1. Невід'ємний суверенітет держави над своїми природними й іншими багатствами

Вільно розпоряджатися своїми природними ресурсами і багатствами: визначати порядок їхньої розвідки, експлуатації і використання акутами внутрішньодержавного права і на договірному міжурядовому рівні

Приймати рішення про допуск (чи недопуск) іноземного капіталу до розвідки й експлуатації на своїй території;

Націоналізувати іноземну власність з метою забезпечення своїх національних інтересів;

Регулювати і контролювати усю економічну діяльність на території країни, включаючи діяльність іноземних корпорацій і режим іноземних інвестицій, на основі внутрішнього права.

Обов'язок інших держав утримуватися від прямого чи опосередкованого тиску та будь-яких інших дій, що мають на меті перешкоджати вільному і повному здійсненню суверенних прав держави щодо її природних та інших багатств та економічної діяльності;

Обов’язок держав, яким належать спільні природні багатства, добросовістно співпрацювати з метою їх оптимального використання, не заподіюючи збитків інтересам інших держав.

Право вимагати відшкодування збитку, заподіяного природним ресурсам у результаті колоніального панування, апартеїду іноземної окупації.

2. Свобода вибору форм організації зовнішньоекономічних відносин

Кожна держава самостійно вирішує всі питання, пов'язані з організацією ЗЕВ, включаючи регулювання цін на товари що вона експортує, встановлення мита, визначення контингентів експортованих і імпортованих товарів, видачу ліцензій і т.д.

Обов'язок утримуватися від примусу в будь-якій формі з метою змінити форму організації ЗЕВ іншої держави

Утримуватися від дискримінації при організації ЗЕВ.

3. Свобода торгівлі

Цей принцип є одним з найдавніших і найважливіших для розвитку МЕВ. Хоч він певним чином обмежує суверенітет держави, втягуючи її у міжнародне співробітництво і спонукаючи дотримуватися стандартів з забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочих, проте цей принцип забезпечує основні переваги світової ринкової економіки: зниження митних тарифів і бар’єрів зменшує ціни на товари і збільшує їхнє різноманіття на внутрішньому ринку, роблячи їх доступними для кожного «пересічного громадянина», залишаючи для історії сумновідомий у період «розвиненого соціалізму» «дефіцит» і пов’язані з ним зловживання.

4. Вільна й добросовісна конкуренція

Цей принцип закріплює право суб'єктів світової торгівлі вільно конкурувати на світових ринках. Конкуренція розглядається як основа ринкової економіки і явище яке забезпечується принципом вільної торгівлі. Презюмується, що конкуренція в ідеалі забезпечує доступ до споживача найкращих товарів за найнижчу ціну. Сучасний економічний порядок включає багатосторонні зобов’язання держав захищати справедливу конкуренцію, перш за все через антимонопольні законодавства (проти концентрації, або обмежувальної ділової практики), а також іншими формами захисту підприємців від недобросовісної конкуренції. Конференцією ООН з обмежувальної ділової практики були розроблені спеціальні Принципи і правила контролю за обмежувальною діловою практикою, де систематизовано обмежувальну ділову практику. Перш за все така практика втілюється в угодах, спрямованих на:

• несумлінне маніпулювання імпортними й експортними цінами

• розподіл за домовленостями ринків і клієнтури;

• розподіл квот продажу і виробництва і т.д.

Відповідно до «Керівних принципів ОЭСР для багатонаціональних підприємств урядів країн-членів ОЭСР» багатонаціональні підприємства повинні також утримуватися від участі в картелях чи обмежувальних угодах, спрямованих на підрив вільної конкуренції.

Принцип вільної конкуренції є також одним з основних принципів ЄС. Так, наприклад, Римський договір 1957 р. забороняв угоди, які мають своїм об'єктом чи результатом обмеження конкуренції в межах спільного ринку (ст.85 (1)).