7.3. Юридичні особи як учасники цивільних правовідносин.

Юридична особа — це організація, створена і зареєстро­вана у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді.

Ознаками юридичної особи є:

1. організаційна єдність. Юридична особа має певну структуру (відділи, управління, цехи, інші підрозділи), керівництво, певну мету і завдання (закріплені статутом, засновницьким договором або іншим установчим доку­ментом);

2. наявність відокремленого майна. Організація повин­на мати своє майно, відокремлене від майна засновників або інших юридичних осіб;

3. самостійна майнова відповідальність. Юридична особа сама відповідає за правочинами, що укладаються нею, за борги та інші зобов'язання;

4. участь у цивільному обігу від свого імені. Юридич­на особа має власне найменування, закріплене державною реєстрацією;

5. здатність бути позивачем і відповідачем у суді. Від свого імені юридична особа має право бути учасником су­дового чи господарського процесу.

Особливістю правосуб’єктності юридичних осіб є те, що:

1. Правоздатність і дієздатність юридичної особи настає одночасно – з моменту заснування юридичної особи (тобто з моменту державної реєстрації).

2. Обсяг дієздатності юридичної особи є спеціальним і залежить від мети та завдань, для реалізації яких ця особа створена і яка закріплена в її статуті чи положенні.

3. Правоздатність і дієздатність юридичної особи припиняється одночасно: з моменту припинення юридичної особи.

Способами припинення юридичної особи є:

• ліквідація (внаслідок банкрутства);

• реорганізація (злиття, поділ, приєднання), при якій права та обов’язки переходять до новоствореної юридичної особи.

Залежно від порядку їх створення розрізняють юридичні особи:

1. приватного права;

2. публічного права.

Залежно від того, чи мають юридичні особи на меті отримання прибутку:

1. підприємницькі;

2. непідприємницькі.

Залежно від організаційно-правової форми:

1. товариства;

2. установи;

3. кооперативи.

7.4. Особисті немайнові права громадян та їх захист.

Цивільним правом регулюються особисті немайнові та майнові відносини.

Особисті немайнові права громадян визначаються у книзі II «Особисті немайнові права» Цивільного кодексу України. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визна­чати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Особисті немайнові права:

• належать кожній фізичній особі від народження або за законом;

• фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав;

• особистими немайновими правами фізична особа во­лодіє довічно;

• перелік особистих немайнових прав, які встановлені за­конодавством, не є вичерпним.

Серед особистих немайнових прав фізичної особи розрізняють:

1. особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи: право на життя; право на усування небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю; право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про стан здоров'я; права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному ліку­ванні у закладі охорони здоров'я; право на свободу; право на особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю; право на опіку або піклування; право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

2. особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи: право на ім’я; право на зміну імені; пра­во на використання імені; право на повагу до гідності та честі; повага до людини, яка померла; право на недоторканність ділової репутації; право на індивідуальність, право на особис­те життя та його таємницю; право на інформацію; право на особисті папери; право на таємницю кореспонденції; захист інтересів фізичної особи при проведенні фото -, кіно -, теле- та відео зйомок; право на свободу літературної, художньої, на­укової і технічної творчості; право на місце проживання; пра­во на недоторканність житла; право на вибір роду занять; право на свободу пересування; право на свободу об'єднання; право на мирні зібрання.

Кожен має право захищати свої права.

Право на захист, становить суб'єктивне цивільне право особи як вид та міру її можливої (дозволеної) поведінки щодо захисту своїх прав та інтересів. Це право випливає зі змісту ст. 55 Конституції України: права і свободи людини і громадя­нина захищаються судом. У разі порушення цивільних прав конкретної особи їх захист здійснюється в порядку цивільно­го судочинства.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

• визнання права;

• визнання недійсним правочину;

• припинення дії, що порушує право;

• примусове виконання обов’язку в натурі;

• відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

• визнання незаконними рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Фізична особа має право на:

1. захист особистого немайнового права; право вимагати від посадових і службових осіб дій, спрямованих на забезпечення фізичною особою немайнових прав;

2. поновлення порушеного особистого немайнового права;

3. право фізичної особи на самозахист;

4. спростування недостовірної інформації;

5. право фізичної особи на відшкодування моральної шкоди.