Завдання студентам для самостійної роботи

1. Порівняйте у вигляді таблиці вчення брахманізму та буддизму Стародавньої Індії.

2. Розкрийте суть «ідеальної держави» Платона. Покажіть, на Вашу думку, позитивні та негативні моменти у поглядах мислителя.

3. Дайте морально-політичну оцінку твердженню: «Мета виправдовує засоби».

4. Зробіть у вигляді таблиці порівняльний аналіз учень Н.Маккіавеллі та Ш.Монтескє про політику та державу.

5. Зобразіть у вигляді таблиці учення Томаса Гобса та Джона Локка про особу та державу.

Література

1. Гелей С., Рутар С. Політологія. Навч. Посібник. – К.: Знання, 2007.

2. Дробкіна І.Г., Підгорецький Ю.В. Політологія: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

3. Екологізація гуманітарної освіти: Збірник наукових статей, матеріалів, документів. – Львів, 2004.

4. Історія політології: Підручник / За ред. Ф.М.Кирилюка. – К., 2002.

5. Класики політичної думки (від Платона до Макса Вебера /Уклад. Г.Майєр та ін. – К., 2002.

6. Кухта Б. Політологія. Історія і теорія політичної науки. Курс лекцій. – Львів, 2007.

7. Логвина В.Л. Політологія. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

8. Основи політичної науки. Курс лекцій. Ч.І. З історії політичної думки: від стародавності до наших днів /За ред. Б.Бухти. – Львів, 1996.

9. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Підручник. – Львів: Магнолія плюс, 2006.

10. Погорілий Д.Є. Політологія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

11. Політологія: в запитаннях і відповідях / За заг. Ред.. К.М.Левківського. – К.: Вища школа, 2003.

12. Стойко С. Концепція взаємодії суспільства і природи в античних мислителів та її екологічна інтерпретація //Церква і соціальні проблеми. Львів, 2000.

13. Рудич Ф.М. Політологія. Київ: Либідь, 2005.

14. Штанько В.І., Чорна Н.В., Авксентьєва Т.Г., Тихонова Л.А. Політологія: Навчальний посібник. – К., 2007.

Тема 3 . Зародження й еволюція провідних політичних концепцій і доктрин. План

1. Характеристика політичних доктрин і програм.

2. Традиційні течії світової політичної думки.

3. Фіксований виступ або реферат з проблем екологізації освіти.

Методичні поради.

Відповідь на перше питання слід розпочати з загального тлумачення терміну “доктрина” як наукової або філософської теорії, сукупності концепцій, ідей, поглядів, керівного теоретичного принципу (наприклад, воєнна доктрина). Далі треба виділити поняття “політична доктрина” як основоположний принцип діяльності суб’єктів політичного процесу (держава, політичні партії, організації, рухи, особи, що реалізують групові інтереси), заснований на певній політичній ідеології. Далі треба показати історичний характер політичної доктрини, розкрити основні принципи, які необхідно враховувати при її характеристиці (історизму, переосмислення суспільно-політичної практики). Політична доктрина визначає політичний курс суб’єктів політики (стратегію і тактику), відбиває інтереси суспільних груп, що стоять за ними. Вона окреслює межі політичної влади в суспільстві та методи її реалізації, розкриває характер політичного режиму. Реалізація політичної доктрини здійснюється через політику держави. Виходячи з цього, студент повинен розкрити особливості цієї реалізації за різних політичних режимів.

Пояснення поняття “політична доктрина” логічно пов’язується з тлумаченням терміну “політична програма” як форми викладу або конкретизації загальнодержавної політичної доктрини, основних положень діяльності політичної партії, організації чи руху. Студент використавши матеріал, отриманий на лекції, повинен схематично (на дошці) чи пояснити зображену на плакаті послідовність понять “ідеологія”, “доктрина”, “програма” (І-Д-П).

У другому питанні вся увага зосережнується на передумовах виникнення та основних постулатах провідних суспільно-політичних течій: консерватизм-неоконсерватизм, лібералізм-неолібералізм, радикалізм, націоналізм, соціалізм, соціал-демократія, політичний екстремізм.

Прихильники консерватизму зорієнтовані на збереження (лат. conservo – зберігаю) і підтримку історично сформованих принципів державного і суспільного життя, традиційних цінностей і морально-правових засад. Основними постулатами консервативного мислення є Бог, патріотизм, стабільність, бережливість, моральність. На переконання прихильників консерватизму змінювати суспільство належить не революціями й реформами, а копіткою наполегливою працею; свободи можна досягти лише дотриманням громадського порядку і традицій.

Продовжуючи тему консерватизму необхідно перейти до характеристики його нової похідної – неоконсерватизму. Це напрям у сучасній політології, філософії, соціології, що виник у процесі перегляду ідей і цінностей лібералізму та консерватизму, є їх новим синтезом (Г.Макміллан, Г.Рормозер, Р.Ганон Д.Белл, З.Бжезінський та ін.). Неконсерватори задекларували відмінність від класичного консерватизму, запропонували сучасну модель влаштування суспільства: обмеження державного втручання в економіку, підвищення ролі ринкових механізмів, ініціватива і підприємництво, вільна конкуренція, відновлення авторитету влади та держави як гаранта свободи, провідна роль аристократії у державному управлінні.

Далі висвітлюється суспільно-політична течія лібералізму, прихильники якої відстоюють ідеали вільного (лат. liberalis – вільний), гармонійного розвитку людини, проповідують ліквідацію або пом’якшення різних форм державного і суспільного примусу щодо індивіда (Дж.Локк, Ш.-Л.Монтеск’є, Д.Дідро, К.Гельвецій, Ж.-Ж.Руссо, П.Гольбах та ін).

Неолібералізм показується у наступному виступі як різновид традиційного лібералізму – сучасна політична течія, яка сформувалася на поч. ХХ ст. у Західній Європі. В концепції нового лібералізму (Т.Грін, Л.Хобхауз та ін.) акцентувалося на ідеалах справедливого розподілу прибутку та суспільній гармонії. У міжвоєнний період (Ф.Науман, Л.Уорд, Ч.Бірд) на перше місце висувалися такі основні ліберальні засади як парламентаризм, розподіл влади, правова держава. В роки великої економічної кризи принципи лібералізму поповнилися положеннями (М.Кейнс) про інститути державного управління економікою, зростання ролі державних соціальних програм. Сьогодні головною ідеєю неолібералізму виступає така організація суспільного життя, яка визнає політичні й економічні права індивіда в межах чинних законів, що трактується як узагальнення природних потреб сучасних цивілізованих людей. На завершення виступаючим варто заключити, що неолібералізм – доволі складне і неоднорідне явище, яке розвивається під впливом і у взаємодії з іншими ідейно-політичними течіями.

Показ політичного радикалізму варто розпочати зі з’ясування, що таке радикалізм взагалі (лат. radicflis – корінний). Звідси політичний радикалізм – це політичні ідеї і практична діяльність, спрямовані на обстоювання і застосування докорінних методів, втілення безкомпромісних намірів і дій у розв’язанні політичних питань. Далі необхідно показати характерні риси політичного радикалізму: надання переваги рішучим методам перетворень, звернення до простих форм вирішення складних проблем, обстоювання демократичних перетворень без урахування реальної підтримки їх масами тощо. Шляхи реалізації політичного радикалізму: революційний, реформаційний, еволюційний.

Вагоме місце в суспільно-політичному житті займає націоналізм. Це – світогляд і система політичних поглядів, які проголошують пріоритет національних (етнічних) вартостей перед усіма іншими. Далі варто подати стислу історію виникнення націоналізму як ідеології нації (Західна Європа, ХУП – ХУШ ст.), обгрунтувати основні причини його появи. Продовжуючи думку треба додати, що український націоналізм виник на початку ХХ ст. (М.Міхновський, Д.Донцов, В.Мартинець, М.Сціборський, П.Полтава, В.Липинський, Є.Коновалець, Я.Стецько, С.Бандера та ін.). В сучасній Україні найпоширенішим і найвпливовішим є поміркований державницько-реформаторський націоналізм, що наголошує на необхідності поєднання національних ідей з національно-цивілізаційними надбаннями людства.

Однією з найпоширеніших політичних течій ХХ ст. був соціалізм (лат. socialis – суспільний), що відзначається підходом до розв’язання усіх соціальних проблем з токи зору суспільства як єдиного цілого. У контекст пояснення соціалізму органічно впишеться характеристика марксизму – філософське, економічне, соціальне та політичне вчення К.Маркса і Ф. Енгельса, що дає діалектико-матеріалістичне тлумачення історії людства як результату економічного розвитку та боротьби класів. Як продовження ідей марксизму, теорію і тактику пролетарської революції, диктатури пролетаріату слід показати наступну політичну течію новітньої історії – ленінізм.

Західна соціал-демократія висуває доктрину “демократичного соціалізму”, висловлюється за необхідність компромісу між приватною власністю, свободою підприємства і соціальними гарантіями. У продовження характеристики соціал-демократії потрібно додати, що це – ідеологічна і політична течія, яка, виступаючи за здійснення ідей демократичного соціалізму, вважає своїми базовими цінностями свободу, рівність, справедливість, солідарність.

Політичний екстремізм потрібно охарактеризувати як схильність до крайніх поглядів (“правих” - “лівих”) у політиці, радикальних способів досягнення поставлених цілей. Його прихильники (партії, організації, групи, окремі особи) змагають до загострення політичної ситуації, дестабілізації політичного життя в країні; вони відзначаються нетолерантністю, несприйняттям і неприйняттям інших думок), чужих позицій та уподобань, вживають силових заходів (бойкот, блокада, страйк) або навіть таких, що виходять за межі закону – насильство, терор тощо. Студент у своєму виступі повинен виділити екстремізм політичний, етнічний і релігійний, дати цим видам екстремізму конкретне визначення. На завершення питання потрібно охарактеризувати найбільш крайній вираз екстремізму – тероризм (лат. terror – страх, жах) як діяльність і тактику терористів, виконання терористичних дій.