючих у самому серці. Це пов'язано з особливими клітинами, які залягають в серцевому м'язі, в яких ритмічно з'являються збудження.

У роботі серця розрізняють три фази. Перша — скорочення передсердь, друга — скорочення шлуночків — систола, третя — одночасне розслаблення передсердь і шлуночків — діастола, або пауза.

Період від одного скорочення передсердя до іншого називають серцевим циклом. Кожний цикл триває 0,8 с. З цього часу на скорочення передсердя доводиться 0,1 с., на скорочення шлуночків — 0,3 с., а загальна пауза серця триває 0,4 с.

При кожному скороченні обидва шлуночки викидають в аорту й легеневу артерію однакову кількість крові (в середньому близько 70мл), яка називається ударним об'ємом крові.