15. Трагедія Есхіла «Прометей закутий»

«Прометей закутий» ( в деяких перекладах «Прометей прикутий») — трагедія уславленого давньогрецького драматурга Есхіла, написана в 444–443 рр до н.е. Входила в тетралогію, до якої також належать драми «Прометей звільнений», «Прометей-вогненосець» та ще одна невідома п'єса, яка була втрачена.

За основу сюжету був взятий давньогрецький міф про Прометея, титана, який подарував людям вогонь. Драма починається з того, що Гефест, бог ковальського мистецтва та вогню, за наказом Зевса, приковує титана Прометея до скелі. Воля Зевса зумовлена тим, що Прометей розгнівав його. По-перше, титан викрав вогонь у богів і віддав його людям. По-друге, Прометей знав і не хотів виказувати Зевсу таємницю про те, у чому полягає загроза його пануванню. А саме: що від Зевса у Фетіди може народитися син, який буде сильнішим за батька, а отже зможе скинути його з трону. У ході вистави з ув'язненим розмовляє Гермес. А також Океан — титан, який на відміну від Прометея, таки скорився Зевсові, та царівна Іо, коханка Зевса, обернена ревнивою Герою на телицю, яку у вигляді ґедзя переслідує тисячоокий Аргус. Вистава супроводжується співом хору, який складається з німф-океанід.

П'єса закінчується тим, що нескорений Прометей рішуче повідомляє Гермесу, що не збирається принижуватися перед Зевсом і розповідати йому будь-які таємниці. За це Громовержець під акомпанемент грому і блискавок скидає скелю, до якої прикутий титан, у безодню.

Однією з провідних проблем твору є засудження тиранії, несправедливої влади. Гермес хотів погрозами і лайкою випитати в Прометея інформацію. Проте титан не злякався і дав приспішникові тирана гідну відсіч. Адже, якщо прислужникам тиранії (Гефестові, Кратосу, Гермесу, Океанові) Зевсова влада здається нескінченною, то Прометей ставиться до цього філософічно, як до явища, яке в принципі може скоро минути. Він вважає, що владика богів може втратити трон Олімпу так само легко, як це вже трапилось з двома попередніми тиранами — Зевсовим батьком Кроносом і дідом — Ураном.

Наступною проблемою, яка порушується в трагедії є свободолюбство. Прометей гордо відповідає на заклики Гермеса щодо того, до якого ганебного стану той сам себе довів, не скорившися Зевсові.

Есхіл малює образ борця, морального переможця в умовах фізичного страждання. Весь апофеоз боротьби за свободу і прогрес людства мислиться Есхілом не в плані плавного повіствування, але як повість про боротьбу з верховним божеством. Це гостра критика міфологічного Олімпа.

"Прометей закутий" вражає стислістю і незначним змістом хорових партій напротивагу іншим трагедія Есхіла. Тут немає ораторії, тому що хор тут зовсім не грає ніякої ролі. Драматургія твору також дуже слаба (тільки монологи і діалоги). Залишається єдиний жанр, чудово представлений в трагедії - це жанр декламації.

Характери ""Прометея закутого " монолитні, статичні і не відмічені ніякими протиріччами. Сам Прометей - сверхлюдина, непреклонна особистість, яка стоїть вище всяких сумнівів і протиріч. Те, що відбувається, Прометей розглядає як волю долі.

Враховуючи, що дійовими особами трагедії є боги і надані вони у серйозному плані, свідчить про монументальність, яка характерна для всіх трагедій Есхіла. Що стосується іншого основного момента есхілівського стилю, патетизму, то тут він значно ослаблений великими довгостями ідейно-теоретичного і філософського змісту і довжелезними розмовами, часто також досить спокійного характеру.