13.Основні теми античної лірики періоду ранньої класики (Архілох, Сапфо, Алкей, Анакреон).

Перший твір грецької лірики відноситься до VII ст. до н.е.- 6 квітня 648 р., коли в Греції було затемнення сонця, яке згадується у Архілоха - це перша історична дата грецької лірики. Це час зародження рабовласницького полісу, час боротьби аристократії та демократії.

Окрема особистість виходила на новий шлях, який характеризувався часто бурхливими переживаннями, пригодництвом, анархізмом поведінки. Таким напруженим почуттям відрізнялися Архілох і Мімнерм, Алкей і Сафо. Всі вони лірики ІІ-ї пол. VII ст. і І-ї пол. VI ст. до н.е. Але в Греції існувала і сувора військово-патріотична лірика, ще ближча до епосу- Каллін і Тіртей. Лірика даного періоду не чуралася більш спокійної побутової орієнтації, навіть з комічним і пародійним відношенням до людей.

Расширюючись, лірика цього періоду починає освоювати навіть старовинні міфи, але вже по-новому, лірично. Це Стесіхор, Аріон а також вся дорійська пісенна лірика, по якій можна відслідкувати перехід від релігійних гімнів до світських мотивів.

Сюди також відносяться і пошуки більш врівноважених настроїв, пошуки міри для ліричного безладу Архілоха, Алкея та інших. Вони пов`язані з іменем Солона Афинского, який є якби заключною ланкою цього першого періоду грецької ліріки і який проповідує самі віру і співрозмірність в галузі ліричних виливів душі.

Архілох - поет багатозначний. Він починає замислюватися, філософствувати, намагається побачити життєвий ритм, говорить про чорні й білі смуги.

Творець елегійної та ямбічної лірики, Архілох писав переважно сатиричні вірші. Він складав байки, елегії, гімни, епіграми, але найбільше полюбляв ямби. Дошкульні ямби Архілоха порівнювали з отруйним жалом.

Лірика Сапфо виникла на основі народної любовної пісні, що мала надзвичайну популярність на Лесбосі. Як і у фольклорних творах, у віршах поетеси любовна тема часто поєднувалася з описами чудової природи, з якою вона завжди намагалася злитися. Саме в Сапфо в поезію приходить пейзаж душі, він стає способом передати свої почуття. Усі свої почуття Сапфо розкриває з надзвичайною щирістю, переконливістю, емоційною силою. В її віршах відсутнє заглиблення у внутрішній світ ліричного героя, але проблема ця взагалі залишилася не вирішеною грецькими поетам.

Алкей писав гімни, стасії (військові пісні), застільні і любовні пісні. Значне місце в ліриці Алкея належить темі кохання, але до почуття кохання Алкей ставиться досить серйозно і цнотливо. Алкеєм був також написаний ряд чудових гімнів, присвячених Ероту, Гермесу, Афіні, Гефесту й Аполлону.. Навіть у ньому вражає тонке й проникливе відчуття поетом природи. Ще до Алкея лесбоські поети, використовуючи місцеві народні пісні, ввели в монодичний мелос низку нових поетичних прийомів і розмірів. Алкей продовжив цю традицію і залишив т. зв. «алкеєву строфу» — чотиривірш із складною ритмікою, що пізніше зажив чималої слави.

Близькою за тематикою до поезії Алкея й Сапфо є поезія Анакреонта.  Це мандрівний поет. В історію літератури він входить як творець легких пісень про любов-флірт, гру. Йому належать і філософські вірші. Мова Анакреонта позбавлена прикрас. Створюється враження, що рядок сам народжується  в нього під пером.

Головними темами творів поета стають кохання, Музи, вино. Але в усьо­му поет віддає перевагу помірності. Застілля не повинне претворюватися на п'яну оргію, кохання — на нестримну й буйну пристрасть.

Крім віршів про любов, Анакреонт писав гімни (зокрема до нас дійшли уривки на честь Діоніса й Артеміди), а також елегії та епіграми. Музична співучість його віршів, відповідність змісту і форми, безпосередність почуттів сприяли ве­личезному успіхові поета і в наступних поколінь.