2. Українська народна Вишивка (за т.В. КАра-васильєвою)

Вишивка - один з давніх і найбільш розповсюджених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Археологічні знахідки засвідчують наявність вишивки на Україні.

З давніх часів паралельно з традиційним домашнім виготовленням вишивок побутувало виробництво вишиваних виробів у спеціалізованих цехах, майстернях. З XI ст. в монастирських школах вчили дівчат вишивати, гаптувати золотими і срібними нитками. Шиття золотом виникло на основі народного вишивання і було поширене переважно в середовищі вельможних міщанок, жінок княжого роду. У XVII ст. багато ремісників гаптування мешкало в Києві та інших великих містах. На межі XVIII—XIX ст. вишиванням активно займалися в поміщицьких та монастирських майстернях. Серед значної кількості вишиваних виробів виділяються скатертини, рушники, простирадла з вишуканими в художньому відношенні орнаментальними та сюжетними композиціями (Полісся, Поділля, Карпати, Галичина, Середнє Подніпров'я, Слобожанщина). У XIX ст. тамбурна та бісерна вишивка перетворюється на ремесло.

Із середини XIX - на початку XX ст. сільські та міські промисли потрапляють під значний вплив замовників, це негативно позначилося на художньому рівні виробів, а на місцевих ринках з'являється дешева фабрична продукція, яка поступово стала витісняти вироби ручної праці. Це зумовило скорочення виробництва і привело до занепаду вишивального промислу. Заходів щодо відродження народного мистецтва не змогли зберегти народну вишивку від антихудожніх впливів.

На початку XX ст. у традиційних осередках художнього промислу Полтавщини, Вінниччини, у Львові, Косові на базі колишніх земських майстерень почали працювати художньо-промислові артілі. У післявоєнні роки вони об'єднувалися в кооперативи, а з 1960 р. реорганізовані у фабрики художніх виробів та виробничо-художні об'єднання.

Основна функція вишивки - оздоблення одягу і тканин для обладнання житла. Протягом віків у кожному регіоні України вироблялися своєрідні прийоми художнього вирішення одягових та інтер'єрних тканин. Вишивання вбрання - давня східнослов'янська традиція, наші предки оздоблювали жіночі головні убори - очіпки, хустки, стрічки, чоловічі шапки; плечовий одяг - жіночі та чоловічі сорочки; верхній одяг - кожухи, безрукавки, свити, спідниці. Серед інтер’єрних тканин найбільше уваги приділялося вишиванню рушників, скатертин, наволочок.

Матеріалом-основою для вишивання здавна служила домоткана вовняна, лляна, конопляна тканина. Згодом її замінили фабричного виготовлення лляні, бавовняні та вовняні матеріали та шкіра. На них здавна вишивали ручно-пряденими лляними, конопляними, вовняними нитками. Пізніше стали застосовувати фабричну пряжу -заполоч, біль, кумач, волочку, гарус, зсукані вовняні, металеві золоті та срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер, металічні пластинки «лелітки», ґудзики, сап’янові шнурки.

В українській народній вишивці поширені різноманітні техніки. Відповідно до основних способів нанесення вишивальними нитками стібків розрізняють двосторонню та односторонню вишивку.

До двосторонніх належать техніки «перебору», «поза голкою» і «стебелевий шов», «соснівка», «штапівка», «двостороння гладь», варіанти технік «виколювання», «вирізування», «мережання», «рубцювання». До односторонніх належать техніки, при яких вишивальні стібки накладаються з виворітного або лицевого боку тканини. Це «низинка», «занизування», «поверхня», «набирування», «кафасор», «штапівка», «верхоплут»,«бігунець», «плетінка», «кіска», «хрестик», «ланцюжок-тамбур», «кучерявий», «городницький» та «бавничковий» стібки та ін. В оздобленні тканин одночасно застосовували кілька технік вишивання.

У кожному регіоні України вироблялися своєрідні прийоми художнього вирішення одягових та інтер'єрних тканин, характерні мотиви орнаменту, композиції та колорит, що склалися у процесі історичного та культурного розвитку.

На Київщині найбільш поширені вишивки з геометричним, інколи - геометризовано-рослинним орнаментом (з квітами, листям, бутонами). Це переважно вузькі стрічки з ромбоподібними мотивами, укладеними в розетки та шил фігури. Вони сполучаються з «кривульками», хрестоподібними зображенням. Основний червоний колір доповнюється чорним та незначною кількістю жовтого. Найбільш уживаними техніками є «гладь», «набирування», «стебнівка», «поза голкою».

Для Чернігівщини характерні геометричні візерунки, в яких переважають червоний та білий кольори або червоний та синій на білому фоні виробу. Особливими декоративними якостями вирізняються чернігівські рушники з геометризовано-рослинними мотивами (квітами, букетами, вазонами) та фігурними зображеннями (птахами, людьми). Улюбленими техніками вважаються: «гладь», «набирування», «.вирізування з лиштвою», «штапівка», «мережка», «хрестик», «качалочка» та ін.

Полтавщина славиться вишуканими за конфігурацією геометричними та стилізованими рослинними мотивами. Надзвичайно гарні однотонні сорочки, вишиті підбіленими нитками. Рукави в них покриті ніби памороззю мереживом дрібних візерунків - ромбиків, прямокутників, укладених у прямі, ламані, зигзагоподібні динамічні лінії та смуги.

Поширеними на Полтавщині були також сорочки, вишиті охристо-золотистими, голубими, темно-синіми та зеленкуватими нитками. Не менш оригінальні також полтавські кілкові рушники, оздоблені композиціями вазонів. Орнамент із симетрично розташованими квітами, листям, бутонами, пташками зорієнтованими до центру рушника. Краї з усіх боків облямовані в'юнцем, утвореним спорідненими мотивами.

На Волині поширені геометричні (ромбо -, хрестоподібні, і розетко-зірчасті) мотиви, укладені в найрізноманітніші стрічкові композиції. Іноді вони поєднуються з рослинними мотивами. Кольорова гама стримана, монохромна, основний колір - червоний, часом доповнюється вкрапленням чорного, синього або зеленого. При вишиванні застосовні техніки «заволікання», «занизування», «хрестик», «верхоплут», «насилування».

На Поділлі, Буковині та Покутті характерні геометричні мотиви (ромби, трикутники, розетки) з найрізноманітнішими за формою контурами та внутрішньою розробкою. Вони щільно укладалися в горизонтальні або скісні смуги і заповнювали рукави сорочок. Найбагатше оздоблювали вставки сорочок. Поширені також композиції зі стилізовано-рослинними мотивами.

Найбільш оригінальними серед них с «дерево життя», яким прикрашали переважно рукави жіночих сорочок. Поширеною у цих регіонах є вишивка білим по білому, суцільним червоним, вишневим або чорним кольором. Іноді поєднували дві основні барви, до яких вкраплювали жовту і синю. Найбільш вживаними техніками вважаються «кучерявий стіб», «насилування», «штапівка», «качалочка», «хрестик».

Для Львівщини властиві рослинні мотиви (плавно окреслені квіти, листки, галузки), укладені в стрічки (на сорочках, кабатах, запасках) та вільно розкидані на площині або вибудувані в шаховому порядку (на хустках, бавницях). Домінують рослинні мотиви, які поєднуються з дрібними геометричними. Колорит насичений, дзвінкий, утворений сполученням червоної, синьої, білої, зеленої, жовтої барв. Поширеними техніками вишивання є «гладь», «стебнівка», «гапт», «бавничковий» та «городоцький» стібки тощо.

На Гуцульщині вишивки вирізняються різноманітністю композиційного вирішення - геометричних, геометризовано-рослинних мотивів та багатством колориту. Переважають з’єднані між собою видовжені ромби з філігранною розробкою форм, їх доповнюють дрібні розети, хрестоподібні фігури, трикутники та інші мотиви. Кольорова гама базується на поєднанні яскравих контрастних барв - чорної, червоної, вишневої, оранжевої, жовтої, синьої, голубої, фіолетової та зеленої. Найбільш вживаними техніками вишивки є «низинка», «кучерявий стіб», «хрестик», «стебнівка», «кіска», «поверхниця», «штапівка», «настилування», «обмітка».

На території Лемківщини поширені вишивки з переважанням рослинних мотивів. Це симетрично розташовані галузки з листків, квітів, пуп'янків. Подекуди трапляються стрічкові композиції з геометричних та стилізовано-рослинних мотивів. Кольорова гама стримана, побудована на поєднанні основної червоної барви з незначною кількістю темно-синьої або чорної. Іноді вони доповнюються зеленим, фіолетовим та жовтим кольорами. Улюблені техніки: «стебнівка», «поза голкою», «ланцюговий стіб», «хрестик». Як і на Бойківщині, тут було поширене вишивання по складках - біля комірів та манжетів сорочок, на запасках, фартухах тощо.

Традиційними для Бойківщини є стрічкові композиції, утворені провідним мотивом - ромбом та підпорядкованими квадратами, ламаними лініями, трикутниками, зубцями, розетами, напіврозетами. Трапляються і сітчасті композиції, в яких основні мотиви - ромб або квадрат утворюють прямокутну чи діагональну сітку, заповнену дрібнішими елементами (розетками, хрестиками, цяточками тощо). Стилізовано-рослинні орнаменти, утворені вазонковими мотивами, галузками з чотирьох -, шести -, восьмипелюсткових квітів, листків та ін. Найбільш уживаними вважаються техніки: «стебнівка», «поверхниця», «гладь», «хрестик», «вирізування», «виколювання», «низинка».