Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Зар.лит чистовик (1).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
513.54 Кб
Скачать

21. Філософська проза періоду класики. Загальна характеристика. Проза Платона.

Драматичному діалогу в поезії відповідала розмовна літературна проза в застосуванні до предметів філософії. Творцем її вважається Сократ, а незрівнянним виразником в літературі — Платон, автор численних діалогів, які крім філософського значення відзначалися високими перевагами як літературні твори. Абстрактні думки Платон нерідко втілює у художні образи і картини. Часто розмова переривається натхненною розповіддю, яка переносить читача у світ вищих понять, надій і бажань. Чудовим учнем Платона був Аристотель, творець наукової прози. Продовжувачем Аристотеля став Феофраст. У 4 столітті до н. е. виникли разом з колишніми нові напрямки філософської думки — епікуреїзм і стоїцизм . Далі від практичного життя стояла історіографія, яка теж в Афінах або під афінським впливом знайшла собі таких представників, як Геродот, Ксенофонт. 

Плато́н  — давньогрецький мислитель, поряд з Піфагором,  Парменідом  і Сократом  основоположник європейської філософії; глава філософської школи, відомої як Академія Платона.

Спираючись на досягнення піфагорійців і сучасних йому математиків, Платон будує свою філософську систему, створюючи три світи: світ речей, який постійно змінюється, світ ідей (ейдосів);— вічний та незмінний і, у проміжку між ними — математичні об'єкти.

Будучи прибічником гераклітівської натурфілософії й сприйнявши її постійну мінливість, Платон вважав, що, все у природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсного знання, бо чуттєвий світ мінливий. Тому він висуває теорію «ідей»(ейдосів), які є граничним станом речей, пізнаваних лише за допомогою математичних об'єктів при прагненні отримання дійсного знання.

Платон був засновником того, що пізніше отримало назву ідеалізму. Його погляди сформульовані у міфі про печеру з«Держави». На погляд Платона справжні цінності буття утворюють особливий позафізичний світ — Гіперуранію. Цей світ складають безтілесні прообрази, зразки, проекти, ідеї, ейдоси речей, тварин, людей, чеснот та цінностей. Ейдоси ніким і нічим не народжені, існують вічно, вони незмінні й непорушні. Позірний світ, доступний почуттям, утворюється при втіленні ейдосів у хаотичній, плинній змінній хорі (матерії).

 Писати він почав жанрі судової промови. У центрі «Апології Сократа» — першому закінченому тексті Платона що дійшов до нас — проблема несумісності індивідуальної чесноти й існуючого державного устрою. Він пише також промови, що ввійшли потім у діалоги«Менексен», «Федр», «Бенкет». Поступове оформлення «школи Платона» у 2-й половині 380-х років дозволило йому знайти адекватну літературну форму — діалоги. Свої діалоги, як зазначає Ніцше, Платон писав не з метою навчання чи виховання, а тільки для того, що людина, яка вивчала їх, змогла їх пригадати. У своїх діалогах він, в більшості випадків, змушував Сократа дискутувати із різними опонентами на певні теми.

Перший такий діалог, що продовжив тему справедливості й держави,— «Протаґор»; тема політики об'єднана тут із темою виховання. Після цього Платон, завершивш и«Бенкет», пише «Федона», починає роботу над «Державою», створює  «Євтидема», «Харміда» і «Лисида».

Платон порівнює людську душу з колісницею, у якій запряжені білий і чорний коні (шляхетний і низинний початок у людині), керовані візничим (розумом). Коли візничему вдасться вгамувати низинний початок, душа може піднятися і разом з богами споглядати справжнє буття. Платон нараховує крім душ богів дев'ять розрядів людських душ: мудреця, царя, практичного діяча, лікаря тіл, віщуна, поета і художника, ремісника, софіста, тирана, а також душі тварин («Федр»).

Трьом початкам душі — прагненню, запалу і розважливості відповідають  чесноти:  розсудливість, мужність і мудрість. Їхнє узгодження дає  справедливість як в окремій людської душі, так і в державі, що улаштована за аналогічним уявленням: у ній працюють ремісники, їх захищають мужні воїни, а керують усім мудрі правителі-філософи («Держава»).

Закони, за Платоном, — це визначення розуму, установлені заради загального блага всієї держави. У «Законах» викладена і теорія закону, принципи законодавства. Законодавець, вважає автор діалогу, повинен охопити в законах усі правовідносини, в які вступає людина від народження і до самої смерті. У законах необхідно закріпити шанування богів, героїв і батьків. Законодавець повинен правильно оцінювати честь і безчестя, вищі цінності, блага людини (душа, здоров'я, краса) і нижчі (майно, статок). 

Платон чітко продумав і письмово зафіксував два свої грандіозних проекти: ідеальний державний устрій і законодавство, якому «навряд чи коли-небудь випаде зручний випадок для здійснення» («Закони»). Створена ним філософська школа, яку він протиставив софістичним і риторичним школам,— єдина, що проіснувала до кінця античності