37. Німецький героїчний епос „Пісня про Нібелунгів”.

«Пі́сня про Нібелу́нгів» — середньовічна німецька епічна поема, написана невідомим автором наприкінці XII — початку XIII століття. Належить до числа найвідоміших епічних творів людства. У ній розповідається про одруження драконоборця Зігфрида з бургундською принцесою Кримхільдою, його смерть з причини конфлікту Кримхільди з Брунгільдою, дружиною її брата — Гунтера, а потім про помсту Кримхільди за смерть чоловіка.

„Пісня про Нібелунгів” являє собою велику поему, в яку входить 39 пісень („авантюр”). Вірші об’єднані в строфи по 4 рядка з парними римами. Цей епос виник на основі епічних сказань та під впливом лицарської літератури. Присутні в епосі і казкові мотиви пошукачів нареченої, чарівних предметів. Події поеми охоплюють досить великий проміжок часу і формують два досить різні сюжети, які дозволяють умовно поділити твір на дві частини.

Перша розповідає про історію одруження Зікфріда і Крімхільди та Гунтера і войовничої діви Брунхільди, а друга про помсту Крімхільди за смерть Зікфріда. Головним героєм спочатку стає Зікфрід. Він поєднує в собі риси і ідеального рицаря, і казкового героя.

Постать Зігфріда, як і образи подібних богатирів у фольклорі різних народів, втілює давній народний ідеал сили, справедливості, добра, благородства, тобто найкращі в народному уявленні особисті й громадські якості людини. Як рицар він мужній воїн, який здійснює подвиги заради Крімхільди, бургундської красуні, сестри Гунтера, в яку він закохався і на якій хоче одружитися. він розбиває військо датчан і салесів, які напали на землі Бургундії, допомагає добути Гунтеру дружину. Пізніше згадується, що він здолав страшного дракона і , омившись в його крові, став невразливим, крім одного місця, де прилип листок липи. Причиною загибелі Зікфріда стає сварка Крімхільди і Брунхільди, під час якої остання дізнається, що її завоював не Гунтер, а Зікфрід, який весь час був поруч з Гунтером в чарівному плащі, і тому його ніхто не бачив. Брунхільда хоче знищити Зікфріда, і цей задум здійснює васал її чоловіка Хаген. Обманом він дізнається, де вразливе місце Зікфріда і підступно вбиває його. А Гунтер забирає скарб, добутий Зікфрідом у Нібелунгів, і ховає його.

Починаючи з 23 авантюри головною героїнею стає Кримхільда, яка тепер постає як горда месниця. З історією її помсти і пов’язані подальші події епосу. Крімхільда стала дружиною короля гунів Етцеля, якого вона умовляє запросити в гості свого брата і його васалів, щоб здійснити помсту і повернути скарб Нібелунгів. Поему завершує сцена розправи Крімхільди над Гунтером і Хагеном, які так і не видали їй таємницю місцезнаходження скарбу. Васали Гунтера жадають помсти. В двобої з ними гине і Крімхільда і її син. Так трагічно завершується епос.

В „Пісні про Нібелунгів” дуже детально відтворюється рицарський побут. В перших авантюрах зокрема розповідається про турнір на честь посвячення свого сина в рицарі, перелічується всі подарунки, які на честь цієї події він щедро роздає васалам. Детальними є і описи виготовлення одягу для Зікфріда і його воїнів, які збираються до Бургундії, церковної служби, полювання тощо. Але за зовнішньою пишнотою криються хижацькі пристрасті й страхітливі трагедії. Вони досягають особливої гостроти через шалену боротьбу за скарб Нібелунгів; ця боротьба становить центральну сюжетну й ідейну лінію поеми.

38. Іспанський героїчний епос Пісня про мого Сіда На розвиток іспанської культури раннього середньовіччя великий вплив мали античність та християнство. Велику роль у житті Іспанії відіграла також розвинута на той час арабська культура. Ранньосередньовічна народна поезія не збереглась, оскільки іспанське духовенство вважало її не гідною запису. Перші пам'ятки іспанською мовою (акти, збірки законів та ін.) належать до IX-X ст. Судячи з пам'яток, що збереглися, в іспанській народній поезії до XIV ст. домінував героїчний епос, творцями і носіями якого були хуглари. Центральною постаттю іспанського героїчного епосу є Сід, якого народ любовно називав «мій Сід», додаючи - «у добрий час народжений». Це особа історична. Руй (Родріго) Діас де Бівар (близько 1043-1099 pp.) належав до кастільської знаті й був начальником військ у короля Кастілії Санчо II. За військову доблесть він отримав прізвисько Кампеадор (ратоборець, войовник). Маври, які боялися і водночас поважали іспанського полководця, називали його Сідом, що по-арабськи означає «пан». Після загибелі Санчо II його брат Альфонс VI незлюбив Сіда і за намовами придворних вигнав з країни. Спочатку Сід з дружиною перебував на службі то в іспанських, то в мавританських правителів, але, відвоювавши в маврів багату область Валенсію, став самостійним і помирився з Альфонсом. Руй Діас був видатним діячем реконкісти, він і звільнив від маврів значну частину Іспанії. Особисті риси Сіда - твердий характер, розсудливість, демократизм, талант полководця і державного діяча - сприяли його популярності серед народу. Він по праву вважається національним героєм Іспанії- Певно, народ ще за життя Сіда оспівував його подвиги та перемоги. Але з великого епічного матеріалу про Руй Діаса збереглися тільки близька до історичних фактів поема «Пісня про Сіда», поема «Родріго» (XIV ст.), що розповідає про молодість героя (у ній значне місце посідає вимисел) та великі цикли романсів XIV-XVI ст. «Пісня про Сіда» складається з 3735 віршів і має три частини. Початок першої частини «Вигнання» загублений. Про причину сварки Сіда з королем Альфонсом відомо з інших іспанських джерел. Починається список з вигнання Сіда. Він заглиблюється в мусульманські землі і з часом здобуває немало перемог. Зміст другої частини «Заміжжя доньок Сіда» становить розповідь про те, як Сід, здобувши велике місто Валенсію, посилає королю 100 добірних коней. Третя частина «Безчестя в дубовому лісі Кор-пес» тематично різноманітна. Не витерпівши насмішок васалів Сіда, зяті вирішили помститися. Вони просять дозволу поїхати в Карріон, щоб показати своїх молодих дружин родичам. Інфанти тільки чекали нагоди помститися за свою ганьбу на дочках Сіда. Як тільки вони в'їхали у володіння Кастілії, в дубовому лісі Корпес зіскочили з коней, і тут, у гущавині, прив'язавши молодих дружин до дерев, побили їх бичами і острогами майже до смерті. Сід скаржиться королю. Передусім Сід вимагає повернення своїх мечів, потім приданого дочок, яке зяті встигли пустити на вітер. У битві в долині Карріон, в землях інфантів, Сід з дружиною перемагає кривдників і прилюдно називає їх зрадниками. Переможець Сід знову віддає дочок заміж, вже за королів Наварри і Аррагона. «Поема про Сіда», як і вся середньовічна іспанська література, відрізняється від інших пам'яток західноєвропейської літератури цілим рядом особливостей. Якщо для французького і німецького народного епосу характерний трагічно-героїчний тон, то в іспанській поемі героїчне не відокремлене від повсякденного, тут подано різноманітний життєвий фон і домінує оптимістичне світосприйняття. Дійові особи «Пісні» - не лише християнські та мавританські війська, в ній зображені люди, далекі від військового життя: жінки, діти, ченці, городяни, євреї; усі вони відтворюють картину мирного життя міст: торговельні угоди, розлуки, подорожі, вітання і радість зустрічей, весілля, зустрічі у тісному колі для обговорення сімейних справ або для веселих розваг, відпочинок після обіду, гарне вбрання, урочисті прийоми та релігійні церемонії». Зміст поеми дуже близький до історичної основи. «Пісня» виникла через півстоліття після смерті героя, коли події життя та слава його ратних подвигів були живі у народній пам'яті.

Поемі властива реалістична манера зображення подій та психології дійових осіб. Опис повсякденного буття та боротьби іспанців з маврами невідомий супроводжує величезною кількістю подробиць і деталей, характерних для того часу. Поема дає чітке уявлення про озброєння іспанських та мавританських воїнів, про тактику битв, військову термінологію. Не тільки Сід, а й майже всі дійові особи «Пісні» історичні; вони були васалами, друзями або ворогами Сіда. В образі Сіда поет підкреслює найкращі риси іспанського народу - спокійну гідність, стриманість, прямоту, мудру терпеливість.

Важливе місце у поемі займає сімейно-побутова тематика. Сід не лише доблесний воїн і вірний васал, а й ніжний чоловік і батько.

Іспанська поема відрізняється від «Пісні про Роланда» відсутністю релігійної екзальтації і фанатизму. Релігійний елемент займає в ній дуже скромне місце.

Стиль поеми позбавлений будь-якої пишномовності та манірності. В основному тон розповіді стримано-енергійний, часом у ньому відчутні інтимні інтонації (у родинних сценах), гумор (у побутових епізодах), епічний розмах і сила (у батальних картинах).

Порівняно з французькою поемою «Пісня про Сіда» бідніша на зовнішні прикраси - метафори, поетичні порівняння. Але її автор добре володіє мистецтвом безпосереднього відчуття життя і легко робить читача свідком всіх тих подій, що відбуваються. Загальна реалістична тональність, сюжетна багатогранність, стійкий демократизм і гуманність «Пісні» здобули їй заслужену славу в віках.