Тема 5. Соціальна критика масової культури та культурний автономізм

(2 год.)

5.1. Споживання напоказ (conspicuous consumption)

Засадним елементом МК у цілому та її окремих артефактів є позірність. Коли культурний артефакт існує насамперед як товар, тобто як продукт орієнтований на споживача, його змістом стає функціональність, а формою – декор (Ґі Дебор). Отже, культурний артефакт-товар має утилітарну функціональну і символічну складові: остання несе в собі культурні, соціальні, політичні змісти. Дослідники МК, починаючи з праць Т. Веблена, наголошували на тому, що процес споживання має символічний вимір¹. Споживаючи культурні продукти, ми споживаємо символи, які прив’язані до них; водночас, завдяки споживанню цих символів, ми маємо змогу класифікувати себе в соціальній і культурній площинах.

Саме Торстейн Веблен, досліджуючи соціальні відносини індустріальної доби наприкінці XIX століття, вперше сформулював тезу про те, що споживання має символічну складову і в класовому суспільстві виконує функцію репрезентації соціального статусу. Веблен показав, що культурні преференції є соціально детермінованими і залежать від місця, котре індивідуум посідає у суспільній ієрархії. Водночас, індивідууми намагаються копіювати спосіб споживання, притаманний тим, хто займає вищу щаблину у суспільній ієрархії. Веблен назвав цей процес споживанням напоказ (conspicuous consumption). Саме воно і є результатом соціальної еволюції суспільних груп, які в результаті такої еволюції звільняються від потреби працювати, а їхні потреби забезпечуються за рахунок привласнення додаткової вартості, котру створює праця найманих трудівників.

5.2. Теорії культурного автономізму

Французький митець і філософ Ґі Дебор (1931-1994) справедливо вважається одним з засновників сучасної ліворадикальної культурної критики. Його відома праця “Суспільство спектаклю” (1967) буквально “гальванізувала” ліворадикальні кола Франції і стала теоретичним маніфестом “Паризького травня” 1968 року. Виходу у світ “Суспільства спектаклю” передувало заснування у 1957 році Міжнародного Ситуаціоністського Інтернаціоналу². Головним завданням Інтернаціоналу стала розробка теорії “Руйнування світу”.

Основним поняттям деборівської теорії є “Спектакль”: “У суспільствах, що досягли сучасного рівня розвитку виробництва, все життя являється як величезне накопичення спектаклів. Все, що раніше переживалося безпосередньо, відтепер відсунуто в уяву. Образи, відірвані від різноманітних аспектів життя, тепер злилися в єдиному потоці, що вирує, у якому колишню єдність життя вже не відновити… Всі образи навколишнього світу зібралися в самостійному світі образів, наскрізь просяклому чванливою неправдою. Спектакль узагалі, як конкретне заперечення життя, є самостійним рухом неживого”³. Далі Дебор зазначає, що Спектакль, це не лише самі образи, а відносини між людьми, опосередковані цими образами, а культура стає основним товаром “суспільства Спектаклю” [Op. cit.:101].

Інший видатний представник ліворадикальної культурної теорії Антоніо Неґрі своє бачення МК представляє в своїй спільній роботі з американським політологом Майклом Гардтом “Імперія” (2000). Вони розглядають МК під кутом глобалізаційних процесів. Автори стверджують, що в умовах переходу до пост-сучасної глобальної економіки, політична, культурна і економічна сфери є все більше взаємно проникливими і збігаються одне з одним. Внаслідок цього формується єдине біополітичне виробництво⁴.