2. Реігійна література.

У такому жанрі оригінальної літератури Русі, як а) філософсько-богословська публіцистика, поєднувалися художня досконалість та ідейна спрямованість. Першим її зразком стало «Слово про закон і благодать» ченця Ілларіона (написаний між 1037 і 1050 pp.), якого князь Ярослав Мудрий поставив в 1051році митрополитом. У цьому творі наголошено на величі руського народу, руської землі, руської церкви. Зауважимо, що під "Законом" стародавні письменники розуміли Старий Завіт — першу частину Біблії (іудаїзм), а під "Благодаттю" — Новий Завіт — другу частину Біблії (християнство). Оцінюючи значення «Слова» дослідники відзначають, що його автор, митрополит Ілларіон, стояв у витоків філософської, історичної, релігійної думки українського народу.

Блискучим пам'ятником давньоруської публіцистики є «Благання» Данила Заточника. Заточений ворогами у в'язницю (звідси і його прізвисько Заточник), він благає князя заступитися за нього і взяти до себе на службу. Блискуче освічений, Данило використав скарби фольклору для викриття шкідливого для Русі свавілля світської і церковної знаті. Звертаючись до Ярослава Володимировича, він закликає його спиратися на гідних слуг і соратників, не вірити боярам. Афористичні вислови Данила Заточника увійшли в прислів'я і приказки.

Після запровадження на Русі християнства з'явився новий жанр літератури — б) житія святих (агіографія). У цих релігійно-біографічних творах розповідалось про життя мучеників, аскетів, церковних і державних діячів, оголошених церквою святими. Входячи до складу християнських держав, Київська Русь турбувалася про створення культу власних святих та їх життєписів. Але якщо в римській і візантійській традиції прославлялися подвиги великомучеників з числа подвижників і ченців, страждальників за віру, то на Русі писалися житія князів. Першими були прославлені убієнні в 1015 р. сини Володимира Святославича — Борис і Гліб ( «Житія Бориса і Гліба»). Загинули вони за наказом їх брата Святополка Окаянного.

Високими достоїнствами відмічений "Києво-Печерський патерик", що склався на початку XIII ст. Це збірник розповідей про життя ченців Києво-Печерського монастиря.

3. Художня література:

Теперішнім шедевром давньоруської художньої літератури XII в. є «Слово про похід Ігорів», створене невідомим автором близько 1187 р. За художнім рівнем цей твір не має аналогів у візантійській та європейській літературах. Важливим джерелом для цього літературного шедевру стала усна народна творчість, що відображала цілий пласт художньої культури русичів. Воно розповідає про одне із трагічних епізодів боротьби з кочівниками - невдалому поході новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в 1185 р. проти половців. Автор (невідомий) на прикладі поразки Ігоря прагне показати, до чого приводять князівські міжусобиці, і призиває об'єднати всі сили Російської землі для боротьби з ворогом.

4. Педагогічна література

В особливий жанр оригінальної літератури Київської Русі виділилися повчання. Найдавнішою пам'яткою писемності Київської Русі вважається "Ізборник Святослава", укладений 1073 та 1076 pp. для київського князя Святослава Ярославича, де роз'яснюються норми поведінки людини за різних побутових обставин («яко подобає людині бути»). В "Ізборнику" 1073 р. подано перший "Індекс книг істинних і хибних", в якому йшлося про книги, які слід читати і які заборонені ("відречені", апокрифічні² книги).

Цінною пам'яткою староукраїнського письменства є "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям", написане на початку XII ст. Князь Володимир Мономах — одна з найвидатніших постатей княжих часів, син високоосвіченого князя Всеволода, який славився знанням п'ятьох мов, від батька перейняв велике захоплення до книжок і до освіти. На київському престолі він перебував 1113—1125 pp. У творі можна виділити три окремих частини. В першій автор від імені князя Ярослава Мудрого звертається з посланням до його синів, закликає жити у мирі та любові, не переступати кордонів. У другій частині твору автор розглядає обов'язки щодо ближнього та повинності доброго господаря. Він наказує допомагати бідним, опікуватися вдовицями і сиротами, забороняє карати смертю. В третій частині Володимир Мономах розповідає про різні пригоди та небезпеки у своєму житті, з яких він вийшов цілий і здоровий. Причиною, на його думку, є те, що без волі Божої у світі ніщо не відбувається. Отже, у «Повчанні Володимира Мономаха» простежується світський, хоча і запозичений з Псалтиря, варіант християнської моралі.

Говорячи про давньоруську літературу після прийняття християнства, не треба забувати, що вона багата насамперед своїм національним світовідчуттям. Давньоруські книжники закликали любити Батьківщину, виховували патріотизм і прагнення до виправлення недоліків суспільства.