24. Давньогрецький роман та його різновиди. Роман Лонга „Дафніс і Хлоя”. Тема кохання та образи роману.

Давньогрецький роман як жанр сформувався в ІІ – І ст. до н. є. Сам термін „роман” виникає значно пізніше, у Середні віки, а греки називали свої романи „оповіданнями”, «діяннями» або просто книгами.

Виникає цей жанр в період занепаду античного світу, в ньому зображуються не подвиги міфічних героїв, а життя звичайних людей з їх рад остями і горем. Роман використав традиції і техніку оповідання, новели, еротичної елегії, етнографічних описів, але це якісно новий жанр.

Викристалізувались деякі його різновиди - любовно-пригодницький, любовно-буколічний, побутовий, сатиричний, історико-біографічний, його сюжетні лінії та стильові особливості.

Про зміст, композицію, характерні колізії, мовностилістичні особливості давньогрецького роману дають нам уявлення декілька пам'яток цього літературного жанру, які дійшли до наших днів.

Хронологічно першим давньогрецьким романом, який у непошкодженому вигляді зберігся до нашого часу, в «Повість про Херея і Каллірою», твір, написаний у II ст. н. є. Харітоном.

Повністю до нас дійшли лише 5 романів, серед яких одним з найцікавіших є роман Лонга „Дафніс і Хлоя”. Він поєднує в собі риси кількох жанрових різновидів роману. Це пасторальний (буколістичний) роман - його основні герої – пастух і пастушка. Але він є класичним зразком любовного (еротичного) роману - основою сюжету є історія кохання і пригоди двох підкинутих дітей, Дафніса і Хлої.

Дія відбувається на острові Лесбос, де жила і творила легендарна Сапфо, головною темою лірики якої було кохання. Життя пастухів в романі зображується ідеалізовано. Історія кохання розгортається на фоні прекрасної природи, яку автор описує в різні пору року.

Головні герої зображені дещо сентиментально – вони дуже наївні у своїх діях, але і вони, і всі герої-пастухи та селяни дуже симпатичні читачеві своїм працелюбством, любов`ю до природи, до сільського життя. У романі всі симпатії автора на боці людей сільської праці. Він протиставляє скромних, чесних простих сільських людей міським багатіям – неробам. Автор з любов`ю змальовує цих працьовитих людей, які допомагають один одному, є чесними і правдивими і працюють на лоні природи. Разом с тим у романі автор торкається і протиріч між рабами та рабовласниками. Показане безправне положення рабів і безмежна влада рабовласників над ними. Незважаючи на влучні спостереження, автор роману змальовує дещо прикрашену дійсність. Хлою спасає бог Пан, який нагнав страху на військо за допомогою різних чудових явищ.

Роман написаний ритмізованою прозою, яка добре передає настрій героїв і оточуюче їх середовище.

25 Римська міфологія.

Римська міфологія — збір переконань, ритуалів і обрядів надприродного походження які відзначали древні римляни з найдавніших часів до часу, коли християнство повністю замінило корінні релігії Римської імперії .

Римська міфологія докорінно різниться від грецької. Римський пантеон богів був значно обмеженішим ,ніж грецький , а самі боги - переважно "дрібнішими" зі значенням і функціями. Римляни уявляли своїх богів абстрактними постатями , не надаючи їм певних обрисів. Деякі з цих богів уподібнювалися навіть до тварин ( Артеміда зображувалася у вигляді корови). Найзначнішими з них були Сатурн, Юпітер та Марс , сабінський бог Квірін. Найпоширенішими в римлян були боги-покровителі , які супроводжували всі види людської діяльності й навіть визначали особисті почуття чи умонастрої людей.

Кожна людина мала власну богиню долі - Фортуну , а також свого генія покровителя , який керував її поведінкою і вмирав разом із нею. Домівки римлян також мали своїх захисників - пенатів. Римляни , дуже шанували культ мертвих родичів , вірячи , що вони ставали добрими духами.

Проте вирішальну роль в остаточному оформленні римських міфів про богів відіграла олімпійська релігія еллінів. Разом із зміцненням торговельних і культурних відносин поширювався її вплив на північні італійські племена. У IV ст. до н. е. переносяться головні факти біографій грецьких богів та історії , пов'язані з ними. Історія Енея та його сина Асканія стала головним епізодом легенди про заснування Рима Ромулом , нащадком Енея. До римської міфології переходять і варіанти їхніх складних біографій. Винятками стали бог Апполон , або Феб , ім'я якого не змінилося , і Плутон , якого в Римі ще називали Орк.

Одним найдавніших міфів, що мав вплив на римську міфологію, був міф про походження людей від дерев. Так, існує розповідь про те, що в лісах на місці майбутнього Риму жили колись фавни, німфи і плем'я людей, породжених стовбурами міцного дуба. Ці люди не знали ніякої культури і саме їх навчав згодом землеробству Сатурн. Культ дерев і особливо дуба відігравав у римлян величезну роль. Дуб був пов'язаний з Юпітером, римські царі носили вінки і листя дуба.

Крім культу лісу, дерев, трав у римлян існував культ височин і каменів Про це свідчить те, що одним з імен Юпітера було камінь.

Шанувалися водні джерела, окремі культи яких були об'єднані пізніше в єдиному культі бога Фонса. Йому було присвячене свято Фонтаналія.

Первісні тотемні уявлення збереглися в культі деяких тварин. Шанувався присвячений Марсу дятел, птах Юпітера — орел. З особливим трепетом побожно давні римляни ставилися до вовка, йому було присвячене свято Луперкалій. Ромула і Рема, за переказом, вигодувала вовчиця.