Тема 6. Виробниче середовище та його вплив на людину.

Мета: Ознайомитись з законом про соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві.

Питання для самостійної роботи: 1.Причини забруднення повітряного середовища на підприємствах, вплив шкідливих речовин та пилу на організм людини,нормування; заходи щодо зниження забруднення повітряного середовища.

2.Параметри мікроклімату виробничих приміщень, їх вплив на здоров я і працездатність працівників, нормування; заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату.

3.Значення раціонального виробничого освітлення. Норми природного і штучного освітлення для приміщень з використанням комп’ютерної техніки.

4. Джерела шуму на підприємствах. Дія шуму на організм людини. Заходи та засоби захисту від шкідливої дії шуму.

5. Джерела вібрації на підприємствах, види вібрації, вплив на організм людини, заходи та засоби захисту від шкідливої дії вібрації.

Література: В.Ц. Жидецький. Основи охорони праці. стор.90-101, 114-124, 127-151

Методичні рекомендації : При вивченні даної теми необхідно звернути увагу на причини забруднення повітряного середовища на підприємствах; вплив мікроклімату, освітлення на працездатність працівників; дію шуму та вібрації на організм людини та засоби та заходи захисту від них.

1.Забрудненість повітря як виробнича шкідливість

Небезпечними і шкідливими для здоров’я працівників є такі виробничі фактори, як забрудненість і загазованість повітря, токсичні речовини, інфрачервоне, ультрафіолетове та іонізуюче випромінювання, електромагнітні поля.

Чистота повітря виробничого середовища є важливим фактором підтримання стабільної працездатності працівників, формування у них позитивного ставлення до роботи, підвищення продуктивності праці. Багатьма дослідженнями доведено, що система дихання людини найменш пристосована до забрудненої атмосфери. Слизові оболонки, легеневий апарат піддаються більшому впливу забрудненого повітря, ніж очі та шкіряний покрив. Разом з тим велика кількість виробничих процесів супроводжується утворенням дрібних часточок твердих або рідких речовин, які утримуються в повітрі. Кількість домішок — газів, парів, пилу, які містяться в одному літрі або одному кубічному метрі повітря у грамах, характеризує ступінь забруднення виробничого середовища.

Найбільш поширеною виробничою шкідливістю є забруднення повітря пилом мінерального або органічного походження. Пил утворюється внаслідок механічного подрібнення твердих речовин, просіву і змішування пилеутворюючих матеріалів. Серед органічного пилу найбільш поширені бавовняний, вовняний, деревинний, борошняний і т. п., а серед неорганічного — цинковий, залізний, свинцевий, вугільний, кварцовий, наждачний, вапняковий та інші. Найчастіше утворюється змішаний пил. Чим менші розміри пилинок, тим довше вони утримуються в повітрі і тим шкідливіші для організму.

Найбільшу небезпеку становить пил, розмір часток якого не перевищує 5 мікрон. Попадаючи разом з повітрям в органи дихання, пил викликає захворювання слизової оболонки носа, гортані, трахеї, бронхів і легенів (риніти, катари бронхів, бронхіальна астма). З органів дихання пил поступово попадає в рот та органи травлення.

Найважчі захворювання виникають при попаданні пилу в легені. Це так звані пневмоконіози (пневмо — легені, коніс — пил). Залежно від того, яким пилом зумовлене захворювання, розрізняють декілька видів пневмоконіозів: силікоз, антракоз, азбестоз, талькоз, сидероз, алюміноз і т. п. Найбільш небезпечним є захворювання на силікоз, який зумовлюється попаданням у легені мінерального пилу, що містить двоокис кремнію. Разом з тим, силікоз є і найбільш поширеним, особливо серед робітників гірничо-рудної промисловості, керамічного, слюдяного виробництв. Двоокис кремнію шкідливо впливає на кровоносну і центральну нервову системи людини. Хвороба розвивається стадійно і може ускладнюватися туберкульозом.

Крім того, пил, що міститься у повітрі робочої зони, осідає на шкіру і слизову оболонку очей, зумовлюючи дерматити, екземи, кон’юнктивіти. Забруднюючи шкіру, пил забиває проходи потових залоз і утруднює потовиділення, а значить негативно впливає на процеси терморегуляції працівників.

2. Мікроклімат виробничих приміщень характеризується температурою, вологістю повітря, швидкістю переміщення повітряних мас, а також тепловим випромінюванням від нагрітих обладнання, машин, предметів праці. Від комплексного впливу цих елементів залежать теплові відчуття і зумовлені ними фізіологічні та психічні стани працівників.

Визначальним метеорологічним елементом є температура повітря, дія якої може посилюватися або послаблюватися іншими факторами. Посилення несприятливого впливу одного фактора дією інших факторів характеризується як їхня синергічна взаємодія. При антагоністичній взаємодії несприятливий вплив одного фактора послаблюється іншим, що діє в цей час.

Мікроклімат виробничих приміщень зумовлюється технологічним процесом і певною мірою зовнішніми метеорологічними умовами. Цехи, в яких тепловиділення від обладнання, матеріалів, людей, сонця перевищують 20 ккал на 1 м3 за годину, відносяться до гарячих. Як правило, основними при цьому є теплові випромінювання від нагрітих поверхонь обладнання і матеріалів. Так, 500-тонна мартенівська піч віддає 15 млн ккал/год, з яких 10 млн ккал припадає на випромінювання. Теплове навантаження складає 250—300 ккал на 1 м3 за годину. Біля 100 ккал на 1 м3 за годину становлять тепловиділення в сушильних цехах заводів будівельних матеріалів, на деяких дільницях виробництва штучного волокна, капрону, в легкій, нафтопереробній, харчовій промисловості.

Виконання роботи в умовах теплового випромінювання і високих температур викликає різко виражені фізіологічні зрушення в організмі працюючих. Їхня працездатність в таких умовах знижується на 50 %. Фізіологами встановлено, що температура 22°С є тією межею, за якою починається прогресивне зниження працездатності. Так, при підвищенні температури до 26°С вона зменшується на 4 % з кожним градусом, а при подальшому її підвищенні до 30°С — на 6 %. А. В. Васильєвою виділені три температурних режими: від 0 до 25°С; від 25 до 35°С і від 35 до 50°С. Кожному режиму властивий певний характер зрушень фізіологічних функцій працівника. При першому режимі ці зрушення знаходяться в зоні допустимих показників; при другому відмічаються підвищені показники, а при третьому — парадоксальні реакції.

В умовах, коли температура повітря дорівнює або перевищує температуру тіла працівника, віддача тепла організмом відбувається шляхом випаровування вологи. Так, при виконанні важкої фізичної роботи привисокій температурі повітря кількість виділеного поту може сягати 1,0—1,5 л/год.

Разом з водою організм втрачає солі і вітаміни, в зв’язку з чим він не справляється з віддачею тепла і наступає перегрівання — теплова гіпертермія. Ознаками її є підвищення температури, сильне потовиділення, спрага, збільшення частоти дихань і пульсу, задишка, головний біль, запаморочення. Перегрівання організму може виявлятися в трьох формах: легкій і середній гіпертермії, тепловому ударі (важка форма гіпертермії) і судомній хворобі. Тепловий удар супроводжується раптовою втратою свідомості, підвищенням температури тіла до 40—41°С, слабим частим пульсом, припиненням потовиділення. Судомна хвороба характеризується порушенням водно-солевого обміну, судомами м’язів, кінцівок, діафрагми, потовиділенням, згущенням крові.

Наявність у виробничих приміщеннях холодних поверхонь також негативно впливає на працівника, оскільки збільшує віддачу тепла з поверхні його тіла. В таких умовах теплоутворення не компенсує втрату тепла і у працівника знижується температура, з’являється слабість і сонливість. Переохолодження призводить до розладу обміну речовин органів, найбільш віддалених від серця, — пальців рук, ніг, носа, а також до зниження опірності організму до різних захворювань. Найбільш поширеними при цьому є захворювання периферійної нервової системи (радикуліти, невралгії), загострення суглобового і м’язового ревматизму, плеврит, бронхіт та ін.

Теплова рівновага працівника залежить також від вологості повітря, тобто вмісту у повітрі водяних парів. Найсприятливішою для організму є відносна вологість повітря від 35 до 60 %. Якщо вологість менша 35 %, то повітряне середовище характеризується сухістю, яка посилює випаровування води з поверхні шкіри. При підвищенні вологості повітря (понад 60 %) випаровування поту утруднене. Так, при температурі 25°С в умовах дуже сухого повітря організм втрачає через шкіру і легені 75,4 г вологи за годину, а в умовах дуже вологого повітря — лише 23,9 г/год.

3. Освітлення на робочих місцяхсправляє багатоплановий вплив на працівника, зокрема на його емоційний стан, працездатність, мотивацію, продуктивність і безпеку праці. Світло — це випромінювання електромагнітних хвиль, яке викликає зорові відчуття. Простір, який споглядає людина при нерухомому положенні очей і голови, називається полем зору. Його розміри від точки фіксації характеризуються кутами зору: вверх — біля 55°, вниз — біля 65°, вправо і вліво — приблизно 90°. Оптимальні умови бачення знаходяться в межах кута зору 30—40°. Яскраве бачення можливе лише в діапазоні 1° від точки фіксації. В периферійних зонах сітківки ока чутливість до світла зменшується, тому недостатнє освітлення робочого місця обмежує поле зору.

Особливістю людського ока є акомодація і адаптація.

Акомодація — це здатність зору пристосовуватися до віддалі розглядуваного предмета. З покращенням освітлення акомодація збільшується. Важливо наголосити, що розглядання предмета зблизька вимагає статичного м’язового напруження. Тому виконання багатьох робіт пов’язане з напруженням зору. Періодичне переведення зору з близької відстані на дальшу знижує втому або затримує її розвиток.

Адаптація — це здатність зору пристосуватися до світлових умов навколишнього середовища. До темноти адаптація відбувається повільно. Протягом 30 хв людина адаптується на 80 %. При цьому в перші 5 хв адаптація проходить дуже інтенсивно. Повністю до темноти людина адаптується через годину. Такий же час потрібен і на світлову адаптацію, хоча механізм її дещо інший. У перші 0,05 с чутливість сітківки зменшується до 20 % від порогової. Деколи при дуже яскравому світлі можливе осліплення.

Рівень освітлення на робочих місцях впливає на гостроту зору, тривалість ясного бачення, контрастну чутливість і здатність бачити на далекій і близькій відстані. Нормальна гострота зору, тобто здатність розрізняти дрібні предмети, у працівників, що не страждають на дефекти зору, досягається лише при освітленні 50—70 лк. Для максимальної здатності ока розрізняти такі предмети необхідна освітленість 600—1000 лк. Фізіологічними дослідженнями встановлено, що при освітленості 50 лк через три години роботи час ясного бачення у працівників зменшувався на 72 % порівняно з вихідною величиною, при освітленості в 75 лк — на 55, при 100 лк — на 26, при 200 лк — на 15 % [25].

Гострота зору підвищується зі збільшенням яскравості і контрасту. Недостатнє освітлення може призводити до неадекватного сприйняття об’єктів. Разом з тим перевищення певних меж освітлення може викликати осліплення і зниження працездатності. Погане освітлення не тільки негативно впливає на зорову працездатність, яка виявляється болями очей та голови, а й викликає загальну втому. Втома зорового аналізатора пов’язана з центрами мозку, які гальмують його діяльність, що виявляється в погіршенні уваги, порушенні координації рухів, роздратуванні працівника.

Нерв сітківки ока зв’язаний з гіпофізом, який управляє вегетативною нервовою системою. Тому освітлення може як гальмувати, так і стимулювати діяльність організму.

Доведено, що при сприятливому освітленні посилюються діяльність органів дихання і обмін речовин, прискорюються нервові процеси, поліпшується емоційний стан працівника.

Дослідженнями встановлено, що на ручних операціях виробіток зростає в міру підвищення освітлення. Найбільшу втому працівник відчуває при освітлення 30 лк, найменшу — при 800—1000 лк.

Зв’язок між освітленням і продуктивністю праці підтверджується багатьма дослідженнями. Так, при виконанні робіт малої точності продуктивність праці за рахунок кращого освітлення підвищується на 5—6 %, при виконанні точних робіт — на 15 %, а при виконанні особливо точних робіт — на 40 % [27].