22. Сутність і принципи розподілу прибутку.

Прибуток займає одне з центральних місць у загальній системі вартісних показників і важелів управління економікою. Вона є мірилом оцінки діяльності підприємства, джерелом його розвитку, самофінансування, матеріального заохочення праці працівників. Таким чином, прибуток - це основний багатозначний оцінний показник результатів роботи підприємства в умовах становлення і розвитку ринкового механізму господарювання.

Прибуток як економічна категорія відображає чистий дохід, створений у сфері матеріального виробництва та іншої підприємницької діяльності. У процесі кругообігу фондів часто вартість продукції відокремлюється у формі собівартості і чистого доходу. Собівартість суспільного продукту показує всю сукупність витрат живої і матеріалізованої праці і знаходить вираз у вартості продукції. Собівартість виражає суму витрат на виробництво продукції та її реалізацію, тобто показує, у що обходиться підприємству виробництво і реалізація продукції.

Принципи розподілу прибутку можна сформулювати наступним чином:

- прибуток, одержуваний підприємством у результаті виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом;

- прибуток для держави надходить до відповідних бюджетів у вигляді податків і зборів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх обчислення та внесків до бюджету встановлюються законодавчо;

- величина прибутку підприємства, що залишився в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні обсягу виробництва і поліпшення результатів виробничо-господарської та фінансової діяльності;

- прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, в першу чергу, направляється на накопичення, забезпечує його подальший розвиток, і тільки в іншій частині - на споживання.

23. Дивідендна політика

Дивідендна політика — це політика щодо розподілу отриманого підприємством прибутку за умови, що власники підприємства мають право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів. Дивідендна політика включає рішення щодо виплати прибутку власникам та реінвестування його у виробничу діяльність і тому тісно пов'язана з одним із основних напрямів діяльності фінансових менеджерів — управлінням структурою капіталу.

Дивідендна політика суттєво впливає на процес залучення джерел фінансування, оскільки капітал підприємства може формуватись за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел.

З одного боку, реінвестування прибутку є відносно дешевим і одним з оптимальних способів фінансування, оскільки при цьому не здійснюються витрати на додаткову емісію акцій, а отже, не збільшується вартість акціонерного капіталу. Крім того, залишаються незмінними частки акціонерів у статутному капіталі, що дає їм змогу зберігати контроль над діяльністю підприємства.

З другого боку, акціонери, як правило, бажають отримувати високі дивіденди, що приводить до зростання ринкової ціни акцій, проте обмежує можливості підприємства щодо реінвестування прибутку в розвиток підприємства.

Отже, дивідендна політика має поєднувати дві протилежні мотивації:

* прагнення акціонерів отримувати високі дивіденди, що забезпечить високу ціну акцій на фінансовому ринку і стійкий інтерес потенційних інвесторів до нього;

• необхідність капіталізувати частину прибутку для забезпечення подальшого зростання підприємства за рахунок найбільш оптимального для підприємства джерела — прибутку

.