3.2. Архітектура Київської Русі

З прийняттям християнства почалося небувале піднесення архітектури.

Звертаючи увагу на архітектуру, треба зауважити, що стародавня Русь була споконвіку дерев'яною, а русичі були народом-теслею. Із встановленням ранньо­феодальної держави - Київської Русі, формується певний тип забудови міст, що мав тричастинну систему: «дитинець», де містилися князівські та боярські двори; «окольний град», у якому жила переважна частина міського населення; та «посад», заселений ремісниками і торгівцями.

Здебільшого будови зводили з дерев'яних зрубів. Основним типом забудови були п'ятистінні (тобто двокамерні) будинки з житловими приміщеннями, що опалювалися глинобитними печами, та з холодним приміщенням перед входом - сінями. До сіней робили ґанки, галереї.

Князівські та боярські двори являли собою ансамблі споруд із золотоверхими теремами та сінями на другому поверсі. При князівських дворах були гридниці - великі зали для урочистих прийомів. Будували у князівських хоромах і поруби - в'язниці.

Композиція давньоруського міста мала мальовничий вигляд. Існували певні правила забудови, завдяки чому середньовічні руські міста не були такими монотонними і скупченими, як міста Візантії і Західної Європи того часу.

Русичі велику увагу приділяли оборонному будівництву. Про що свідчить одна з найдревніших пам'яток оборонної архітектури Галицько-Волинського князівства - фортеця Тустань (Львівська обл.). Забудова фортеці почалася ще в IX столітті. Вдало вибрана місцевість для спорудження фортеці, добре продумана сама оборона, водопостачання свідчать про значний досвід русичів у фортифікаційних справах. Унікальною пам’яткою давньоруського оборонного зодчества ХІ ст. є Золоті ворота в Києві.

Існує думка, що кам'яне будівництво на Русі розпочинається з виходом Київської держави на міжнародну арену в X ст. і перші архітектурні впливи Візантії приходять на Русь одночасно з появою нової християнської ідеології. Перші кам'яні будівлі на Русі зводилися, безперечно, під керівництвом візантійських майстрів. Загальноприйнятою для культових споруд того часу була розроблена у Візантії хрестово-купольна (хрестово-банна) система забудови. Згідно з нею головний об’єм споруди в плані утворює хрест. Центральна його частина вінчується банею (куполом). Довкола головної бані можуть розтошовуватися інші за розмірами. Цікаво, що у Візантії храми будували лише під однією банею. Застосування багатьох бань – давньоруський винахід. Головна частина православного храму завжди орієнтована на схід. Зазвичай вона утворює три напівкруглі виступи – апси́ди. У центральній апсиді розташований вівтар – місце, де відбувається богослужіння, у бічних – підсобні приміщення (жертовник у лівій та дияконник у правій). Преміщення великих храмів рядами стовпів ділиться на подовжні галереї – нави (нефи¹). У західній частині знаходться вхідне приміщення – нартекс (притвор, бабинець). Така побудова за багато століть майже не змінилася. Інтер’єр кожного храму становив гармонійний мистецький ансабль, в якому зливалися воєдино архітектура, живопис та декоративне мистецтво. Таке явище, коли різні види мистецтва нерозривно пов’язані між собою як за формою, так і змістом, дістало назву синтезу мистецтв.

У цьому ж стилі і була побудована Десятинна церква (церква Богородиці), прикрашена двадцятьма п'ятьма банями, збудована в 989-996 рр. князем Володимиром Великим. Розміщена на вершині Старокиївської гори, церква високо здіймалася над дерев 'яними кварталами і кріпосними стінами київського «дитинця».

Після закінчення будівництва, згідно з літописом, церква була прикрашена іконами, дорогоцінним посудом, хрестами, які Володимир привіз із Херсонеса і отримав із Константинополя як посаг за принцесу Анну. Підлоги були викладені майоліковими плитками і мозаїкою, стіни оздоблені фресковим живописом і мозаїчними панно. Крім того, в інтер'єрі храму широко використовувалися кам'яні архітектурні деталі, мармурові колони. Десятинну церкву будували візантійські майстри, тому є підстави вважати, що зразком для них слугувала Фароська церква Богородиці Великого палацу в Константинополі. Довгий час Десятинна церква була осередком усього культурного життя серед­ньовічного Києва. Від колишньої величної будівлі X століття нічого не залишилося, крім фундаменту, але завдяки археологічним розкопкам та письмовим джерелам ми можемо хоча б частково реконструювати споконвічний вид храму.

Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі розпочинається в часи правління Ярослава Мудрого. Якщо побудовані за Володимира Великого кам'яні споруди витримані у візантійському стилі, то вже за Ярослава давньоруська архітектура набуває національних рис. Це засвідчує такий шедевр середньовічної архітектури 1-ї пол. XI ст. як Софіївський собор. Храм є величезною п'ятинефною хрестокупольною спорудою з тринадцятьма банями.

Інший архітектурний стиль, ніж Софія Київська, започатковує заснований у 1073 р. князем Святославом монастир Печерської лаври. Києво-Печерська Лавра - у перекладі означає «багатолюдний монастир» - найбільш важливий і великий по своєму положенню чоловічий православний монастир. Києво-Печерська Лавра комплекс храмів, будівель, оборонних споруд. Найбільший у Східній Європі православний монастир, який згодом став зразком для цілої низки київських монастирів. До цього стилю будов належить також Кирилівська церква у Києві (1140 р.). церква Видубинецького монастиря (1108 р.), церква Св. Трійці над головною брамою Печерської лаври (1072 р.), церква Спаса в Чернігові (1036 р.).

У XII ст. на розвитку архітектури позначилися нові політичні умови. Кількість будов збільшилася, але розміри храмів поменшали, спростилися їхня конструкція й оформлення.

Архітектура Давньої Русі досягла високого рівня розвитку. Багато видатних архітектурних споруд цього періоду є теперішніми шедеврами світового мистецтва.

Розквіт культури Київської Русі був перерваний навалою монголо-татар і центр культурної діяльності перемістився в Галицько-Волинські землі.

Висновок. Таким чином, спираючись на традиції дерев’яної архітектури і здобутки візантійської архітектурної школи, давньоруські майстри сформували давньоруський архітектурний стиль, основними ознаками якого стали:

1. багатокупольність храмів,

2. шоломоподібна форма куполів.

3. пірамідальність композиції,

4. оригінальна кладка.