Тема 6. Судження як форма мислення

1. Судження, його структура та елементи. Виділення судження в реченні. Судження і текст норми права.

2. Типи i види суджень. Використання видiляючих i виключаючих суджень у законодавствi.

3. Розподiленiсть термiнiв.

4. Вiдношення мiж простими судженнями.

5. Логічний квадрат i його правовий зміст.

1.

Якщо поняття – це атоми інтелектуальної діяльності, то, продовжуючи аналогію, можна сказати, що молекулами інтелектуальної діяльності є судження (елементарна форма мислення). СУДЖЕННЯ – це зв’язок понять. Будь-яке поняття виражається в формі суджень. МІРКУВАННЯ – процес породження одних суджень з інших. За допомогою суджень ми виражаємо різноманітні відношення між речами та явищами.

Жодна річ не може існувати, не вступаючи з іншими співвідносними з нею речами в певні відношення. Властивості речей пізнавані лише у їх відношеннях з іншими. (Кисле-солодке-солоне). Звідси,  пізнання речей рівносильне пізнанню їх відношень з іншими.

Ми маємо  судження (висловлювання) про якусь річ якщо і тільки якщо знаємо і можемо виразити словесно її відношення до якоїсь іншої речі.

Ці взаємовідношення між поняттями виражаються в судженні або шляхом ствердження, або заперечення.

Будь-яке судження обов’язково є або істиним (відповідає об’єктивній дійсності), або хибним (не відповідає). В кожному конкретному випадку визначати істинність чи хибність судження – справа практики та інших наук, ми говоримо про істинність чи хибність як логічні форми. Істинність чи хибність судження повинна бути стверджена іншими судженнями, істинність яких вже доведена.

СУДЖЕННЯ – це форма мислення, в якій стверджується або заперечується зв’язок між предметом і його ознакою, між самими предметами, або факт існування предмета, для якої характерна властивість бути істинною чи хибною (поняття не мають цієї обов’язкової ознаки).

є

S -------- P

не є

S – суб’єкт судження (subjektum) – те, про що говориться в судженні.

Р – предикат судження (praedicatum) – те, що говориться в судженні про предмет думки.

Логічна зв’язка – відношення між предметом думки і ознакою предмета.

Судження відрізняється від поняття:

А) для понять, які розглядаються через їх зміст та обсяг характерно ототожнення, нерозрізнюваність окремих частин, які можна переставляти без зміни результату в довільному порядку. В судженні зміна порядку речей призведе до зміни судження.

Б)  для поняття логічне заперечення призводить до утворення доповнення. В судженні логічне заперечення призводить або до доповнення (отримуємо протилежне судження), або до знищення (утворення судження еквівалентності). А розумніше Б. Невірно, що А розумніший за Б. А не розумніший за Б. (А = Б).

Як поняття нерозривно пов’язане з мовною формою виразу і не може без неї існувати, так і судження. Така форма – речення. Але, хоч будь-яке судження реалізується в реченні, не всяке речення виражає судження. Лише розповідні речення. (Повідомлення про щось. Але структура речення і судження може бути різною. Логічна зв’язка часто в мові упускається. Не завжди співпадають підмет-суб’єкт, присудок-придикат). Інші речення – питальні, окличні – не судження (хоча: за аналогією Дощить – Йде дощ …). Суб’єкт та предикат судження також в значній мірі визначаються логічним наголосом. Сидоренко має вищу юридичну освіту.

2.