
- •Поняття про міф, міфологічний час. Особливості міфів
- •Міфологічні архетипи та персонажі міфів.
- •3.Давньогрецькі міфи про створення світу та богів Олімпу.
- •Міфи про героїв (Геракла, Тесея, Персея, Ясона, Одіссея).
- •О.Ф.Лосєв про два періоди в розвитку античної міфології. Відображення цих етапів в міфах та епосах Гомера.
- •6.Джерела змісту «Іліада» та «Одисея» Гомера. Троянський цикл міфів. Гомерівське питання.
- •7. Зміст та особливості сюжету «Іліади» та «Одіссеї» Гомера.
- •8. Образи головних героїв «Іліади» та «Одісеї» (Ахілла, Гектора, Одісея)
- •9. «Одісея» Гомера. Загальна характеристика поеми. Образ Одісея
- •10. Особливості поетики епосів Гомера та їх жанрова своєрідність. Розгорнуті порівняння.
- •11. Дидактичний епос Гесіода. «Роботи і дні»
- •12. Давньогрецька лірика. Її різновиди і жанри.
- •13.Основні теми античної лірики періоду ранньої класики (Архілох, Сапфо, Алкей, Анакреон).
- •14. Походження давньогрецької трагедії Її структура. Давньогрецький театр, його будова. Організація вистав та свят Діонісій.
- •15. Трагедія Есхіла «Прометей закутий»
- •16. «Едіп - цар» Софокла. Проблематика. Образ Едіпа
- •17. «Антігона» Софокла. Проблематика. Суть конфлікту.Образи.
- •18. Особливості трагедій Евріпіда. Аналіз однієї з трагедій («Іпполіт» чи «Медея»)
- •19.Давньогрецька комедія, її походження, зміст, структура.
- •20. Особливості та проблематика комедій Арістофана. Комедія Арістофана «Хмари». Критика в ній софістів.
- •21. Філософська проза періоду класики. Загальна характеристика. Проза Платона.
- •22. Праці Арістотеля. Зміст «Поетики» Розробка Арістотелем теорії трагедії.
- •23. Давньогрецька історіографія. Твори Геродота і Плутарха
- •24. Давньогрецький роман та його різновиди. Роман Лонга „Дафніс і Хлоя”. Тема кохання та образи роману.
- •25 Римська міфологія.
- •26 „Енеїда” Вергілія, її зв’язок з епосом Гомера. Порівняльна характеристика. Поетичні ідеї «Енеїди»
- •27. Історія створення «Енеїди» та її політичні ідеї. Тлумачення ідейного змісту поеми дослідниками 20 століття.
- •28. Нова концепція героїчного в поемі. Образи Енея та Дідони в поемі Вергілія «Енеїда».
- •29. Метаморфози Овідія. Особливості відображення в творі міфів.
- •30. Роман Апулея «Метаморфоза» або «Золотий Осел». Місце та роль казки про Амура та Психею у романі.
- •31. Поезія Горація. Основні теми і мотиви. Ода «До Мельпомени»
- •32. Творчість античних байкарів Езопа і Федра
- •33.Творчість Плутарха. Паралельні життєписи.
- •34. Особливості літератури Середніх віків. Основні напрямки і жанри.
- •35. Середньовічна лірика. Автори, жанри, поетика
- •36.Французький героїчний епос: „Пісня про Роланда”.Зміст Образи Карла та Роланда
- •37. Німецький героїчний епос „Пісня про Нібелунгів”.
- •39. Роман про Трістана та Ізольду. Тема кохання і романі.
- •40. Куртуазний роман. Творчість Кретьєна де Труа.
- •41. Кентерберійські оповідання Чосера. Структура. Зміст.
- •42. Основні різновиди середньовічних епосів (міфологічні і класичні).
21. Філософська проза періоду класики. Загальна характеристика. Проза Платона.
Драматичному діалогу в поезії відповідала розмовна літературна проза в застосуванні до предметів філософії. Творцем її вважається Сократ, а незрівнянним виразником в літературі — Платон, автор численних діалогів, які крім філософського значення відзначалися високими перевагами як літературні твори. Абстрактні думки Платон нерідко втілює у художні образи і картини. Часто розмова переривається натхненною розповіддю, яка переносить читача у світ вищих понять, надій і бажань. Чудовим учнем Платона був Аристотель, творець наукової прози. Продовжувачем Аристотеля став Феофраст. У 4 столітті до н. е. виникли разом з колишніми нові напрямки філософської думки — епікуреїзм і стоїцизм . Далі від практичного життя стояла історіографія, яка теж в Афінах або під афінським впливом знайшла собі таких представників, як Геродот, Ксенофонт.
Плато́н — давньогрецький мислитель, поряд з Піфагором, Парменідом і Сократом основоположник європейської філософії; глава філософської школи, відомої як Академія Платона.
Спираючись на досягнення піфагорійців і сучасних йому математиків, Платон будує свою філософську систему, створюючи три світи: світ речей, який постійно змінюється, світ ідей (ейдосів);— вічний та незмінний і, у проміжку між ними — математичні об'єкти.
Будучи прибічником гераклітівської натурфілософії й сприйнявши її постійну мінливість, Платон вважав, що, все у природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсного знання, бо чуттєвий світ мінливий. Тому він висуває теорію «ідей»(ейдосів), які є граничним станом речей, пізнаваних лише за допомогою математичних об'єктів при прагненні отримання дійсного знання.
Платон був засновником того, що пізніше отримало назву ідеалізму. Його погляди сформульовані у міфі про печеру з«Держави». На погляд Платона справжні цінності буття утворюють особливий позафізичний світ — Гіперуранію. Цей світ складають безтілесні прообрази, зразки, проекти, ідеї, ейдоси речей, тварин, людей, чеснот та цінностей. Ейдоси ніким і нічим не народжені, існують вічно, вони незмінні й непорушні. Позірний світ, доступний почуттям, утворюється при втіленні ейдосів у хаотичній, плинній змінній хорі (матерії).
Писати він почав жанрі судової промови. У центрі «Апології Сократа» — першому закінченому тексті Платона що дійшов до нас — проблема несумісності індивідуальної чесноти й існуючого державного устрою. Він пише також промови, що ввійшли потім у діалоги«Менексен», «Федр», «Бенкет». Поступове оформлення «школи Платона» у 2-й половині 380-х років дозволило йому знайти адекватну літературну форму — діалоги. Свої діалоги, як зазначає Ніцше, Платон писав не з метою навчання чи виховання, а тільки для того, що людина, яка вивчала їх, змогла їх пригадати. У своїх діалогах він, в більшості випадків, змушував Сократа дискутувати із різними опонентами на певні теми.
Перший такий діалог, що продовжив тему справедливості й держави,— «Протаґор»; тема політики об'єднана тут із темою виховання. Після цього Платон, завершивш и«Бенкет», пише «Федона», починає роботу над «Державою», створює «Євтидема», «Харміда» і «Лисида».
Платон порівнює людську душу з колісницею, у якій запряжені білий і чорний коні (шляхетний і низинний початок у людині), керовані візничим (розумом). Коли візничему вдасться вгамувати низинний початок, душа може піднятися і разом з богами споглядати справжнє буття. Платон нараховує крім душ богів дев'ять розрядів людських душ: мудреця, царя, практичного діяча, лікаря тіл, віщуна, поета і художника, ремісника, софіста, тирана, а також душі тварин («Федр»).
Трьом початкам душі — прагненню, запалу і розважливості відповідають чесноти: розсудливість, мужність і мудрість. Їхнє узгодження дає справедливість як в окремій людської душі, так і в державі, що улаштована за аналогічним уявленням: у ній працюють ремісники, їх захищають мужні воїни, а керують усім мудрі правителі-філософи («Держава»).
Закони, за Платоном, — це визначення розуму, установлені заради загального блага всієї держави. У «Законах» викладена і теорія закону, принципи законодавства. Законодавець, вважає автор діалогу, повинен охопити в законах усі правовідносини, в які вступає людина від народження і до самої смерті. У законах необхідно закріпити шанування богів, героїв і батьків. Законодавець повинен правильно оцінювати честь і безчестя, вищі цінності, блага людини (душа, здоров'я, краса) і нижчі (майно, статок).
Платон чітко продумав і письмово зафіксував два свої грандіозних проекти: ідеальний державний устрій і законодавство, якому «навряд чи коли-небудь випаде зручний випадок для здійснення» («Закони»). Створена ним філософська школа, яку він протиставив софістичним і риторичним школам,— єдина, що проіснувала до кінця античності