2. Міфологічні архетипи та персонажі міфів.

Архетипи - форми колективного несвідомого, що відіграють у культурі конструктивну роль. Завдяки їм можливий зв'язок епох і поколінь, збереження духовної цілісності культур.

Теорію архетипів створив швейцарський вчений-психолог Карл Густав Юнг.

Багато дослідників уважають, що й у наш час міф продовжує грати свою визначальну роль як архетип (прототипу). За концепцією К. Юнга, архетипи організують уяву людей про зовнішній світ. Те, що прийнято називати знаннями, у дійсності може бути продиктовано уявою. Міфи, за Шеллінгом, є проматерією для мистецтва. Всі форми мистецтва беруть початок у міфології. Юнг всю історію культури розглядав, як трансформацію міфів, зведення їх на усе вищій щабель. Найдавнішими архетипами Юнг вважав архетипи матері (стихія життя), немовляти (початок), старого (мудрість, прихована за хаосом буття), тіні (нерозумне, інстинктивне, тваринне), анімуса і аніми(несвідома сутність протилежної статі),які зараз тлумачаться просто як “чоловік і жінка”. Архетип матері реалізується в образах богинь родючості (Деметрі та Макоші), долі, смерті. Образ старого в образах провидців, порадників.

Найдавніша міфологія – міфологія матріархату, її часто називають хтонічною, тобто, зверненої до природних сил землі й підземного миру. Фантазія створює жахливих чудовиськ: Лернейская гідра, Єхидна, Химера, страж Аїда – пес Цербер.

Магічною міццю наділялася не тільки безпосередньо земля, але й увесь світ. Боги жили й у воді, і в кронах дерев.

Грецькі міфи дали початок символіці: виноград Диониса, символізував веселощі, радість, родючість. Лаврове дерево -символ світла, добра, зцілення, а також слави й творчості, тому що воно було пов’язане з культом Аполлона.

У міфології олімпійського періоду, пов’язаного з переходом від матріархату до патріархату, з’являються герої. З’являється також верховний бог Зевс, якому підкоряються всі інші боги. На горі Олімп існує свого роду патріархальна громада, де Зевс – головний.

Грецьким богам властиві людські страсті й слабості, вони воюють між собою, обманюють, люблять і ненавидять, мстять і прощають. У пізній період міфологічне мислення стародавніх греків стає джерелом натхнення не тільки для мистецтва, але й для філософії, науки.

3.Давньогрецькі міфи про створення світу та богів Олімпу.

Міфи розвитку пояснюють зародження Всесвіту своєрідним перетворенням первісного стану, що не має визначеної форми. Відбулася еволюція безформного начала; світ був створений з первісних елементів (води, вогню й повітря) - з «хаосу», або «небуття», то стало основою для міфологічних уявлень давніх народів.

Космогонічні міфи Стародавньої Греції відомі за поемою «Теогонія» Гесіода. Хаос, згідно з «Теогонії», початкове божество, що породило Ереб і Нюкту (Морок і Ніч). Інші космічні першооснови, породжені з нього: Гея (Земля), Тартар (підземне царство) і Ерос (Любов або сила потягу). Це були три начала майбутніх поколінь "старших богів", що свідчили про бажання стародавніх греків інтуїтивно осягнути принципи світобудови та образи, які символізували поняття простору (Хаос), матерії (Гея) та постійного руху (Ерос). У різних поколіннях вони породжують Урана (Небо), Селену (Місяць) та багатьох інших. З надр Землі з’являється Понт (Море). В космогонічні міфи вплітаються і теогонічні – міфи про походження богів і їх взаємовідносини між собою.

Від Урана і Понта Гея народила гігантів, сторуких, циклопів та титанів. Уран стає правителем Всесвіту, а потім Кронос царює над усіма богами. У його час виникають страхітливі божества, такі як стоголовий Тіфон, змієжінка Єхидна, вогнедишна Химера, Горгона Медуза, Ларнейська Гідра, триголовий Геріон, підступний Сфінкс, птахоподібні Гарпії та інші страховиська.

Далі наступає новий період міфотворчості – греки створюють антропоморфних, людиноподібних, богів, які ні в чому не відрізняються від людини, за винятком двох рис – безсмертя і вроди. Їх назвали Олімпійськими богами, або "богами молодшого покоління". Багата фантазія греків оселила їх на найвищій горі Греції – Олімпі. З`являється один головний, верховний бог Зевс, а всі решта боги і демони йому підкоряються. Патріархальна община тепер існує і на небі. Зевс сам веде боротьбу з різного роду чудиськами, перемагає Титанів, Циклопів, Тифона і заточує їх під землю або навіть в Тартар. У період, коли в общині починає зароджуватися родова аристократія, у богів, також об’єднаних за родовим принципом, виділяється дванадцять найголовніших олімпійців – Посейдон, Гестія, Деметра, Гера, Афіна, Аполлон, Арей, Артеміда, Гермес, Афродіта, Гефест. Кожне божество виконувало певні "службові" функції, які з часом змінювалися та ускладнювалися. Крім них, існувало у грецькому пантеоні багато інших богів, але нижчих за рангом.