Мова первинного документа

Багато фахівців раніше стверджували, що пер­винні документи мають складатися державною мовою, бо мова роботи, діловодства та доку­ментації — українська (див. статтю провідного спеціаліста Мінфіну в газеті "Все про бухгал­терський облік" № 76 за 2010 р., стор. 13, а та­кож матеріал, опублікований у "Віснику подат­кової служби України" № 26 за 2010 рік,стор. 27). По суті, ця вимога була продовженням думки Мінфіну, озвученої ще десятиліття тому в листі від 22.07.02 р. № 043-512/13-6449. У ньому йшлося про те, що при складанні вітчизняними підприєм­ствами первинних бухгалтерських документів має використовуватися українська мова¹¹.

¹⁰ Ці самі винятки працюють і щодо застосування інших загальних правші оформлення первинних документів, на­приклад, щодо підписання таких документів із використан­ням факсиміле.

¹¹Цікаво, що Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України тоді-таки без усі­ляких обмежень зазначав: заборони складати документи російською мовою немає (лист від 03.07.02р. № 75/9).

¹²Для державних підприємств, установ та організацій ч. 1ст. 18 Закону про мовну політику висуває дещо інші вимоги: у їх соціальній та економічній діяльності основною мовою є державна (українська), а також вільно икористовуються російська та інші регіональні мови або мови меншин.

Набрання 10 серпня 2012 р. чинності Законом про мовну політику змінило ситуацію (опуб­ліковано з коментарем у газеті "Все про бухгалтерський облік " № 79 за 2012 рік, стор. 15) Як сказано в ч. 2 його ст. 18, в економічній тг соціальній діяльності об'єднань громадян, при ватних підприємств, установ та організацій фізосіб-підпряємців вільно використовуєть ся державна мова, регіональні мови або мові меншин, інші мови¹². Як бачимо, формулюван ня вирізняються не лише ліберальністю, але і доволі нечітким характером.

Перше, що привертає увагу: відсутність у ст. 18 Закону про мовну політику застереження пре необхідність надання тій чи іншій мові статус регіональної або мови меншин рішенням місце вої ради. Більше того, у ній згадано й інші мови котрі не належать ані до регіональних, ані до мов меншин. Здебільшого, йтися може про тс що суб'єкти господарювання приватної формі власності вільні самі обирати зручну для них мов роботи, звісно, за винятком тих сфер діяльност щодо яких існує пряма вимога використовуват: державну мову або регіональну, чи мову меншиї за якою відповідний статус визнано рішенням міс цевої ради. Опріч того, коли згадується про док} менти, якими обмінюються сторони договірнії відносин, то мова їх складання має бути прийняі ною для обох сторін. Не зайве буде цей момен зафіксувати безпосередньо в договорі, що уклг дається. Але ближче до первинки.

Незважаючи на набрання чинності Законо про мовну політику, підзаконні акти з ним пок не узгодили. А тому у своїй колишній редакп діє й Положення № 88, зокрема, що містить таї вимоги.

ПО-ПЕРШЕ: Усі первинні документи, облікові регістри та бухгалтерська звіність повинні складатися українською мовою (п. 1.3 Положення № 88).

У світлі законодавчих змін маємо визнати, п наведена норма цілком може бути визнана т кою, що суперечить Закону про мовну політ ку. Хоча він жодних спеціальних положень щ припустимість або, навпаки, неможливість з повнювати первинні документи недержавне мовою не містить. Отже, якщо виникне пита ня про те, якому з документів — Положенн № 88 (як більш спеціальному) або Закону щ мовну політику (як такому, що має вищу юр дичну силу) — віддати пріоритет, то в цьої

протистоянні гору має взяти, безумовно, Закон. Однак ручатися, що з такими висновками по­годяться суди, а тим паче податкові органи, ми не можемо.

ПО-ДРУГЕ: Згідно з тим самим п. 1.3 Положення № 88 поряд з українською може застосовуватися інша мова в порядку, визначеному ст. 11 Закону про мови (пам'ятають про цю норму й самі податкові ор­гани, посилаючись на неї в консультації, роз­міщеній у ЄБПЗ у підкатегорії 110.07.22).

Нагадаємо, у згаданій ст. 11 уже не діючого Закону про мови зазначалося, що у випадках, передбачених ч. 2 ст. З цього Закону (тобто якщо підприємство знаходиться в місцевості, де переважають громадяни інших національ­ностей), мовою роботи, діловодства та доку­ментації поряд з українською може бути й на­ціональна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості. А у випадках, перелічених у ч. З цієї-таки статті (якщо громадяни іншої націо­нальності, які становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють на­лежно національною мовою або якщо в межах цих адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів компактно проживає кіль­ка національностей, жодна з яких не становить більшості даної місцевості), використовуєть­ся мова, прийнятна для місцевого населення. На жаль, існували об'єктивні складності в ре­алізації цих норм. А саме — не було критеріїв і правил визначення та підтвердження фактів проживання більшості громадян інших націо­нальностей на конкретній території (див. лист Мінекономіки від 05.07.02 р. № 83-20/864).

Тепер такі критерії з'явилися: основний із них — надання відповідного статусу тій чи ін­шій мові рішенням місцевої ради (за дотри­мання умов, передбачених Законом про мов­ну політику). Але вкотре зауважимо, у ст. 18, коли йдеться про мову економічної та соціаль­ної діяльності господарюючих суб'єктів, сказа­но про можливість використовувати не тільки регіональні й мови меншин (без указівки на рі­шення місцевої ради), але й інші мови.

Безумовно, спокійніше почуватимуться ті із суб'єктів господарювання, які, застосовуючи недержавну мову, зможуть послатися на від­повідне рішення місцевої ради. Визначальним за такого підходу, ймовірно, має стати те, чи одер­жала мова, якою послуговуються при складанні первинного документа, статус регіональної чи мови меншин в адміністративно-територіальній одиниці, зазначеній як місце складання такого документа. Також зрозуміло, що ця проблема через свою значимість вимагає оперативного роз'яснення компетентних органів.