1)Суб'єкти процесу доказування, їх класифікація.

Обов'язок доказування в кримінальному процесі закон повністю покладає на суд, прокурора, слідчого та особу, яка проводить дізнання. Вони зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, тобто зібрати, перевірити й оцінити всю необхідну сукупність доказів і їх джерел і прийняти на цій підставі законне, обґрунтоване й справедливе рішення. Закон категорично забороняє їм перекладати свій обов'язок доказування на обвинуваченого. Звичайно, ця заборона поширюється також на захисника обвинуваченого й підозрюваного, їх законних представників, на відповідача та їх представників. Вони теж є суб'єктами доказування, але на відміну від суду, судді, прокурора, слідчого, особи, яка проводить дізнання, органу дізнання і начальника слідчого відділу, мають право, а не зобов'язані брати участь у доказуванні, тобто в збиранні, перевірці та оцінці доказів, висувати певні твердження на захист своїх законних інтересів і аргументувати їх. [8. C137]

Таким чином, усіх суб'єктів доказування можна поділити на дві групи:

державні органи і посадові особи, які зобов'язані висувати версії, збирати, перевіряти, оцінювати і використовувати докази. Це такі суб'єкти, як орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя;

особи, які не зобов'язані, але мають право брати участь у процесі доказування певних обставин справи: обвинувачений, захисник, законний представник, потерпілий та інші суб'єкти, заінтересовані в результатах вирішення кримінальної справи. Вони можуть представляти докази, заявляти клопотання про витребування і приєднання доказів, висловлювати свою думку з приводу оцінки того чи іншого доказу тощо.

Отже, неабияке значення для кримінально-процесуального доказування мають предмет доказування та межі доказування. Певні особливості мають суб'єкти доказування в кримінальному процесі. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб її досягнення. При цьому особлива увага має бути приділена межам доказування, оскільки саме точне і обґрунтоване дослідження необхідного обсягу доказів є передумовою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а значить і правильного її вирішення. Щодо суб'єктів доказування, то для кримінальної справи характерним є те, що обов'язок доказування покладається лише на одну сторону – сторону обвинувачення, а саме на суд, суддю, прокурора, слідчого, особу, що проводить дізнання. Кримінально-процесуальний закон забороняє перекладати обов'язок доказування на сторону захисту, тобто на підозрюваного, обвинуваченого, їх захисників, представників.

2)Обов'язок доказування, його зміст|вміст,утримання|. Суб'єкти, на яких покладений обов'язок доказування і наслідки|результату| невиконання цього обов'язку.

Стаття 92. Обов'язок доказування

1. Обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

2. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Законодавством покладено обов’язок доказування на суд прокурора, слідчого, особу, що провадить дізнання (ст. 22 КПК).

Суд — це державний орган, який здійснює у країні судову владу (ст.124 Конституції України, ст. 32 КПК). У сфері кримінального судочинства діють суди загальної юрисдикції: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; Верховний Суд України. До системи судів загальної юрисдикції також віднесено ланку військових судів (військові суди гарнізонів, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд ВМС України, військова колегія Верховного Суду України). Це визначено Законом України «Про судоустрій України». Суду належить виняткове право іменем України визнавати особу винною у вчиненні злочину, а також піддавати її кримінальному покаранню. Судові рішення є обов’язковими для виконання на всій території України.

Прокурор. Діяльність прокуратури у кримінальному судочинстві регулюють ст.ст. 121-127 Конституції України, КПК та Закон України «Про прокуратуру». Процесуальний статус прокурора в кримінальному процесі, форми і методи діяльності визначаються .загальними завданнями судочинства і безпосередніми завданнями, що їх вирішують на кожній його стадії.

Слідчий є процесуально самостійним суб’єктом у кримінальному процесі. Він провадить досудо- ве слідство в кримінальних справах. Слідчий апарат існує в органах прокуратури, в органах внутрішніх справ, в органах безпеки і в податковій міліції. Особи, що провадять дізнання. На відміну від слідчих, для органів дізнання слідство по кримінальних справах не є основною діяльністю. Законодавець, визначаючи повноваження органів дізнання в ст. 103 КПК, обумовив, що на органи дізнання покладено насамперед вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів із метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили. Законом обмежено кількість слідчих дій, які мають право в межах своєї компетенції проводити органи дізнання; це, наприклад порушення кримінальної справи, проведення огляду місця події. Органами дізнання, як визначено в ст. 101 КПК, є; міліція; податкова міліція; органи безпеки; командири військових частин, з’єднань, начальники військових; митні органи; начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових; органи державного пожежного нагляду; органи охорони державного кордону; капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Ст. 22 КПК визначає, що прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого. Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.