Економічні реформи Хрущова

1. Реформи в сільському господарстві та їхні наслідки.

Найслабшою ланкою радянської економіки було сільське господарство. На 1945 р. воно становило 60 % довоєнного виробництва. Рівень зростання продукції в сільському господарстві за період 1949—1952 рр. складав лише 10 %, у той час як у промисловості — 230 %. До того ж, сільське господарство було збитковим. Усі повоєнні роки в історії сільського господарства заповнені всілякими реформаторськими планами, які лише завдавали йому нових ударів. У 1946 р., коли в українському селі лютував голод, з ініціативи М. Хрущова були розпочаті економічно необґрунтовані роботи щодо освоєння заплав Дніпра, його притоків Ірпеня, ­Остра та інших річок. У 1948 р. розгорнулася нова кампанія — меліорація земель і осушення боліт. Усупереч очікуваним наслідкам на осушених землях укіс трав не збільшився, а навпаки, зменшився. Проте це не застерегло М. Хрущова від нових експериментів. Одним з таких експериментів було створення замість сіл «агроміста» з населенням п’ять тисяч мешканців (перше таке «агромісто» було створено в Київській області). Ця кампанія супроводжувалась лік­відацією неперспективних сіл. І хоча від ідеї «агроміст» швидко відмовилися, кампанія з ліквідації неперспективних сіл мала своє продовження у наступні десятиліття. Реалізація цієї програми призвела б до насильної ліквідації селянства як класу. Невгамовна натура Хрущова шукала нових ініціатив. Узагалі в ці роки проявилися всі риси характеру Хрущова як лідера держави. Це перш за все, необміркованість у висуванні всіляких ініціатив, невиправ­дана поспішність у вирішенні складних і великих господарських справ. Так, наприклад, він організував почин працівників Шполянського району Київської області з виконання трирічного плану розвитку тваринництва 1949—1951 рр. за один рік під гаслом: «Шполянці підкоряють собі час».

Таким чином, всі спроби наприкінці 1940-х років стимулювати сільськогосподарське виробництво не мали успіху. Не допомогло й укрупнення колгоспів у 1950 р., кількість яких скоротилась на 42 % і складала на кінець року 19 295.

Початок реформування на селі було покладено на вересневому 1953 р. Пленумі ЦК КПРС, який намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Так, передбачалось укріплення матеріально-технічної бази господарств, матеріальне заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, зменшення податків на присадибне господарство, списування заборгованості колгоспів, поліпшення якісного складу керівників сільськогосподарських підприємств тощо.

Завдяки цим заходам сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним. Середина 1950-х років була періодом найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспної системи СРСР. Валова продукція сільського господарства за 1954—1958 рр. порівняно з попередньою п’ятирічкою зросла на 35,3 %. У 1958 р. валовий збір зерна склав 135 млн т.

Позитивні зрушення були б більш вагомими, якби не фантастич­ні надпрограми, що почали втілюватися у життя вже в 1954 р. Першою такою програмою стало освоєння цілинних і перелогових земель, яку було започатковано на лютнево-березневому Пленумі ЦК КПРС. Суть цієї програми полягала в освоєнні майже 13 млн га цілинних і перелогових земель (пізніше цю цифру збільшили до 28—30 млн га) Казахстану, Сибіру та Північного Кавказу. Реально було розорено 42 млн га. Україні в цій програмі відводилася роль джерела матеріальних і людських ресурсів. Уже 22 лютого 1954 р. на цілину було відправлено першу групу українських механізаторів. Загалом за 1954—1956 рр. на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб. А до 1961 р. в цілинні райони було відправлено 90 тис. тракторів і сільськогосподарських машин, виготовлених на українських підприємствах.

Другою надпрограмою стала «кукурудзяна епопея». У червні 1954 р. Хрущов звернувся із закликом про розширення посівів кукурудзи. Лютневий 1955 р. Пленум ЦК КПУ прийняв рішення про збільшення площ посівів кукурудзи понад 5 млн га земель (1953 р. посіви кукурудзи займали майже 2,2 млн га). Ділові якості сільськогосподарського керівника М.Хрущов визначав за його ставленням до вирощування кукурудзи, а зростання її врожайності ставив у пряму залежність від рівня політичної свідомості виробників. «Якщо в окремих районах країни кукурудза запроваджується формально, колгоспи і радгоспи одержують низькі врожаї, то в цьому винен не клімат, а керівники, – говорив М. Хрущов на XXII з'їзді КПРС. – Там, де кукурудза не родиться, є «компонент», який не сприяє її росту. Цей «компонент» слід шукати в керівництві... Треба замінювати тих працівників, які самі засохли і сушать таку культуру, як кукурудза, не дають їй можливості розгорнутися на всю міць». Проте кукурудзяна компанія не дала очікуваного результату. Досягти такої врожайності, як в США, — 70—150 ц/га не вдалося. Врожайність складала 25—30 ц з га. Натомість в багатьох районах невиправдано величезні посіви кукурудзи призвели до порушення сівозміни, структури ґрунтів, зниження врожайності зернових тощо.

Однак спроба призвичаїти українське господарство до цієї запозиченої в Америці культури увінчалася лише незначним успіхом. У 1961 р. було зібрано непоганий урожай кукурудзи. Але 1963 р. внаслідок посухи виявився надзвичайно неврожайним у цілому. Щоб зняти гостру проблему з нестачею хліба, стали випікати хліб, який мав значний домішок кукурудзяного борошна. Через свій специфічний смак він не подобався населенню, і його споживали тільки тому, що іншого не було. Того ж року Радянський Союз вперше почав закуповувати і ввозити зерно з-за кордону.

Третя надпрограма полягала в різкому збільшенні виробництва м’яса та іншої продукції тваринництва та бажанні обігнати за цими показниками провідні капіталістичні країни. З цією метою розпочалося будівництво гігантських відгодівельних комплексів. Їх будівництво створило проблему забезпечення кормами і ветеринарного обслуговування худоби. Існуючі покоси багаторічних трав не могли дати необхідної кількості кормів, а спроба забезпечити тваринництво кормами за рахунок засіву луків кукурудзою та іншими рослинами, які дають значну кількість зеленої маси, викликало цілу низку нових проблем. Місцеві породи тварин не були звичні до нових кормів. Не було налагоджено виробництво комбікормів. Розпочалась масова ерозія ґрунтів і як результат їх вихід із сільськогосподарського обороту. Потрібний був новий рівень ветеринар­ного обслуговування тощо.

З 1956 р. розпочався новий наступ на присадибні господарства колгоспників. Знову проводилося скорочення ділянок, законодавчо закріплювалася кількість худоби, яку могли тримати селяни. Також заборонялося годувати худобу хлібом, зерном, крупами, купленими в магазинах, тощо. У 1959 р. було прийнято постанову про заборону в містах і робітничих селищах утримувати худобу і мати присадибні ділянки. Ці заходи завдали нового удару по тваринницт­ву, загострили продовольчу проблему в країні.

У 1957—1960 рр. була проведена нова кампанія по укрупненню колгоспів, у результаті якої посівні площі одного колгоспу збільшувалися в три рази. Кількість колгоспів скоротилась до 9,5 тис. У цей же період набула поширення кампанія по перетворенню колгоспів на радгоспи. Значна кількість колгоспників підтримувала останні заходи, бо отримувала гарантовану оплату праці і пенсійне забезпечення у старості.

У 1958 р. було ліквідовано МТС. Сільгосптехніку, що їм належала, мали викупити колгоспи за завищеними цінами упродовж 1,5 року. Це був ще один удар по сільському господарству. Зросли борги колгоспів державі. Кваліфіковані механізатори, шофери не бажали переїздити з міста до села. У більшості колгоспів не було умов для зберігання і кваліфікованого утримання техніки.

У 1962 р. у сільському господарстві запровадили територіальну систему управління: створювалися виробничі колгоспно-радгоспні управління, які об’єднували 3—4 адміністративні райони. Та й ця реформа не дала бажаних результатів. Управлінський апарат аграрного сектора не скоротився, як передбачалося, а навпаки — зріс.

Зрештою непродумана реформаторська політика у сільському господарстві обернулася кризою. Посуха 1963 р. призвела до скорочення валового збору зернових на 30 %. Щоб уникнути голоду, радянське керівництво змушене було вдатись до закупівлі зерна. За кордоном було закуплено 9,4 млн тонн — 10 % валового збору. На закупку було витрачено третину золотого запасу СРСР — 372,2 тонн золота.

Криза 1963 р. призвела до часткового відновлення матеріальних стимулів праці колгоспників.

З 1958 по 1964 р. обсяг валової продукції колгоспів зріс лише на 3 %.

Вважаючи себе великим знавцем сільського господарства, М.Хрущов постійно докоряв керівникам республіки за відсутність господарського інтересу до села, невміння управляти сільськогосподарським виробництвом. Така критика іноді призводила до гострих сутичок між М.Хрущовим і М.Підгорним. І все ж, бажаючи уникнути конфліктів, українська партійна верхівка зуміла швидко перебудуватися і вміло звітувала про високі врожаї, що частіше були не в коморі, а лише на папері. Як правило, до Москви йшли рапорти про успішне виконання і перевиконання покладених на республіку планових завдань. Однак українські лідери відчували, що втратили колишню турботу і підтримку з боку М.Хрущова. В свою чергу, колишньої відданості і прихильності по відношенню до себе з боку республіканської верхівки перестав помічати і М.Хрущов.