41. Кентерберійські оповідання Чосера. Структура. Зміст.

Кентерберійські оповідання»— твір поета Джеффрі Чосера, написаний в кінці XIV століття середньоанглійською мовою; не завершений.

«Кентерберійські оповідання» — це збірка з 22 віршованих і двох прозових новел, об'єднаних загальною рамкою (хоча Чосер задумував загалом 120 новел): історії розповідають описані в авторському пролозі паломники, що прямували на поклоніння мощам святого Томаса Беккета в Кентербері. За задумом Чосера, кожен з них мав розповісти чотири історії (дві на шляху в Кентербері і дві дорогою назад). У «Кентерберійських оповіданнях», переважно віршованих, не використовується однакового членування вірша; поет вільно варіює строфи та розміри. Переважаючий розмір — 5-стопний ямб з парним римуванням.

Оповідачі належать до всіх верств середньовічного англійського суспільства: серед них є лицар, чернець, священик, лікар, мореплавець, купець, ткаля, кухар, йомен та ін. Їхні історії частково походять з традиційних новелістичних сюжетів, що були використані, зокрема, «Декамероні» Боккаччо, проте деякі з них мають оригінальний характер.

Розповіді паломників вельми різноманітні за тематикою, часто пов'язані з темою любові та зради, та чи найголовнішою темою є сатиричне змалювання зловживань католицької церкви. Інший важливий аспект оповідань — детальний опис головних трьох верств тодішнього суспільства (аристократи, священики й селяни) та значення такої суспільної структури в житті людей середньовіччя. Літературна майстерність Чосера проявляється і в тому, що в новелах відображені індивідуальні риси і манера мови оповідачів.

Одні оповідання мають гумористичний характер, інші — серйозні теми, та всі вирізняються точністю в описі людської природи.

Чи не найбільшим внеском у розвиток англійської літературної мови є вживання в «Кентерберійських оповіданнях» розмовної мови, замість престижних тоді старофранцузької та латини. Твір Чосера, зокрема його структура та вживання народної мови, мали вплив на інші європейські літератури. Водночас і сам Чосер, після поїздки до Італії, чимало запозичив з «Декамерона» Джованні Бокаччо.

Як жанротворні елементи у «Кентерберійських оповіданнях» функціонують фабліо, рицарський роман, проповідь, житіє тощо. При цьому в циклі також доволі часто трапляється іронічне обігрування знайомих жанрових форм. Чосер уперше в англійській літературі вдався до створення пародійних форм, зокрема, він експериментує з мистецтвом «писати кепсько». Навмисною художньою безпорадністю відзначаються у нього «Розповідь лікаря», «Розповідь про сера Топаза», «Розповідь економа» й ін. Цей наративний прийом повинен був характеризувати авторів названих оповідань як людей, непридатних для виконання художніх завдань і загалом обмежених, незважаючи на їхні зовнішню самовпевненість і хизування вченістю. Застосування цього прийому створює ефект природності: у літературному змаганні між прочанами хтось неодмінно повинен був зазнати поразки, адже всі люди мають різний досвід та здібності, у тому числі й розповідні.

«Кентерберійські оповідання» в цілому відтворюють розмаїття людської природи, неповторність індивідуального досвіду і, відповідно, суб'єктивність людського світосприймання.