3. Реформи в соціальній сфері.

Реформування соціальної сфери, крім переслідування мети покращання життєвого рівня населення і відповідно наближення до «світлого майбутнього», мали ще й іншу мету. Успіх у соціальній політиці давав би Хрущову підтримку з боку народу і додаткові переваги в боротьбі за владу з його опонентами.

Безперечно, найважливішим наслідком економічних реформ М.Хрущова була активізація соціальної політики, яка охопила майже всі сторони життя населення. На думку фахівців, саме цей напрям діяльності М. Хрущова поруч із ліквідацією сумнозвісного ГУЛАГу (Главного управления исправительно-трудовых лагерей – Головного управління виправно-трудових таборів) став справді історичним за своїм значенням.

Для того, щоб мати підтримку трудящих у боротьбі проти своїх політичних опонентів, М.Хрущов намагався «проштовхнути», насамперед, найбільш популярні і конче потрібні для простих людей заходи.

Зокрема, вже в перші роки його керівництва було скорочено тривалість робочого дня для підлітків і в передсвяткові та передвихідні дні, збільшено відпустки для вагітних жінок, відмінено плату за навчання, скасовано жорсткий закон, що фактично закріплював робітників за підприємствами, не даючи змоги залишити їх і перейти на інші. Цими рішеннями М.Хрущов відразу здобув симпатії і підтримку широких верств населення.

Крім цього, за хрущовських часів була здійснена справжня «пенсійна революція», яка водночас знизила межу пенсійного віку і підвищила розміри пенсій. Середня заробітна плата за 1953-1965 рр. у робітників і службовців зросла на третину, а мінімальна – з 27 до 45 крб.

У 1957 р. нарешті були ліквідовані регулярні державні позики, що існували у вигляді розповсюдження облігацій. Вони фактично забирали 10% зарплати трудівників і служили засобом непрямого опо­даткування трудящих. Але виплата державного боргу населенню за придбані облігації відкладалася на 20 років.

Певні позитивні зміни були здійснені і на селі. Серед найважливіших заходів слід назвати підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, що одразу дало поштовх до зростання продуктивності праці в сільському господарстві.

Восени 1953 р. з колективних господарств було списано всю заборгованість минулих років щодо поставок продукції тваринництва. Замість традиційної оплати праці за так званим залишковим принципом (по закінченню господарського року), поступово запроваджувалося грошове і натуральне авансування. В березні 1956 р. було прийнято рішення про щомісячне авансування сільських трудівників і додаткову оплату праці в колгоспах.

Внаслідок цього в 1958 р. грошові фонди на авансування мали вже більше 80% сільських господарств республіки, а понад 500 колгоспів запровадили гарантовану оплату трудоднів. Цього ж року кол­госпники України, нарешті, отримали паспорти.

У відповідності 3 постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про розвиток житлового будівництва в СРСР» (липень 1957 р.) ставилося завдання забезпечити кожну радянську сім'ю окремою квартирою. Для цього в кожному великому місті створювалися високопродуктивні домобудівні комбінати. їх силами в містах і селищах України за 10 років було споруджено понад 3 млн. квартир. Хоча ці п'ятиповерхові будинки згодом отримали в народі принизливу назву «хрущоби», їх спорудження відчутно зрушило з місця розв'язання гострої житло­вої проблеми.

Влітку 1953 р. в СРСР за ініціативою М.Хрущова булл прийнята спеціальна програма розвитку легкої і харчової промисловості, яка створила передумови для виведення галузей з кризового стану. В Україні виконання цього плану стало досить швидко давати позитивні результати: в магазинах помітно побільшало продуктів, почались закупки деяких товарів за кордоном. У багатьох сім'ях з'явилися товари, про які не можна було навіть мріяти у сталінську добу: телевізори, магнітофони, холодильники, пральні машини.

Перші успіхи у розвитку сільського господарства дали можливість людям збільшити асортимент продуктів харчування. Якщо раніше раціон середньої радянської сім'ї, як правило, складався з таких основних продуктів, як хліб і картопля, то за часів М.Хрущова він розширився до більш-менш регулярного споживання овочів і м'яса, В магазинах з'явилися навіть такі екзотичні для тих часів делікатеси, як цитрусові.

Але після того, як реформи в сільському господарстві вичерпали себе, в Україні знову виникла надзвичайно гостра продуктова проблема. Особливо вона посилилася після посухи 1963 р., коли з'явилися серйозні перебої з хлібобулочними та м'ясо-молочними виробами і різко зросли піни на основні продукти харчування.

Ці негативні явища викликали відверте невдоволення трудящих керівництвом країни, внаслідок чого М.Хрущов швидко втратив завойовані раніше авторитет і підтримку народу.

Оцінюючи економічну політику М.Хрущова, слід зазначити, що поруч із безумовними позитивними зрушеннями, які вдалося досягти, проведені ним економічні і соціальні перетворення часто відзначалися по­мітними поспішністю, непродуманістю і непослідовністю. Його самовпевнене переконання, що «ми за два-три роки вирішимо будь-яку проблему», стало крилатою фразою, яка увійшла майже в кожну його доповідь чи виступ.

Хрущовське десятиліття було періодом постійних пропагандистських обіцянок, більшість з яких, на жаль, так і залишилися на папері. Як приклад можна навести популістський заклик «у найближчі роки» наздогнати й випередити США по виробництву м'яса, масла і молока на душу населення чи програму побудови за 20 років матеріально-технічної бази комунізму. Усе це згодом стало серйозною підставою для звинувачення М.Хрущова в «суб'єктивізмі і волюнтаризмі».

Волюнтаризм - соціально-політична діяльність, яка нехтує об`єктивними законами історичного розвитку, керується суб`єктивними (власними) бажаннями і волею окремої людини та її довільними рішеннями.

Суб`єктивізм – оцінка і винесення рішень залежно від особистих симпатій чи антипатій.