Лекція № 6
Тема: матеріали для виготовлення одягу, готовий одяг і взуття План лекції
Текстильні товари
Швейно-трикотажні товари
Взуття
Пушно-хутряні й овчинно-шубні товари
1. Текстильні товари
До текстильних товарів відносять виготовлені з волокон і ниток тканини, штучне хутро, килими і килимові вироби, неткані і дубльовані матеріали, конопляно джутові вироби тощо.
Текстильними волокнами називають гнучкі міцні тіла з малими поперечними розмірами, обмеженої довжини, придатні для виготовлення текстильних виробів. Показниками побудови волокон є товщина, довжина та кручіння. Товщина вимірюється в тексах (Т) і характеризується масою волокна, що приходиться на одиницю довжини (1Т=1г/км), тобто, один текс - це довжина одного кілометра нитки вагою один грам. У міжнародній практиці здебільшого прийнятий вимір товщини текстильних волокон і пряжі в тексах, але деякі країни продовжують нумерацію в номерах. Тому існує правило переводу з тексів у номер і навпаки. Наприклад, віскозу №75 (нитка для ткацьких верстатів певного кручіння або для трикотажних в'язальних машин) переводять в текси за формулою
(1)
де Т - товщина нитки в тексах; 9000 - алгоритм розрахунку; 75- товщина нитки в номерному вимірі. Текстильні волокна поділяють на два класи; натуральні і хімічні.
Текстильні волокна класифікують за такими ознаками:
походження - на натуральні (рослинного походження -бавовна, льон, прядиво, кенаф; тваринного - вовна і натуральний шовк; мінерального - азбест) і хімічні (з природних речовин - штучні; синтетичних – капрон, амід, лавсан, ПВХ, хлорин, нітрон, вінол, поліетиленові, поліпропіленові);
за складом – на органічні (віскозне, мідно-аміачне, ацетатне) і неорганічні (скляні, металеві);
властивостями – за довжиною, товщиною, міцністю, подовженню тощо.
Загальну схему текстильних волокон показано на рис. 1.1.
Полімерні волокна у світовій торговій практиці мають різні назви. Наприклад, поліамідне волокно капрон у США називають найлоном, у ФРН - перлоном, Японії — аміланом, ніплоном, Польщі – салоном, Італії – ліліоном; полівінілхлорид не (хлорин) – США – віньоном, сараном, Франції — ровилем, у Японії – тевироном; полівінілспиртові (вінол) -Японії - кремо-ном, куралоном.
Прядені нитки одержують прядінням волокон обмеженої довжини (бавовни, льону, вовни тощо) і називають пряжею. Пряжу класифікують за такими ознаками:
волокнистим складом — на однорідну і змішану;
способом виготовлення - на однониткову, трощену кручену;
способом прядіння - на гребінну, кардну й апаратну;
обробкою – на сувору, варену (льняну), кисловану, вибілену, гладкофарбовану, меланжеву, муліне.
У виробництві тканин використовують пухнасту, м'яку, теплозахисну високооб'ємну пряжу.
Розрізняють елементарні і комплексні нитки (капрон і лавсан), серед яких виділяють текстуровані (акон, мерон, гофрон, рилон та ін.), комбіновані текстуровані (трикон, такон) і рофільовані (шелон), а також залежно від ступеня крутки:положистої (до 230 кр/м), середньої - муслін (800-1500 кр/м) і високої крутки - креп (1500-3200 кр/м) та від розтяжності: еластомірні типу спандекс (700-800%), еластик (до 400%), високої (100% і більше), підвищеної (до 100%) і звичайної (до 30%).
У процесі ткацтва за допомогою взаємного переплетення двох систем ниток (основи, що йде уздовж, і утка, розташованого поперек) утворюється тканина.
Рис. 1.2. Взаємне переплетення основи і утка
Структура тканини визначається видом і товщиною формуючих її ниток, характером їх переплетення і щільністю.
Вид нитки (пряжі), її волокнистий склад, товщина, ступінь і напрямок крутки визначають товщину і масу тканин, їхню міцність, твердість, теплозахисні та інші властивості, а також додають тканинам різні ефекти (гладку або шорсткувату поверхню, рубчики тощо)
Щільність тканини встановлюється за кількістю ниток основи і утка, що приходяться на 100 мм довжини. Одиниця виміру тканин - погонний метр. Ширина тканин залежить від текстильного обладнання, переважно вона становить: від 60 см до 1,6 м.
Переплетення впливає на структуру тканини, її зовнішній вигляд і властивості. Бувають переплетення 4-х видів:
прості - полотняне, саржеве й атласне, або сатинове;
дрібповізерункові - похідні від простих (репс, рогожка) і комбіновані (крепове та ін);
складні - ворсові та ін.;
крупновізерупкові - жакардні.
Для поліпшення споживчих властивостей тканини піддають спеціальному обробленню (білінню, відварюванню, промиванню, сушінню, фарбуванню, оздобленню тощо). Тканини поділяють за такими властивостями:
функціональні - ширина, товщина, маса їм та ін.;
ергономічні – гігроскопічність, проникність, теплозахистні властивості тощо;
естетичні - колірне оформлення, блиск, драпування та ін.;
надійність - стійкість до механічних (міцність, подовження й ін.), фізико-хімічних (світлостійкість, атмосферостійкість та ін.) та інших впливів.
Усі тканини поділяють на бавовняні, лляні, вовняні і шовкові.
Бавовняні тканини мають високу міцність, володіють гарними гігієнічними властивостями. У торговій практиці виділяють такі групи цих тканин: білизняні, сукняно-сорочечні, костюмно-плащові, підкладкові, матрацно-наволочні, меблево-декоративні.
Білизняні тканини поділяють на три підгрупи: 1) бязеві (бязь і трикотаж); 2) міткалеві (мадаполам, муслін, міткаль, шифон та ін.); 3) спеціальні (гринсбон і тікластик атласного переплетіння).
Сукняно-сорочечні тканини поділяють на такі підгрупи:
ситці - м'якого оброблення (муслінового), твердого, лощеного і гофрованого;
бязі (для халатів, костюмів,сорочок, суконь і т. ін.) і сатини (кардні і гребінні);
сукняні літні – майя, вольта, вуаль, маркізет, батист;
демісезонні - сукняні, вовняні, креп, маркізет, плетінка, кашемір, піке (з подовжніми рубчиками) та ін.;
сорочняні – зимові (фланель, бумазея, байка), комплексні й ін.;
ворсові – розрізний короткий вельвет-корд, вельветрубчик, напівоксамит, оксамит.
Костюмно-плащові тканини випускають з кардної пряжі з низьким збіганням, що не мнеться і водотривким обробленням. Залежно від особливостей оброблення і призначення їх поділяють на гладко фарбовані, спеціальні, меланжево-строкатотканні і зимові.
До гладкофарбованих (однотонних) тканин відносять діагональ, молескін, репс, рогожку, саржу плащову.
Спеціальні тканини (трико і діагональ) використовують для пошиття спецодягу.
До меланжево-строкатотканих відносять тканини з меланжевої пряжі і пофарбовані саржевого переплетення, а також тканини зі змішаної пряжі (трико) з різними рисунками. Джинсові тканини виробляють саржевим переплетенням з кардної пряжі, фарбованої в основі і суворої в утку. Зимовими називають важкі тканини зі щільним ворсом (сукно, вельвет і замша). До підкладкових тканин відносять коленкор, саржу рукавну, кишенькову тканину, тик-ластик, а до матрацно-наволочних - тик наволочний, тик матрацний та ін. Меблево-декоративні тканини підрозділяють на меблеві, драпірувальні, портьєрні, декоративні, чохольні і для фіранок (гобелен, репс, плюш із суцільним ворсом тощо).
З бавовняних тканин виготовляють штучні вироби - хустки головні (набивні, гладко фарбовані, строкато ткані, вишиті; з підрублюванням і без, з бахромою або осипкою) і носові (з міткалю, шифону, батисту; набивні і строкато ткані, з підрублюванням і без; чоловічі, жіночі і дитячі); рушники (вафельні і махрові; вибілені і строкаті ткані, з бахромою і підрублені); ковдри (байкові зимові і літні; з різним обробленням; для дорослих, підлітків і дітей); покривала і простирадла.
Лляні тканини характеризуються великою міцністю, малою розтяжністю; добре вбирають і віддають вологу, легко і добре перуться. За прейскурантом асортимент лляних тканин поділяють на 16 груп, а на споживчому ринку за призначенням їх класифікують на групи: білизняні, костюмно-сукняні; меблево-декоративні; матрацно-чехольчані; штучні вироби. Вовняні (шерстяні) тканини виробляють з чистої вовни або із її суміші з іншими волокнами. Класифікують за ознаками:
за видом пряжі і способом виробництва - на камвольні, тонкосуконні і грубосуконні;
за призначенням - на сукняні; костюмні гладко фарбовані (бостон, костюмні крепи, шевйоти, діагоналі, креп), строкато тканні і фасонні (трико, комбіновані, ламана саржа і т.ін.); пальтові (габардин для літніх пальто і тканини для жіночих зимових пальто); плащові; сукна; драпи; ворсові тканини; ковдри і спеціальні тканини.
Вовняні (шерстяні) тканини виробляють з чистої вовни або із її суміші з іншими волокнами. Класифікують за ознаками:
за видом пряжі і способом виробництва – на камвольні, тонкосуконні і грубосуконні;
за призначенням – на сукняні; костюмні гладко форбовані (бостон, костюмні крепи, шевйоти, діагоналі, креп), строкато тканні і фасонні (трико, комбіновані, ламана саржа і т.ін.); пальтові (габардин для літніх пальто і тканини для жіночих зимових пальто); плащові; сукна; драпи, ворсові тканини, ковдри і спеціальні тканини.
Тонкосуконні тканини виробляються з чистововняної і напівшерстяної апаратної одиночної пряжі, що складається з тонкої, напівтонкої і напівгрубої шерсті.
Шовкові тканини виробляють з натурального шовку, коротких (штапельних) хімічних волокон, комплексних штучних і синтетичних ниток. Як добавки в шовкові тканини використовують бавовняні і шерстяні (вовняні) волокна.
Неткані текстильні матеріали значно продуктивніші (від 10-12 до 50-70 разів) від традиційних способів одержання на ткацькому верстаті, тому що їх виробіток становить 70-400 м/год, вихідною сировиною є безпосередньо волокна. Технологія виготовлення нетканих полотен складається з таких операцій: підготовка волокнистого матеріалу (очищення і розпушення); утворення настилу (формування полотна чотирма способами: механічним, аеродинамічним, електростатичним і гідравлічним); скріплення настилу.
Класифікація нетканих текстильних матеріалів:
за волокнистим складом — бавовняні, напівшерстяні, шовкові і лляні;
за призначенням - побутові, обтиральні, тарні, пакувальні, матеріали для взуття, основа для штучної шкіри, прокладанні, фільтрувальні і меблеві. Побутові, у свою чергу, поділяють на матеріали для виготовлення одягу і виробів домашнього побуту (рушники, простирадла, ковдри, покриття для стін, меблево-декоративні, тентові полотна);
за способом виробництва — скріплені механічним способом: прошивним, голкопробивним, валяльним; фізико-хімічним (клейовим) чи комбінованим способом;
за структурою полоти - волокна, спрямовані в один бік; з перехресними волокнами; з хаотичним розміщенням волокон; з комбінованим розміщенням волокон;
за типом основи - полотнопрошивні, ниткопрошивні і тканино-прошивні полотна; .
за обробкою - гладкокрашені (однотонні), набивні, меланжеві, з начосом;
за характером поверхні - рівні, візерункові, рельєфні, войлокоподібні, махрові, ворсові.
Неткані полотна випускаються переважно шириною 142— 160 см (від 70 до 184 см) і відносною щільністю від 100 до 700 г/м
Штучним хутром (ШХ) називається текстильний виріб, що імітує натуральне хутро. Штучне хутро за аналогією з натуральним складається з ґрунтової основи і ворсового покриву, для створення якого використовують хімічні різнозбігаючі волокна, щоб сформувати пух і ость у ворсовому покриві. Для одержання блиску до складу ворсу вводять профільовані синтетичні волокна.
Основними факторами, що формують споживчі властивості штучного хутра, є волокнистий склад і спосіб виробництва. Штучні хутра одержують трикотажним, тканим, клейовим і нетканим способами.
Трикотажне хутро одержують двома способами: шляхом ув'язування в ґрунтове трикотажне полотно волокон з чесальної стрічки (на круглов'язальних машинах) і на базі плюшевих трикотажних переплетінь, у яких одна із систем ниток утворює подовжені провисаючі петлі. Оброблення хутра включає прасування ворсу, стрижку в декілька етапів (попередню, проміжну і заключну), вичісування слабко закріплених волокон, просочення ґрунту трикотажного полотна з вивороту плівкоутворювальним препаратом. Трикотажний спосіб виробництва ШХ дає змогу формувати різноманітні імітації - цигейку, песець та ін.
Ткане штучне хутро одержують у процесі ткацтва осново-ворсовим переплетенням із трьох систем ниток: ворсової і корінної (ґрунт) основи та утка. Ґрунт хутра — з бавовняної крученої пряжі, а ворсова нитка – це комплексна і профілююча нитки, віскозна нитка, нітронова, поліефірно-нітронова, вовняна пряжа та ін. ШХ на тканій основі імітує цигейку, овчину, каракуль, які одержують шляхом тиснення.
Тканино-прошивне ШХ виробляють на машинах «Маліполь» шляхом прошивання каркасу-тканини, нетканого матеріалу – ворсовою пряжею. Для ворсового покриву використовується нітронова, лавсанова, нітроно-капронова і напівшерстяна пряжа.
Штучне хутро з приклеєним (накладним) ворсом отримують шляхом наклеювання синелі (ворсовий шнур) на бавовняну тканину. Синель складається зі скручених бавовняних ниток, між якими знаходяться короткі капронові волокна. їх закріплюють обвивкою, нагонною ниткою з капрону або віскози. Щоб одержати хвилясту поверхню синель завивають.
Штучне хутро класифікують за:
способом виробництва – на тканій основі, трикотажній основі, приклеєним ворсом і тканинопрошивне;
призначенням – одежний (для верхнього одягу), коміркове (оздоблювальне), підкладкове, для головних уборів, мебльове, для покривал, пледів, іграшок, суконь; волокнистим складом ворсового покриву — нітронове, поліефірне, змішане, віскозне і вовняне;
висотою ворсу – довговорсове (під песця), ссредньоворсове (під норку, овчину) і коротковорсове;
видом оздоблення – гладкофарбоване, набивне (з кольоровим малюнком, нанесеним аерографічним способом) і жакардове (з малюнком, отриманим у
характером ворсової поверхні – нестрижене, з рівномірною стрижкою ворсу, фасонною стрижкою, тисненням.
Хутро для одягу на тканій основі має поверхневу щільність 250- 500 г/м , підвищену формостійкість ґрунту, невисокий ворс (6-20 мм). Меблеве штучне хутро відзначається невисокою поверхневою щільністю, м'якістю. Для штучного хутра встановлена довжина шматка не менше ніж 15 м, довжина відрізка в шматку - не менше ніж 2,5 м і ширина 140 — 150 см. Коефіцієнт стійкості ворсу до зминання повинен бути не менше ніж 0,7; стійкість до звойлочування — 4 бали; стійкість до стирання - не більше ніж 50%. Поверхнева щільність хутра для верху одягу - 400-900 г/м
Килимові вироби – це художні текстильні вироби побутового призначення.
Класифікуються килимові вироби за:
способом виробництва – ручного і машинного виробництва. Машинного, у свою чергу, поділяють на пруткові, двополотняні, стрічкові. Неткані килими випускають прошивні, трикотажні, голкопробивні, клейові;
характером поверхні – ворсові, безворсові і комбіновані.Залежно від будівлі ворсової поверхні розрізняють килими з розрізним, нерозрізним (петельним), комбінованим ворсом, з тисненим малюнком;
висотою ворсу – низьковорсові (до 4 мм), средньоворсові (4-6 мм), високоворсові (6-10 мм) і рельєфні; видом і складом сировини - чистошерстяні, напівшерстяні, з хімічних волокон і джгута;
характером формування малюнків ворсової поверхні;
композиційною побудовою орнаменту (геометричний, рослинний, медальйонний, вазонний, тематичний, пейзажний, портретний, предметний);
видом оздоблення – неапретовані, апретовані, зі спеціальними видами оброблення - такі, що мало збігаються, протимольні.
Розміри: близько 60 см; від 70x124 до 300x500 см.