1.2. “Висока” і “низька” культура. Кітч

Чимало дослідників, що працюють у межах cultural studies, проводить чітке розрізнення між МК та ПК. Перша “накидається згори” від владних структур, держави, компаній-виробників та ін; друга протистоїть такому натискові й осмислюється як трансформована в умовах інформаційного суспільства “народна культура”, що містить популярні практики, царину повсякденних переживань, суб- та контр-культурні рухи тощо (Див.: Массовая культура: современные западные исследования. – М., 2005. – С. 13.). Очевидно, маса не є народом і створити що-небудь подібне до культури їй навряд чи вдасться. Отже, слушною є думка, що ПК (від лат. populus – народ) не варто ототожнювати з МК. Та коли йдеться про суттєве розширення меж ПК не лише у географічному масштабі, але й у хронологічному, то явища, які поєднуються з маскультом, народженим понад 100 р. тому в Америці, становлять цілком інший етап розвитку культури. Археологічні знахідки говорять про розвинену ПК, що зринула ще до писемності в Ассирії, Єгипті, Африці, Тибеті, в осередку юдейської традиції тощо. Відтак, масові вироби та культурні артефакти поховального чи релігійного обряду теж мусять бути віднесені до ПК².

Коли ж ідеться про МК (пор.: mass culture, massen Kultur), то її воліють розкрити, вишукуючи деякі концептуальні антитези: народна культура, культура робітничого класу і подібне. На загал, це та культура яка приймається та подобається значній більшості людей. Інше її визначення апелює до браку того, що звуть високою культурою. Спинимося трішки на оцій відмінності. Характеризуючи низьку культуру зрідка вживають термін “кітч”. Це слово зародилося в 1860-70-і рр. у |ГМюнхені й походить з баварського жаргону арт-дилерів: verkitschen, що| означало збут| старого як нового (дешевину, наслідування). Інше значення – англійське слово sketch (ескіз).| Таким чином, ці поняття охоплюють|| специфічну сферу МК.| Національні різновиди кітчу присутні у багатьох мовах|язиках|: російська “пошлость”, польська “tandeta”, іспанське “cursi”, ідиш – “schmaltz”, французький “style pompier”, американське “corny” і “tacky”. |із|кінець Для прикладу, В. Набоков знаходить елементи “вульгарності”|находить| у німецьких солодкуватих листівках кінця ст. з|із| оголеними наядами, американській рекламі з|із| милими домогосподарками й веснянкуватими хлопчиками та в радянському соцреалізмі – мистецтві “усміхнених рабів”|, а Т. Адорно визначив кітч як пародію на катарсис¹.

Можна увиразнити певні стилістичні деталі кітчу:|любі| чулість, орнаментальність|, еклектизм. Він не раз єднався з|із| культом буржуазного затишку, міщанськими домівками з|із| візерунковими фіранками| й геранню,|із| об’єктами прикладного мистецтва і всілякими дрібничками (лебедиками, слониками тощо). Проте годилося б говорити й про тоталітарний кітч, який наживав форм масового дійства, маршу чи танцю|танка|, параду|. Кітч існує на кордоні високого й низького, змішуючи | етичне й естетичне, мистецтво й життя. С. Зонтаґ впровадила|запровадила| поняття “кемп” (Нотатки про ‘Кемп’, 1964) – це кітч у лапках, естетизація поганого смаку як гри, іронічне ставлення до кітчу|ч. Так, захоплюються несподіваними речами, скажімо, фашизмом, стилізованим у фільмах| Вісконті та Фасбіндера. Так само, незважаючи на те, що авангард пов’язувався з мистецтвом більшовицької влади – соцреалізм був офіційним стилем радянського маскульту: естетикою|| робфаку| та| нової інтелігенції; використанням не тільки|не лише| фінансів, але і державної влади.