Характерні риси неперервного та перервного процесу виробництва:

№ п/п	Неперервне виробництво	№ п/п	Перервне виробництво
1.	Високий рівень спеціалізації	1.	Обсяги продукції нижчі ніж у неперервних процесах
2.	Великі обсяги продукції незначної но-менклатури	2.	Номенклатура і асортимент відносно широкий
3.	Кінцевий продукт високостандартизований (однорідний)	3.	Значна кількість технологічних вимог
4.	Варіантність виробничих процесів незначна або взагалі відсутня	4.	Використання загальноцільового обладнання, що відповідає різним технологічним вимогам, кваліфікованій або напівкваліфікованій робочій силі
5.	Широкий діапазон контролю за виробничим процесом	5.	Звужений діапазон контролю порівняно із неперервним виробництвом
6.	Застосовується поточний (конвеєрний) метод організації і виробництва	6.	Рівень варіантності виробничих процесів від високого до середнього
7.	Кваліфікація робітників низька, внаслідок широкого поділу праці	7.	В процесі приймають участь багато видів робіт, з частим переключенням з однієї роботи на іншу
8.	Обладнання, як правило, високоспеціалізовано, але більш дороге порівняно із загальноцільовим	8.	Використовують партіонний та одиничний методи організації виробничого процесу
9.	Низька собівартість одиниці продукції досягається за рахунок значних обсягів випуску	9.	Порівняно високі ціни на продукцію через її нестандартність (оригінальність) покривають витрати, які в розрахунку на одиницю продукції вище ніж за неперервного процесу

Ключова концепція у виборі процесу – це необхідність пов'язати вимоги виробу з виробничими можливостями.

Продукція має, як правило, широкий діапазон – від унікальної до високостандартизованої. Зазвичай вимоги щодо обсягу збільшуються разом із зростанням вимог стандартизації. Унікальні товари мають малий обсяг, а стандартизовані – великий. Ці фактори слід враховувати при визначенні, який процес використовувати. Досягаючи відповідності вимог щодо виробу та вибору процесу виробники можуть досягнути найвищого ступеня ефективності виробництва. Цю концепцію ілюструє наступна таблиця. За її допомогою полегшується вибір процесу який би відповідав вимогам виробу (табл. 4).

Таблиця 4

Відповідність процесу різновиду продукції гнучкості обладнання, вимогам щодо обсягу:

Різноманітність продукції / Гнучкість обладнання	Висока	Поміркована	Низька	Значно низька
Низький обсяг	Майстерні
Поміркований обсяг		Серійне виробництво
Високий обсяг			Масове (конвеєрне)
Значно великий обсяг				Неперервне поточне

Автоматизація – це заміна людської праці машинною.

Ступень автоматизації коливається в діапазоні – від заводів-автоматів до однієї-єдиної автоматичної операції. Тому, перш за все, щоб прийняти рішення щодо автоматизації необхідно вирішити два питання:

1. Чи є необхідність в автоматизації?

2. Який ступінь автоматизації є необхідним і доцільним?

Переваги автоматизації: на противагу людській праці автомати не страйкують, не перевтомлюються, не відволікаються, не вимагають заробітної плати, не скаржаться на умови праці. Крім того автоматизація характеризується низьким ступенем відхилень щодо вимог по якості та дотримання виробничих графіків виконання робіт, як за термінами, так і за обсягами.

Вади: має низку обмежень та недоліків порівняно з працею людини. Перед усім велика вартість, компенсація якої вимагає значних обсягів випуску продукції. Автомати вирізняються меншою гнучкістю порівняно із людиною.

Автоматизація впливає на структуру витрат підприємства. Частка постійних витрат збільшується, змінних зменшується. Це означає, що збільшення випуску зменшує загальні видатки. В той же час в періоди економічного спаду (низького попиту) автоматизація обтяжлива для бюджету підприємства. Автоматизація висуває додаткові вимоги щодо обслуговування та ремонту високоспеціалізованого обладнання.

Комп'ютерезоване виробництво – це використання комп'ютерів в управлінні процесом виробництва починаючи від роботів і закінчуючи автоматичним контролем якості. Інакше – це заміна функції людини функцією машини.

Переваги:

• зниження трудомісткості;

• можливість виконання небезпечних, брудних та робіт, що втомлюють;

• досягнення високого, постійного рівня якості;

• дотримання рівня графіку виробництва продукції за необхідними обсягами та термінами.

Вади – висока вартість.

Гнучка виробнича система – це комплекс механізмів, що розроблений для циклічного виробничого процесу, та здатний виробляти широкий асортимент схожої продукції.

Комплекс механізмів включає контролюючий та управляючий комп'ютер, автоматичне завантаження та розвантаження матеріалів, роботів та інше автоматизоване програмне обладнання. Контрольні пристрої перепрограмовуються, що дозволяє виробляти широкий асортимент схожої продукції. Гнучкі виробничі системи відповідають циклічним виробничим вимогам, сполучаючи (узгоджуючи) при цьому переваги автоматизації із гнучкістю самостійних верстатів ( з ЧПУ), що дозволяє поєднувати гнучкість цехової організації робочого процесу з продуктивністю масового виробництва.

Особливості:

• зменшення витрат прація;

• забезпечення стабільного рівня якості у порівнянні з традиційними;

• низькі капіталовкладення та більша гнучкість ніж за жорсткої автоматизації;

• швидко перепрограмовуються.

Недоліки:

• за допомогою ГВС мажна виробляти лише схожі вироби, що вимагає схожого обладнання;

• вимагають значно триваліших термінів планування та впровадження ніж традиційне обладнання через підвищений рівень складності та витрат.

Інтегроване комп'ютерне виробництво – інтегрує інформацію з інших сфер діяльності підприємства до сфери виробництва.

Головна мета: пов'язати різні частини організації між собою, задля забезпечення швидкої реакції на замовлення споживачів та/або зміни продукції, забезпечити високу швидкість виробництва та знищити непрямі витрати праці.

Розрахунок потужності підприємства – важлива складова обґрунтування плану виробництва. На його основі:

а) намічаються обсяги випуску продукції;

б) виявляються резерви та складаються баланси потужностей;

в) обґрунтовується економічна доцільність спеціалізації, кооперування та обсяги капіталовкладень.

Виробнича потужність підприємства розраховується:

1-й крок розрахунку: на рівні дільниці – за пропускною здатністю провідних груп обладнання;

2-й крок розрахунку: на рівні цеху – за потужністю провідних дільниць;

3-й крок розрахунку: на рівні підприємства – за потужністю провідних цехів.

Провідними вважаються цехи (дільниці), в яких зосереджена суттєва частина основних фондів і які займають найбільшу питому вагу в загальній трудомісткості виготовлення продукції (наприклад, доменні, сталеплавильні та прокатні цехи заводів чорної металургії; механічні та складальні цехи на верстатобудівних та машинобудівних підприємствах).

4-й крок розрахунку: проводиться перевірка відповідності потужності основних цехів та дільниць потужності допоміжних. Виявлення диспропорції вимагає вжиття організаційно-технічних заходів щодо усунення "вузьких місць".

"Вузькі місця" – це відставання пропускної спроможності окремих груп обладнання або потужності окремих дільниць, потокових ліній та цехів від пропускної спроможності провідного обладнання, що виконує основні технологічні операції з виготовлення продукції.

Розрахунок виробничої потужності виконується за всіма основними цехами підприємства, а за допоміжними – перевірочний розрахунок.

Для розрахунку ВП використовують таку інформацію:

• фонд часу роботи обладнання, робочих місць, виробничих площ;

• прогресивні норми трудомісткості;

• тривалість виробничого циклу;

• такт випуску виробів і т.і.

Методи розрахунку виробничої потужності:

• за прогресивною продуктивністю обладнання;

• за трудомісткістю виготовлення продукції;

• балансовий та інші.

Виробнича потужність ливарних, плавильних, термічних цехів (дільниць) визначається як добуток ефективного фонду часу роботи агрегата, установки та їх прогресивної продуктивності.

Виробнича потужність цехів (дільниць), що виготовляють деталі тільки для одного найменування виробу, розраховується шляхом поділу фонду часу роботи обладнання на прогресивну норму трудомісткості обробки комплекту деталей цього виробу.

Виробнича потужність цехів (дільниць), що виготовляють деталі до 10 найменувань виробів, розраховується на підставі трудомісткості так званого набору комплекту виробів. Набір включає вироби в кількісному співвідношенні передбаченому програмою.

Схема розрахунку:

1. По кожній групі обладнання встановлюється прогресивна норма трудомісткості обробки одного комплекту. Трудомісткість визначається, як добуток величини трудомісткості обробки комплекту фізичної одиниці виробу та його питомого значення в загальному випуску, а надалі як сума отриманих даних по всім виробам, що входять у комплект.

2. Шляхом співвідношення фонду часу роботи кожної групи обладнання та норми трудомісткості одного наборного комплекту встановлюється пропускна спроможність груп обладнання та виробнича потужність дільниці.

Існує декілька методик оцінки альтернативних потужностей. Найпоширеніші серед них такі:

• аналіз по “затрати-обсяг”;

• фінансовий аналіз;

• теорія рішень та аналіз черг.

Аналіз виробничих потреб.

При оцінці альтернатив з потужностей, необхідною інформацією є: вимоги щодо потужностей для тих виробів, які будуть вироблятися за даним варіантом. Щоб отримати цю інформацію, необхідно:

• мати достатньо точний прогноз попиту по кожному виду продукції;

• знати середні терміни обробки кожної одиниці продукції для кожної альтернативної одиниці обладнання;

• число робочих днів на рік та число змін.

Аналіз “затрати – обсяг”.

Пропонований аналіз:

1. Грунтується на співвідношенні між затратами, доходами та обсягом випуску.

2. Використовується для порівняння альтернативних варіантів потужностей.

3. Метою є оцінка прибутку підприємства за різних умов вирбництва.

Для аналізу передбачаються наступні кроки:

1-й крок: визначаються всі види затрат, що пов'язані з виробництвом данного товару. Їх поділяють на постійні (фіксовані) та змінні. При цьому слід знати, що:

• постійні витрати не змінюються за зміни обсягів випуску (арендні платежі, податок на майно, витрати на обладнання, затрати на опалення та кондицюювання, а також певні адміністративні витрати);

• змінні витрати змінюються разом зі зміною обсягу випуску. Основними компонентами цих затрат є витрати на сировину та матеріали, оплату праці. Припускається, що змінні затрати на одиницю продукції не змінюються зі зміною обсягу.

Позначення показників, що використовуються при розрахунках запропонованим методом зведено у таблицю (Табл. 5):

Таблиця 5