3. Різні класифікації принципів виховання.

В сучасній педагогіці існує декілька класифікацій принципів виховання. Наприклад В. М. Галузинський і М. Б. Євтух визначають такі «принципи сучасного виховання»:

1) гуманістичний характер змісту і методів виховання, який означає пріоритетність особистості дитини над загальним процесом масового (фронтального) колективного виховання;

2) поєднання виховання і навчання в єдиний навчально-виховний процес, у якому провідну роль відіграє виховання на уроках, у ході засвоєння не тільки знань, умінь і навичок, а й найкращих моральних рис людини;

3) урахування вікових та індивідуальних особливостей кожного учня у процесі виховання;

4) створення морально-психологічного клімату в колективі, за яким би відчувався стиль педагогічної людяності і доброзичливості;

5) поступове перетворення учня з об'єкта пасивного сприймання на суб'єкта активного самовиховання;

6) плюралізм у діяльності громадських юнацьких і дитячих організацій, відмова від масового, огульного залучення до них».

І.П. Підласий виокремлює такі принципи виховання:

— суспільна спрямованість виховання;

— зв'язок виховання з життям, працею;

— опора на позитивне у вихованні;

— гуманізація виховання;

— особистісний підхід;

— єдність виховних впливів.

У Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти визначені такі принципи виховання:

— єдність національного і загальнолюдського;

— природовідповідність виховання;

— культуровідповідність виховання;

— активність, самодіяльність, творча ініціатива вихованців;

— демократизація виховання;

— гуманізація виховання;

— безперервність і наступність виховання;

— єдність навчання і виховання;

— диференціація та індивідуалізація виховного процесу;

— гармонізація родинного і суспільного виховання.

Основними характеристиками системи принципів виховання, виходячи із сучасних педагогічних концепцій, мають бути:

по-перше, націленість на виховне і розвиваюче навчання, формування всебічно гармонійно розвиненої особистості вихованця - гідного громадянина української держави з активною життєвою позицією та творчою настановою;

по-друге, національна спрямованість, гармонійність, комплексність, конкретність та послідовність виховних впливів;

по-третє, спрямованість на забезпечення ефективності навчально-виховного процесу в різних освітньо-виховних системах.

4. Методи здійснення виховного процесу.

Метод – спосіб досягнення передбаченої мети, реалізація завдань виховання.

Метод виховання - це способи впливу на свідомість, волю, почуття, поведінку вихованців з метою вироблення у них заданих метою виховання якостей.

Метод виховання - це спосіб дії вихователя. Вихователь може діяти по-різному:

- «Впливати на дитину», і тоді маленька людина буде представлятися йому «м'яким воском»;

- «Протидіяти», тобто викорінювати щось погане в дитині, боротися з його уявленнями і поглядами;

- «Сприяти», означає допомагати;

- «Взаємодіяти», тобто співпрацювати, діяти одночасно з дитиною, «рука в руку» (C. А. Смирнов).

Метод виховання в педагогіці розглядається як спосіб досягнення заданої цілі на основі організації педагогічно доцільного взаємодії вихователя і вихованця.

Прийом виховання – це шлях реалізації вимог окремого чи групи методів.

Використання того чи того методу виховання залежить і від конкретної педагогічної ситуації. Цікаві думки про методику по­становки вимог висловив А. С. Макаренко: він не рекомендував ставити вимоги в тому разі, якщо вихователь не впевнений, що вихованці їх виконають.

Виховання характеризується всебічністю змісту та різнома­нітністю методів. По-різному планують, наприклад, фізичне й естетичне виховання учнів. Проте серед усього розмаїття мето­дів є й такі, що мають значення для всього процесу виховання.

Методика виховання, за влучним зауваженням А. С. Макаренка, не терпить стереотипних рішень і навіть доброго шаблону. Творчий підхід до використання методів - обов'язкова умова успішного виховання. Можливість такого підходу багато в чому залежить від розв'язання теоретичних питань, зокрема класифі­кації методів виховання.

До останнього часу методи виховання поділялися на дві ос­новні групи:

методи формування суспільної поведінки й організації діяль­ності школярів - привчання та вправи, наприклад гра, доручення, змагання;

методи формування свідомості — бесіди, диспути, лекції, об­говорення матеріалів преси, літературних творів, кінофільмів.

Погляди та переконання формуються не тільки з допомогою слова вихователя, а й у процесі різноманітної діяльності. Тому у виховному процесі методи формування свідомості та організа­ції діяльності виступають у поєднанні. Поділ їх на дві групи не відокремлює методи один від одного, а дає змогу лише підкрес­лити більшу спрямованість однієї групи методів на усвідомлен­ня своєї поведінки, другої - на формування її звичних форм.

У практиці виховання трапляються різні комбінації цих ме­тодів у виховному процесі. Поєднання різних методів є однією з важливих умов впливу виховання на різні сторони особистості дітей.

Деякі серед перелічених методів можуть виступати в процесі виховання то як метод, то як засіб виховання. Це можна сказа­ти насамперед про гру, трудову діяльність, роботу з книжкою, газетою. Динамічність, рухливість понять пояснюється складні­стю самого процесу виховання.