3.4. Розвиток літератури Київської Русі

Писемність у слов'ян існувала ще в часи язичества. Спочатку це було примітивне піктографічне письмо. Східні слов'яни до запровадження абетки користувалися в письмі «чертами и резами». Можна навести й такий доказ: перебуваючи в Херсонесі, Кирило бачив Євангеліє і Псалтир, написані "руськими письменами". Про те, що руські люди знали писемність, свідчать також договори, що їх укладали русичі та Візантія у 911-912 рр. та у 944-945 рр. Вони укладалися двома мовами - руською та грецькою. Отже, ще до запровадження християнства на території України-Русі існувала місцева писемність.

Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Створення слов'янської абетки зв'язують із іменами Кирила й Мефодія (ІХ століття). Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали ою мовою Євангеліє. Спочатку це був алфавіт – глаголиця, пізніше на основі глаголиці й грецького письма виникає більш досконала абетка кирилиця (складалася із 43 літер), якою написані відомі нам пам'ятники давньоруської літератури.

Кирилиця стала універсальною мовою, яка об'єднувала слов'янські народи і була усім зрозумілою.

До особливостей писемної культури Русі треба віднести утворення двох типів літературної мови: церковнослав'янської і близької до просторіччя давньоруської (розмовна). Першою писалася церковно-повчальна і житійна література, другою велося ділове листування, складалися юридичні акти («Руська правда»), літописи, пам'ятки світської літератури («Слово о полку Ігоревім»). Обидві вони були близькі і зрозумілі народу.

В цей час на Київській Русі складаються сприятливі умови для розвитку і поширення як церковної та світської літератури і перекладів, що йшли на Русь із Греції та Болгарії, так і оригінальних творів місцевих авторів.

І. З утвердженням християнства велику роль починає відігравати перекладна література. За літературними зв'язками Київська Русь тяжіла до Візантії, яка була центром античних і східносередземноморських цінностей. З Константинополя в Київ незабаром після введення християнства стали надходити церковні і світські твори грецькою та іншими мовами. Одним з перших був переклад Євангеліє, виконаний у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Осторомира — Остромирове Євангеліє.

Давньоруські книжники підходили до перекладу творчо: церковну літературу відтворювали з всією можливою точністю, а світські твори часто переробляли, внаслідок чого виходив, мабуть, чи не оригінальний твір.

І. Оригінальна література.

1. У Київській Русі достатньо швидко виник свій жанр літератури — літописання (як жанр, а не історичні записи), у такому вигляді не відомий ні у Візантії, ні в Болгарії. Літописи — це не лише історичні, а й літературні твори, сказання, билини, народні перекази, посольські нотатки, легенди. Деякі дослідники вважають, що окремі записи історичного характеру велися в Києві ще при князі Аскольді, тобто із другої половини IX в. Збереглося близько 1500 літописних списків, що є величезним надбанням культури східнослов'янських народів.

Загалом давньоруські літописи — це надзвичайно цінне історичне джерело, з якого можемо дізнатися про окремі подробиці подій і процесів, більше ніде не висвітлених. Однак у тексти літописних зведень часто вносилися зумовлені політичною кон’юнктурою зміни. При зміні політичного курсу чи ситуації літописи повністю переписувалися, інколи поспішно, а подекуди, можливо, і ґрунтовно. Робилося це майже так часто, як часто змінювалася влада на великокняжому столі, а за умов невпинних усобиць з кінця 30-х років XII ст. це стало буденною подією. Ворогуючі князі й цілі князівські лінії, котрі виступали замовниками підготовки літописних редакцій, наполягали на необхідності ідеалізації своєї династичної гілки та осуду своїх конкурентів. Літописи створювалися на підставі багатьох різноманітних джерел, а укладачами таких хронік найчастіше були монахи. Передусім вони намагалися використовувати Біблію, а тому дуже часто розпочинали опис з короткого переказу основних старозавітних подій: про перших людей, Великий потоп, розселення синів Ноя по світу тощо.

Одним із найвідоміших центрів літописання був Софіївський собор у Києві. У його стінах укладено перший давньоруський літописний звід 1037-1039 рр. Вважають, що це був історичний твір, який підводив підсумки діяльності правління Володимира Великого і його попередників. Цей літопис був першою спробою історичного узагальнення півторастолітньої історії Київської Русі.

У XII ст. у Києві був складений "Київський літопис", який творить другу частину Іпатіївського збірника, до нього увійшло багато різних уривків та оповідань з різних літописів. Основна ідея "Київського літопису" - відображення боротьби Русі з половцями і заклик до припинення міжусобних війн руських.

У середині XII в. центром літописання стає галицьке місто Пагорб. Саме тут була створена початкова частина Галицько-Волинського літопису, який містить у собі багато відомостей про життя західних країн того часу. Докладні описи битв, порівняно мале число церковних справ, пластичні, яскраві й різкі характеристики осіб, своєрідний поетичний стиль - усе це робить "Галицько-Волинський літопис" однією з найкращих пам'яток давньоруського письменства.

Найвидатнішим історичним твором Київської Русі й найвидатнішим вітчизняним літописом серед збережених часом є "Повість временних літ", написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором 1113 р. Вперше зроблено спробу визначити місце Київської Русі в загальноісторичному процесі, пов'язати її історію зі світовою.