УДК 75

Істория костюма. Методичні рекомендації до проведення практичних занять для студентів спеціальності 6.010104 Професійна освіта. Дизайн

Упоряд.: М.В. Панова, Косенко О.І.. — м. Харків: УІПА, 2012 . – 40 с..

Затверджено на засіданні кафедри «Технології легкої промисловості»

…. 2012 Протокол №

Рецензент: Залкінд В.В канд.. техн. наук, доцент.

Методичні рекомендації з курсу «Історія костюма», розроблені для студентів для студентів спеціальності 6.010104 «Професійна освіта. Дизайн» з метою успішного засвоєння студентами навчального мате­ріалу та підготовки до практичних занять з теми «Народний та міський костюм в Українї»

Наведено зміст й методичні вказівки до самостійної підготовки до практичних занять з дисципліни «Історія костюма».

ВСТУП

Контрольні завдання з курсу «Історія костюма» передбачають знайомство з зразками традиційного и міського українського костюму, що зберігаються у колекціях Харківського історичного музею.

Крім того студенти мають можливість ознайомиться з відео рядом що складають: фотографії зразків історичних костюмів, твори образотворчого мистецтва, малюнки з журналів мод, документальні фотоматеріали, які ілюструють кожну з тем курсу. Методичні рекомендації розроблені з метою успішного засвоєння студентами навчального мате­ріалу та виконанню контрольних завдань які орієнтовані на моменти, які є ключовими для майбутньої діяльності студентів.

Виконуючи ці завдання, студенти здобувають початкові професійні уміння застосовувати методи класичного мистецтвознавчого, композиційного, порівняльного та семантичного аналізу зразків історичного та традиційного одягу.

На підставі методичних рекомендацій студент повинен вміти:

- встановити той культурний зміст, що стоїть за формальними моментами організації складної художньої форми історичного костюму,

- встановлювати ті базові особливості художнього комплексу (що складає мистецтво конкретного історичного часу та регіону), умови органічного входження у цій комплекс костюма, як специфічної художньої форми .

1. Український народний костюм

   1. Методика дослідження традиціного одягу (За Николаєвою)

Одним із основних питань у вивченні одягу як явища історичного є його походження. Цілий ряд концепцій базується на ідеї виникнення одягу з прикрас, пов'язаної з мотивами моралі, магії, культу тощо; інші погляди наголошують на вирішальній ролі захисних функцій, невід'ємних від природно-географічного середовища, культурно-господарської та суспільної діяльності людини.

Перебуваючи в постійному розвитку, одяг відтворює зміни соціально-економічних умов життя народу, в тому числі характер трудової діяльності та рівень технічного прогресу, що безпосередньо враховується при його дослідженні. Разом із тим він є специфічним відображенням психічного складу народу, його національних рис, які виявляються в художньо-естетичних ознаках одягу.

При виборі тих чи інших аспектів дослідження одягу важливо зберігати й суворо хронологічний підхід, використовуючи для цього, якщо потрібно, дані суміжних наук (археологічні, писемні джерела тощо).

Аналіз специфіки й етнокультурної спорідненості українського одягу з одягом інших народів (причому не тільки відповідь на питання, звідки прийшли ті чи інші форми одягу, а й виявлення причин, які викликали або законсервували побутування цих форм) допомагає глибше зрозуміти етнічні процеси, котрі відбувалися на території України від найдавніших часів. Таким чином стає зрозумілою історична обумовленість регіональних та локальних особливостей українського вбрання в усьому розмаїтті його комплексів і складових.

Особливе значення при вивченні народної культури взагалі та народного одягу зокрема надається соціальним процесам, які відбувалися в суспільстві та впливали на побутування тих чи інших форм одягу.

В основу сучасного дослідження локальних комплексів народного костюма покладено аналіз ряду етнографічних ознак, які допомагають виділити певні типи, види й форми одягу та дати їм якомога повніше історико-культурне пояснення. Водночас ці ознаки розкривають доцільні напрями використання найкращих традицій у сучасному моделюванні одягу. До них насамперед належать: матеріал, крій, техніка виконання, оздоблення, колористика, способи носіння, поєднання складників у комплекси та ін. Отож дослідник повинен аналізувати як конструктивно-технічні прийоми створення об'ємно-просторових форм одягу, так і орнаментально-колористичні (декоративні) особливості його художнього оформлення, що так бездоганно зливаються в єдине композиційне ціле у кращих зразках народного одягу.

Як було сказано вище, важливою ознакою кожної складової будь-якого одягу є його матеріал. Дослідження різноманітних давніх прийомів створення та принципів відбору матеріалів для одягу, аналіз їхніх структурних, колористичних та орнаментальних особливостей допомагають упровадженню найкращих традицій у сучасному виробництві тканин.

Уміння найраціональніше використовувати різноманітні особливості тканин залежно від конкретних практичних та естетичних потреб людини лежить в основі іншої суттєвої ознаки, пов'язаної зі способами створення об'ємно-просторових форм традиційного вбрання. Основним таким способом є крій. Досліджуючи особливості крою складових частин традиційного одягу, можна простежити еволюцію форм убрання від найпримітивніших до найскладніших. Залежно від крою елементів одягу виділяються його етнографічні типи

Утворення форми пов'язане зі знаходженням пропорцій та силуету окремих складових частин вбрання, співставлення яких розкриває локальні особливості, визначає багатошаровість та загальний силует етнографічних комплексів традиційного одягу.

Суттєвою етнографічною ознакою традиційного вбрання, що підкреслює своєрідність його локальних варіантів, є технологічні прийоми пошиття одягу.

Належна увага приділяється й вивченню характеру оздоблення традиційного вбрання. Дослідження різноманітних видів оздоблення, таких як художнє ткацтво, вишивка, аплікація, не тільки розкривають високу майстерність народних митців, але й часом порушують питання про походження тих чи інших явищ культури, висвітлюють етнокультурні взаємини певних груп населення.

Важливі ознаки традиційного одягу — характер поєднання його складових частин у локальні комплекси та способи їх носіння, якими, зрештою, остаточно визначається специфічний силует того чи іншого комплексу.

Перегляд етнографічних ознак народного одягу завершимо такими з них, як принципи та прийоми створення художньо довершених комплексів,— по суті, основного засобу, за допомогою якого народ нагромаджував і зберігав свій досвід та кращі традиції, передаючи їх від покоління до покоління. Аналіз принципів та прийомів композиційного вирішення традиційного костюма є той ключ, за допомогою якого можна відкрити нові невичерпні можливості використання історичного досвіду в сучасному моделюванні одягу.

Перелічені вище аспекти методики дослідження дають змогу сконцентрувати увагу на певному колі найсуттєвіших питань історії українського вбрання.