Література

Основна: 1-4

Додаткова:

1. Б.І.Білик та ін. Історія української культури: Зб. матеріалів і документів. – К., 2000

2. Б.І.Білик та ін. Історія української та зарубіжної культури: Навч. пос. – К., 2001

3. І.Крип’якевич. Історія української культури. – К., 1994

4. І. Нагаєвський. Історія Української держави двадцятого століття. – К., 1994

5. А.Г.Слюсаренко та ін. Новітня історія України (1900-2000): Підручник. – К., 2000

6. А.Г.Слюсаренко та ін. Україна в ХХ столітті: Зб. документів і матеріалів. – К., 2000

7. В.А.Смолій. Історія України: нове бачення: У 2-х т. Т. 2. – К., 1996

8. І.Ф.Шаров. 100 видатних імен України. – К., 1999

Методичні вказівки

Проголошення Акту відновлення державності України 30 червня 1941 р. і його оцінка.

Акт відновлення Української Держави – проголошення в окупованому німецькими військами Львові відновлення Української держави. Здійснений Українськими Національними Зборами, що складалися з представників національного руху, за підтримки членів оунівських похідних груп та вояків батальйону «Нахтігаль».

Збори створили уряд – Українське Державне Правління – на чолі з Ярославом Стецьком, дещо пізніше було організовано верховний державний орган – Українську Національну Раду, яку очолив колишній голова уряду ЗУНР Кость Левицький.

30 червня 1941 р. в будинку «Просвіти» у Львові було проголошено Акт відновлення Української Держави. На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила про Акт населення України і передала благословіння митрополита Андрія Шептицького з цієї нагоди.

На цій події були присутніми понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представник УГКЦ Йосиф Сліпий.

Акт 30 червня 1941 р. засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними грудьми перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України.

Представник Німецької Армії, бувший полковник УГА, професор Ганс Кох, що був запрошений на проголошення та присутній на ньому, за словами Ярослава Стецька, намагався перешкодити проголошенню Акту. Після проголошення Акту виступив з промовою, в якій висловився негативно до Акту проголошення державності. Він підкреслив, що в плани німецької держави, в даний час, не входить творення української держави і Німеччина сподівається, що українська нація працею помагати німцям у їх боротьбі.

5 липня 1941 гестапівці заарештували С. Бандеру, Я. Стецька, а також близько 300 членів ОУН, з яких 15 було розстріляно. Довідавшись про Акт проголошення самостійної України, Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери

Внесок українського народу в розгром гітлерівської Німеччини та її союзників.

Боротьба за визволення України носила загальнонародний характер. Український народ боровся за існування себе як етносу, за збереження України як своєї Батьківщини. У лавах радянської армії воювало понад 7 млн. українців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом. Українці складали в радянській армії другу за чисельністю національну групу. Серед вищих офіцерів, зокрема командуючих фронтів та армій, було чимало українців. Найвідоміші з них – А.Єрьоменко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, М.Ватутін, І.Черняхівський, П.Рибалко, К.Москаленко, П.Жмаченко, С.Руденко, І.Кириченко та ін.

Ратний подвиг багатьох українців на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни відзначений найвищими нагородами. Серед них – 2072 удостоєні звання Героїв Радянського Союзу; 32 українці – двічі. А льотчик-винищувач Іван Кожедуб став тричі Героєм Радянського Союзу. Багато представників української землі стали і повними кавалерами ордену Слави. З 7 млн. орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам радянської армії, 2,5 млн. одержали жителі України. В той же час не треба забувати і про бійців УПА (через лави якої пройшло близько 500 тис. чол.), які теж боролись за незалежність своєї Батьківщини і не хотіли миритися з пануванням на її території тоталітарних режимів. Також 120 тис. українців воювали в армія Антигітлерівської коаліції (США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини).

На відзнаку мужності і героїзму українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання "Місто-герой" було присвоєно Києву, Одесі, Керчі і Севастополю.

Перемогу над гітлерівською Німеччиною українці наближали також своєю героїчною працею в радянському тилу: на заводах, копальнях, в колгоспах, лабораторіях, навчальних закладах тощо.

Україна як засновник і член ООН.

У 1945 р. Україна стала однією з держав-співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського народу у перемогу над фашизмом та зміцнення миру в усьому світі. Делегація України взяла активну участь у конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН. Глава делегації України на конференції у Сан-Франциско, міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комітеті, де були розроблені Преамбула та Глава 1 "Цiлi та принципи" Статуту. Україна в числі перших підписала Статут i ввійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН.

Визначте основні віхи діяльності України, як члена ООН.

Особливості розвитку культури на Україні в роки Другої Світової війни.

Визначте:

1. Основні історичні умови розвитку культури на українських землях зазначеного періоду.

2. Розвиток освіти, науки і літератури.

3. Розвиток архітектури та образотворчого мистецтва.

4. Розвиток музики та театру.