29. Метаморфози Овідія. Особливості відображення в творі міфів.

Метаморфози”(або „Перетворення”)- головний твір Публія Овідія Назона. Це поема , яка включає біля 250 грецьких міфів, що об'єднані автором в 15 книг. В поемі Овідій намагався дати системний виклад всієї античної міфології по тих періодах, які тоді вважалися реальними. Поема починається з найдавнішого перетворення - хаосу в космосі. Далі розповідається про чотири віки історії людства: золотий, срібний, мідний і залізний, До найдавніших сюжетів Овідій відносить міфи про Аполлона і Дафну, Іо, Фаетона. ІІІ і ІV книги об'єднують фіванську міфологію та міфи про Нарциса, Ехо, про подвиги Персея. VІІ книга розповідає про аргонавтів, про Ясона і Медею. ВVIII-IX книгах викладені міфи періода Геракла: про подвиги Геракла, про Дедала і Ікара, Орфея і Еврідіку, про золото Мідаса. XII-XIII книги включають міфи про Троянську війну. Книги XIII-XV присвячені міфологічній історії Риму. Закінчує „Метаморфози” розповідь про смерть Юлія Цезаря і його перетворення в зірку та похвала Юлію Цезарю та Августу. Оповідаючи про постійні, безкінечні перетворення, поет тим самим стверджує, що життя - це постійний рух, в ньому все змінюється, ніщо не зникає без сліду і не з'являється з нічого. Міфи у викладі Овідія - це художні твори. Від традиційних міфів їх відрізняє те, що поет дуже детально описує сам процес перетворення. Він включає в свої поеми багато побутових деталей ( описи одягу, інтер'єру, приготування їжі), які іноді займають більшу частину твору. Крім того, Овідій детально описує почуття, переживання, роздуми героїв. У викладі поета міфи набувають повчального змісту, а перетворення починає сприйматися як покарання за певні людські вади. Нарцис покараний за надмірну самозакоханість. Ехо – за балакучість. Арахна - за самовпевненість та неповагу до старших, Ніоба, синів та дочок якої вбили Аполлон і Артеміда, - за заздрощі до Латони, матері цих богів , яку Латона весь час переслідувала своїми докорами. Вона ніяк не змогла змиритися з тим, що Латону, у якої всього двоє дітей, люди більше шанують, ніж її, матір 14 дітей.

З усіх почуттів, які властиві людям , Овідій частіше описує кохання в найрізноманітніших його відтінках. Ідилічною і спокійною постає перед нами любов старих Філімона і Бавкіди, пристрасне почуття Аполлона і Пана лякають юних німф Дафну і Серінгу, і вони перетворюються на лавр і очерет. Трагічно закінчується історія пристрасного кохання Пірама і Фісби, які не можуть відкрито зустрічатись через ворожнечу батьків. Побачивши під деревом шовковиці, де закохані домовились зустрітись, закривавлену накидку Фісби і подумавши, що вона загинула, Пірам вбиває себе. А потім так само вчиняє і Фісба, бо не може жити без коханого. Любов здатна творити чудеса. Розчулені піснею Орфея, володарі похмурого царства мертвих Аїд і Персефона погоджуються повернути дружину співця Еврідіку на землю , але, на жаль, попри заборону, Орфей озирнувся, і тінь Еврідіки зникла. А Афродіта , вражена силою кохання скульптора Пігмаліона до вирізаної зі слонової кістки дівчини Галатеї, оживляє статую.

Головна властивість стилю „Метаморфоз” – естетизм. Поет описує все красиве, милується ним..

„Метаморфози” Овідія стали чи не найголовнішим джерелом наших знань про античну міфологію.