2. Географічні закони та закономірності

Кожна наука відкриває і розробляє свої закони й закономірності. У загальнонауковому розумінні закони відображують стійкі, істотні й необхідні зв'язки, що існують у реальному світі, а також у нашому мисленні (закони пізнання). Закономірність — це об'єктивний, сут­тєвий і постійно діючий (повторюваний) зв'язок явищ природи і су­спільного буття. Найбільш суттєві і загальні закономірності назива­ють законами; прояв закону, його дію в конкретному середовищі фі­ксують як певну закономірність.

Географічні закономірності і закони відображують стійкий про­яв причинно-наслідкових зв'язків у ландшафтній оболонці. Звичай­но, закономірність розуміють як прояв закону, який ще не встанов­лений. Закономірність — це наближення до закону, це, ймовірно, майбутній закон або його певний аспект. Фізико-географи сформу­лювали закони співвідношення радіаційного та теплового балансу, вологообміну, залежності біопродуктивності від співвідношення те­пла й вологи, широтної ландшафтної зональності та вертикальної ландшафтної поясності. Менш визначеними є закони розвитку та поширення суспільно-географічних явищ. На даний час у суспільній географії мало згадують її закони як науки і разом з тим у багатьох випадках наголошують об'єктивність і закономірність численних суспільно-географічних явищ і процесів.

За широтою охоплення реальності розрізняють закони всезагальні,

54

загальні й часткові. Всезагальні закони діють скрізь і повсюдно, вони використовуються в усіх науках. Такими, зокрема, є закони діалектики й логіки. Загальні закони поширюють свою дію на певні групи наук: закон збереження енергії — це закон природи, і його використовують всі природничі науки. Часткові закони діють в окремих науках чи нау­кових дисциплінах (у суспільній географії — закон територіального поділу праці). Закони поділяють на часові та просторові. Перші визна­чають загальні особливості динаміки, розвитку, процесів, другі є осно­вою розуміння просторової будови, морфології, структури. Зрозуміло, що функціонування географічних об'єктів у реальному просторі-часі потребує співставного використання законів часових і просторових та пошуку їх синтезу у формі законів просторово-часового розвитку.

За ступенем однозначності причинно-наслідкових зв'язків розрі­зняють закони детерміновані (функціональні) та статистичні (сто-хастичні). Перші фіксують чіткий і однозначний причинно-наслід-ковий механізм (закон тяжіння), другі — виявляють такі зв'язки на основі певної повторюваності явищ, яка може бути більшою чи мен­шою, регулярною чи епізодичною і т. д.

Закони, виявлені й обґрунтовані на основі спостережень, моде­лей, експериментів, називають емпіричними. Теоретичні закони фор­мулюють на основі узагальнень, абстракцій, ідеалізацій, формаліза-цій досліджуваних явищ. Між емпіричними та теоретичними зако­нами існує достатньо тісний взаємозв'язок: перші "доростають" до других, другі — деталізуються у перших.

Специфіка географічних законів (за С. Ниммік, 1984) полягає у наступному:

• географічні закони як такі — це закони формування і перефор­мування географічних відносин і їх систем (мереж географічних від­носин) під час географічних процесів і в результаті їх дії;

• географічні закони є законами, що визначають протікання гео­графічних процесів, які відбуваються у географічному просторі.

Основним економіко-географічним (суспільно-географічним) зако­ном С. Ниммік вважає процес суспільно-географічного системофор-мування, а особливими законами є закони просторової концентрації і комплексоформування продуктивних сил, а також просторової інте­грації та диференціації.

Відомі спроби формулювання економіко (суспільно) -географіч­них законів вітчизняними географами (М. Паламарчук, М. Пістун, О. Шаблій, 1980):

55

1. закон пропорційного розвитку компонентів економіко-геогра-фічного комплексу, який забезпечує найраціональніший (при дано­му рівні розвитку продуктивних сил і науково-технічного прогре­су) обмін енергією, речовиною та інформацією у будь-якому місці території;

2. закон раціональних територіальних зв'язків (чи економіко-гео-графічного тяжіння), який відображає динамічний процес відбору вигідних просторових "агентів" цього тяжіння (технологічних ла­нок, джерел сировини, палива, енергії, трудових ресурсів, пунктів збуту продукції, місць прикладання праці і проживання, пунктів одержання послуг та ін.);

3. закон територіальної концентрації продуктивних сил — вибір найважливіших місць (передусім населених) для комбінування, коо­перування і агломерування усіх видів виробничої і невиробничої ді­яльності населення з метою підвищення продуктивності праці, по­ліпшення умов життя і охорони довкілля;

4. закон територіальної диференціації продуктивних сил, що про­являється у спеціалізації, яка зумовлює вибір на господарськи осво­єній території місць (пунктів) підвищеного і економічно вигідного рівнів концентрації певного виду людської діяльності, виходячи з відмін у поєднанні природних умов і ресурсів, а також соціально-економічних факторів;

5. закон територіальної комплексності продуктивних сил, який забезпечує не лише взаємозв'язок розселення з розміщенням вироб­ничих підприємств, закладів сфери послуг та інфраструктури, але й створення раціональних технолого-економічних ланок у народному господарстві, що формуються на основі комбінування, кооперуван­ня і спеціалізації трудової діяльності.

О. І. Шаблій (2001) розглядає закони суспільноїгеографії'як систе­му, що має свою структуру та ієрархію. Зокрема, він розрізняє суспі­льно-географічні закони генетичні, структурні, функціональні, зако­ни відповідності. До генетичних віднесені закони географічного (те­риторіального) поділу праці та географічного об'єднання (інтегра­ції) праці. Перший проявляється у закономірностях територіальної спеціалізації, а другий — через закономірність комплексності, яка може бути різнорівневою — локальною, регіональною, загально­державною, міжнародною.

Останнім часом спостерігаються інтенсивні пошуки й розробки суспільно-географічних законів у контексті глобальних проблем

56

людства, геоекономіки та геополітики. М. В. Багров (2002) форму­лює такі з них:

1. Закон фундаментального дуалізму — стрижень класичної гео­політики, за якою в світі протистоять телурократія (могутність суші) та таласократія (могутність моря). Сухопутні країни йдуть шляхом авторитарно-військової цивілізації, приморські держави бі­льшою мірою орієнтовані на торгову цивілізацію. Сухопутні наро­ди сповідують етатизм — верховенство держави над індивідами, ко­лективізм, усталені норми й порядки. Для приморських народів бі­льшою мірою властивий індивідуалізм, дух підприємництва і нажи­ви, пошук нових місць і занять.

2. Закон інтеграції суші і моря, яка формує берегові зони.

3. Закон просторової експансії (намагання держав до просторово­го зростання).

4. Закон двоєдиної ролі природного середовища в етногенезі.

5. Закон екологічної комплементарності (доповнюваності).

6. Закон екологічної конгруентності (відповідності).

7. Закон внутрішньої динамічної рівноваги.

8. Закон оптимальної (компонентної) доповнюваності.

9. Закон падіння природно-ресурсного потенціалу.

10. Закон зниження енергетичної ефективності природокористування.

Своєрідний підхід до формування суспільно-географічних зако­нів у С. А. Мороза (1997). За його поглядами, суспільній географії притаманні загальні методологічні закони природознавства та сус­пільствознавства, які повною мірою поширюються і на суспільну географію, серед них: 1) закон взаємозв'язку-взаємодії; 2) закон збе-реження-спадкоємності; 3) закон відповідності між діючими силами та їх наслідками; 4) закон періодичності: періодична побудова речо­вини на всіх рівнях її організації виникає під впливом періодичних процесів і реакцій; 5) закон незворотності змін.

Закон взаємозв'язку-взаємодії стверджує безперервність зовніш­ніх впливів на систему, наголошує необхідність врахування тенден­цій змін і розвитку системи, незворотність таких процесів, адапта­цію системи до зовнішніх впливів.

Згідно закону збереження-спадкоємності, кожний етап в історії розвитку системи є наслідком попереднього та основою наступного етапу. Розвиток являє собою нерозривну єдність успадкування на­копиченого та його заперечення й переробки, діалектичне поєднан­ня старого і нового.

57

Закон відповідності потребує глибокого розуміння цілісності гео-систем, їх здатності до самоорганізації, змінності структур. Закон незворотності змін наголошує особливості розвитку нерівноважних систем. За І. Пригожиним, незворотність призводить до глибоких змін понять простору, часу й динаміки. Він вводить поняття "внут­рішнього часу" і "часового простору". За цим законом еволюційні процеси відбуваються за умов неоднорідного простору.

Як вже зазначалося, у суспільно-географічних дослідженнях більш поширеним є аналіз закономірностей у соціальній організації ландшафтної оболонки. Нагадаємо, що закономірність — це част­ковий прояв закону чи ще "нерозпізнаний" (не встановлений) закон. Окремі сторони (аспекти) дії вже відомого закону можна розглядати як закономірності. Навпаки, певна сукупність вже відомих законо­мірностей може привести до виведення закону.

Е. Б. Алаєв (1983) визначав закономірності розміщення продукти­вних сил як найбільш загальні причинно-наслідкові відношення між територією (територіальними ресурсами) і суспільним виробницт­вом, які визначають розвиток останнього у просторовому аспекті.

С. І. Іщук (2002) наводить такі суспільно-географічні закономірності:

• закономірності територіального поділу праці на різних рів­нях — локальному, субрегіональному, регіональному, національно­му, міжнародному;

• закономірності просторової інтеграції господарства на всіх рів­нях — від локального до світового;

• закономірності територіальної комплексності господарства;

• закономірності територіальної концентрації, спеціалізації, ди­версифікації, кооперування, комбінування, агломерування, комплексу­вання;

• закономірності територіальної збалансованості та пропорцій­ності виробництва;

• закономірність відповідності антропогенно-техногенпих наван­тажень екологічній ємкості території;

• закономірність вирівнювання, зближення рівнів соціально-еконо­мічного розвитку регіонів;

• закономірності екологічно безпечного розміщення виробництва;

• закономірності економічно ефективного розміщення виробництва;

• закономірності раціональної планувальної організації території, оптимального співвідношення та взаємодії природно-ресурсного се­редовища, населення, господарства.

58

У контексті суспільно-географічних законів і закономірностей часто обговорюють принципи розміщення виробництва, розселення населення, територіальної організації господарства та ін. "Принци­пами" взагалі називають ті установки суспільства, за допомогою яких приймаються практичні рішення. На відміну від законів і зако­номірностей, що мають об'єктивний, незалежний від волі людини характер, принципи є категорією суб'єктивною. Відтак, вони мо­жуть бути правильними і неправильними, ефективними і неефектив­ними. Наприклад, принципи територіальної організації суспільст­ва — це сукупність поглядів і підходів щодо практичної реалізації відповідних законів і закономірностей, що прийняті у цьому соціумі і на даний час, установки суспільства щодо раціональної (за існую­чими оцінками) просторової організації життєдіяльності.

Географи з часів Гумбольдта-Ріттера чітко усвідомлюють необ­хідність інтенсивного пошуку й розробки закономірностей і законів просторової організації земної поверхні, ландшафтної оболонки, гео­графічного середовища життєдіяльності суспільства. Починаючи з 1960-х років, у вітчизняній географії достатньо регулярно проводи­лись конференції з теоретичної географії, на яких обговорювалися різноманітні пропозиції та розробки географічних аксіом, постула­тів, закономірностей та законів (А. М. Колотієвський, Ю. Г. Сауш-кін, К. І. Геренчук, М. М. Паламарчук та ін.). У наш час цю пробле­му розробляють М. Д. Пістун, І. О. Горленко, Л. Г. Руденко, О. І. Шаблій, О. Г. Топчієв, П. В. Луцищин та інші дослідники. Але в цілому теоретичний арсенал географічної науки, зокрема суспіль­ної географії — для нас відносно нової галузі знань, лишається роз­робленим вкрай недостатньо.

Зробимо загальний огляд пропонованих і можливих щодо розро­блення закономірностей і законів суспільної географії, пам'ятаючи, що всі вони акцентують (повинні акцентувати) найбільш суттєві зв'язки і відношення між географічними об'єктами щодо їх просто­рової впорядкованості та взаємозумовленого розміщення на земній поверхні.

Закономірності й закони диференціації та поширення по земній по­верхні компонентів географічної оболонки — природних та суспіль­них. Для окремих компонентів такі закономірності і закони встано­влені та розроблені. Географи глибоко розуміють і пояснюють зако­номірності просторового розподілу клімату, рослинності, ґрунтово­го покриву і т. ін. і формулюють відповідні закони. Разом з тим, для

59

численних соціально-економічних характеристик такі закономірно­сті вже зрозумілі, але не узагальнені як закони. Не викликає жодних сумнівів теза (постулат) про закономірне розселення населення сто­совно конкретного природного середовища, культурно-цивілізацій-ного рівня суспільства, його соціально-економічного розвитку. Зро­зуміло, що поселення виникають у місцях, які найбільш повно відпо­відають цінностям і критеріям тогочасного суспільства — транспор­тно-географічним, природно-ресурсним, етнокультурним, політич­ним (управлінським), економічним, екологічним. В кожному конк­ретному випадку можна встановити достатньо чітке пр"Вило — за­кон виникнення поселень того чи іншого рангу і типу. Скажімо, транспортні вузли в ідеалі повинні мінімізувати сумарні т.іддалі між всіма поселеннями даної системи розселення, і таку мінімізацію за­безпечує гексагональна мережа транспортних комунікацій. Таким чином, правильне (раціональне, оптимальне) розміщення посе­лень — транспортних вузлів має чіткий критерій — мінімум загаль­них транспортних витрат для даної системи розселення чи транспо­ртної системи. На цій підставі стає можливим сформулювати відпо­відний закон розміщення міст з транспортними функціями.

Зрозуміло, що встановлення закономірностей і законів не є та­ким простим, як це може видатися з наведеного прикладу. Поселен­ня виконують багато різних соціально-економічних функцій, різні типи міст мають різні комбінації таких функцій. З розвитком проду­ктивних сил перелік цих функцій змінюється кількісно й якісно. Від­повідно змінюються критерії розміщення поселень різних рангів і типів. І тим не менш розглянутий приклад засвідчує принципову можливість цілеспрямованого пошуку закономірностей і законів розміщення поселень. Дослідник повинен ввести відповідні обме­ження — історичні (часові), етнокультурні, політичні, соціальні, економічні, визначити в цих вже конкретних умовах відносну роль і вагу окремих орієнтацій і розробити за ними відповідну систему критеріїв розміщення поселень. В разі наступної верифікації — під­твердження правильності встановленої закономірності, стає можли­вим формулювання відповідного закону розміщення поселень, а більш загально — закону розселення.

Закономірності й закони просторового зосередзісення та концент­рації географічних явищ. Здається, що вони більшою мірою прита­манні соціально-економічним процесам, хоча і в просторовій орга­нізації біосфери діють критерії мінімальної чисельності популяцій

60

чи біоценозів для їх стабільного існування. Географи вже давно по­мітили численні тенденції щодо територіальної концентрації насе­лення та багатьох видів господарської діяльності. У моноцентрич­них одноядерних містах найбільш притягальними й дорогими є центральні ділянки, до яких традиційно тяжіли і розселення, і розмі­щення обслуговування. Інтенсивність господарської діяльності різ­ко зростає навколо столиць і великих міст. Розселення та розміщен­ня виробництва чітко орієнтовані на потужні транспортні комуні­кації, морські та океанічні узбережжя.

Напевне, можна встановити пороги або граничні межі просторо­вої концентрації для всіх основних суспільно-географічних проце­сів. Зокрема, відомі пороги людності міст різних рангів у той чи ін­ший час. У геоурбаністиці — географії міст — встановлено, що най­більші міста стародавнього світу мали розмір (діаметр), який дорів­нював годині пішоходного переміщення. Сучасні найбільші міста зберігають цей критерій доступності, щоправда, з використанням швидкісних засобів переміщень (метро, таксі та ін.). Відомі пороги густоти населення для слабо розвинених країн, поза якими наявний земельний фонд вже не забезпечує продовольчих потреб. Можна визначити граничні рівні сільськогосподарського освоєння терито­рії в різних природних зонах, перевищення яких спричиняє незворо-тну деградацію природного середовища. На жаль, географи приді­ляють недостатню увагу цій проблемі, і відповідні суспільно-геогра­фічні закономірності й закони ще не розроблені.

Системно-структурна організація реального світу орієнтує нас на пошук закономірностей і законів структуру•вання просторової диференціації та концентрації суспільно-географічних явищ. Йдеться про формулювання та розроблення законів просторового впорядку­вання та організації суспільно-географічних явищ і процесів, зокре­ма, розміщення окремих об'єктів та їх просторових поєднань — комплексів, аналізу й оцінки просторової організації сусідства та просторової взаємодії суспільно-географічних об'єктів, визначення різних типів територіальної організації природного середовища, на­селення, господарства, духовної життєдіяльності та їх різноманіт­них просторових комбінацій.

У суспільній географії вже певною мірою розроблені уявлення про територіальні або просторові структури географічних явищ. Цьому сприяє й системна методологія, поширена в географії у наш час. Будь-яка система має свою структуру — закон організації її складових еле-

61

ментів у нову системну цілісність. Різні типи систем мають свої харак­терні й специфічні структури. Географічні об'єкти як системи — гео-системи — виділяються просторовою або територіальною впорядко­ваністю та організацією їх елементів. Відтак просторова (територіа­льна) структура являє головну характеристику геосистеми, і дослі­дження закономірностей просторової організації суспільно-географі­чних явищ повинно бути націлене на виявлення територіальних структур — геоструктур та законів їх формування.

Геоструктури визначають просторову впорядкованість геогра­фічних явищ відносно земної поверхні, і їх систематика вочевидь повинна мати відповідні просторові ознаки. Іншими словами, тери­торіальна організація географічних явищ може мати ознаки ліній­ної, ареальної, просторової впорядкованості, які можуть деталізува­тися за їх геометричними формами, характерними послідовностями та сполученнями складових елементів і т. д. Таким чином, можна говорити про закономірності й закони структурної організації суспі­льно-географічних явищ і процесів, про закони геоструктурної впоряд­кованості ландшафтної оболонки Землі.

Географи традиційно наголошують закономірності географічного місцеположення і розробляють теорії географічних місць. І цей на­прям необхідно розвивати до рівня законів географічного місцеполо­ження та географічних місць. Скажімо, географія міст або геоурбані-стика впевнено стверджує, що міста виникають лише у так званих "фокусних місцях", тобто в точках, де перетинаються й фокусуються реальні та потенційні потоки людей, товарів, послуг, інформації. Чим більшою мірою виражена така зфокусованість, тим більшим є місто, і навпаки. Знаючи кількісні параметри потоків і комунікацій, які пере­тинаються чи можуть перетинатися у даній точці, можна досить точ­но спрогнозувати людність майбутнього міста. Хіба це недостатні ознаки суспільно-географічного закону місцеположень міст?

З місцями й місцеположеннями пов'язана суспільно-географічна інтерпретація господарських функцій. Відома гіпотеза (О. А. Мінц, В. С. Преображенський,1970), що має численні й переконливі під­твердження, про так звану функцію місця: кожна точка на земній по­верхні, кожне місце має свій природно-господарський потенціал, зу­мовлений її місцеположенням і, відтак, може виконувати відповід­ний перелік чи набір соціально-економічних функцій. Ця гіпотеза має всі підстави для того, щоб на її основі розроблявся закон суспі­льно-географічної зумовленості господарських функцій місць і те-

62

риторій. Однією з реалізацій цього закону виступає територіальний поділ праці.

Закономірний зв'язок соціально-економічних функцій і місцепо-ложень дозволяє сформулювати закон раціональних (в ідеалі — оп­тимальних) територіальних зв'язків і відношень між суспільно-гео­графічними об'єктами. Якщо ми зможемо правильно визначити гос­подарські функції кожної ділянки, кожної точки, то стане можливим і оптимізувати їх просторові зв'язки, їх територіальну взаємодію.

На основі закономірностей місцеположення та взаємозумовлено­сті місць і функцій, а також закону раціональних територіальних зв'язків встановлюється закон суспільно-географічиої комплексності: кожна територія являє собою певну множину місць з властивими їм соціально-економічними функціями, зв'язками та відношеннями, які формують закономірне (об'єктивне) просторове поєднання при-роди-населення-господарства на цій території і які називають тери­торіальними суспільно-географічними комплексами. Відповідно до системно-структурної організації географічної оболонки суспільно-географічна комплексність має багаторівневий, ієрархічний харак­тер в залежності від розмірів території та її природно-ресурсного, людського й господарського потенціалу. Підкреслимо, що законо­мірність суспільно-географічної комплексності не діє автоматично, тобто сама собою, поза свідомою політикою суспільства та конкре­тними управлінськими рішеннями. Але її глибоке розуміння дає під­стави оптимізувати взаємодію суспільства з природним середови­щем на кожній ділянці, у кожному регіоні.

І ще один суттєвий аспект розроблення системи суспільно-геогра­фічних законів. Теоретично встановлена відповідність між структу­рою системи та її функціями. Стосовно суспільної географії можна говорити про таку ж відповідність між господарськими функціями сус­пільно-географічних комплексів та їх територіальною структурою. Іншими словами, кожному типові господарських комплексів відпові­дає (повинен відповідати — в ідеалі) свій тип територіальної органі­зації природного середовища-населення-господарства. Географи тра­диційно систематизують і типізують господарські (соціально-еконо­мічні) комплекси різних видів і просторових масштабів. Менш розро­бленою залишається класифікація форм територіальної організації таких комплексів. Подальшу розробку цих питань необхідно спряму­вати на встановлення закономірностей і законів відповідності функ­цій і структур суспільно-географічних комплексів.

63

Кожна наука відповідно до своєї предметної області визначає за­кони й закономірності функціонування досліджуваних явищ. Пред­метну область суспільної географії становить просторова організа­ція життєдіяльності суспільства, відтак пошук закономірностей та розроблення законів "правильної" — раціональної або оптимальної — територіальної організації всіх основних компонентів суспільного буття с основною прерогативою суспільної географії як науки. Йдеть­ся про аналіз існуючого розміщення всіх складових життєдіяльності суспільства — природного середовища з його ресурсами, населення, виробничої та соціальної інфраструктури, господарської та духов­ної діяльності населення. Йдеться також про встановлення характе­рних і типових просторових поєднань таких компонентів у формі геокомплексів та геосистем. Необхідно визначити основні тенденції та закономірності часових змін у розміщенні окремих компонентів та їх територіальних комплексів і прогнозувати їх розвиток на перс­пективу. Необхідно оцінити встановлені форми розміщення та ком­плексування щодо їх стійкості, екологічної безпеки, економічної ефективності, соціальної комфортності. Необхідно також на основі глибокого розуміння закономірностей просторової організації при­роди, населення, господарства визначити раціональні й ідеальні фо­рми їх територіальних комбінацій і поєднань й показати напрямки й механізми їх практичної реалізації.

Таким чином, будь-які закономірності та тенденції, встановлені щодо територіального розміщення або просторової організації гео­графічних явищ, являють собою прояви тих чи інших законів гео-просторової організації ландшафтної оболонки Землі. З одного боку, встановлення закону називають "відкриттям", підкреслюючи неординарний характер такого результату наукових досліджень. З другого — дослідники, знайшовши ту чи іншу тенденцію, законо­мірність, як правило, не поспішають оголосити її законом, хоча б "законом-гіпотезою", і результатом такої "обережності" є помітне відставання теоретичного розвитку даної галузі знань. Географічна наука в цілому перебуває саме в такій ситуації: з одного боку, вели­чезний фактологічний матеріал різноманітних спостережень, що мі­стить достатню кількість встановлених (і масу ще не осмислених!) тенденцій і закономірностей, з другого — ще вкрай недостатньо сформований теоретичний базис більшості географічних дисциплін, слабко підкріплений відповідними науковими законами.

На підтвердження таких роздумів згадаймо відомі приклади.

64

Географи встановили закони просторової організації ландшафтної оболонки — закон широтної природної зональності та закон верти­кальної (висотної) ландшафтної поясності. Неспівпадання реальної диференціації ландшафтів більшості континентів з теоретичними схемами аж ніяк не заперечило факт існування цих законів і навіть певним способом посилило й поглибило їх розуміння. З часом на підставі цих законів була розроблена теоретична модель просторо­вої організації ландшафтної оболонки для "ідеального континенту", яку слід розглядати як новий закон просторової організації біосфе­ри. Це один з найбільш відомих і сильних прикладів послідовного розроблення власне географічних законів.

Розглянемо інші приклади. Свого часу (1826 р.) І. Тюнен встано­вив закономірну послідовність спеціалізації господарства навколо міста в залежності від відстані до нього. Було розроблене й відпові­дне теоретичне обгрунтування такого явища: кільцеві смуги різної спеціалізації формуються навколо міста під дією попиту населення міста на різну продукцію та зростання транспортних витрат на ре­алізацію продукції з віддаленням від міста. До наших днів географи не наважуються назвати це відкриття законом територіальної орга­нізації приміських зон. Аж до другої половини XIX ст. річки лиша­лись головними шляхами сполучення для багатьох країн. Великі ріки виконували функції "головних торгових вулиць" і слугували основними вісями тогочасного розселення. Чи можна розглядати таку закономірність як закон територіальної організації населення й господарства суспільства тих часів? Моя відповідь чітка: можна. Встановлене закономірне спадання густоти населення та зменшення інтенсивності господарської діяльності по мірі віддалення від узбе­реж океанів і морів, великих річок і озер. Хіба це недостатньо під­тверджена практикою закономірність, щоб на її основі не сформу­лювати відповідний закон територіальної організації життєдіяльно­сті суспільства? Останнім часом географи настійливо шукають зако­номірності у розселенні населення, формуванні систем міських посе­лень. Відома гіпотеза щодо самоорганізації систем міського розсе­лення (В. О. Шупер). Такі ж гіпотези самоорганізації сформульовані для транспортних мереж (Г. О. Гольц, С. О. Тархов). В разі практич­ного підтвердження зазначених закономірностей у подальших до­слідженнях можна буде формулювати відповідні закони.

65

Контрольні питання та завдання

1. Поясніть зміст понять "закон" та "закономірність", взаємозв'я­зок між ними. Наведіть приклади.

2. Як систематизують закони в географічній науці?

3. Характеризуйте специфіку географічних законів, за С. Ниммік. Як вона формулює основний економіко-географічний закон?

4. Як формулюють суспільно-географічні закони вітчизняні геогра­фи (М. Паламарчук, М. Пістун, О. Шаблій, 1980)?

5. Як систематизує закони суспільної географії О. І. Шаблій (2001)?

6. Які суспільно-географічні закони у контексті геоекономіки та геополітики формулює М. В. Багров (2002)?

7. Які загальнометодологічні закони притаманні суспільній геогра­фії, за С. А. Морозом (1997)?

8. Які суспільно-географічні закономірності визначають географи (Е. Б. Алаєв, 1983; С. І. Іщук, 2002)?

9. Поясніть необхідність розроблення принципів суспільно-геогра­фічних досліджень.

10. Зробіть узагальнений огляд законів та закономірностей просто­рової організації ландшафтної оболонки. Поясніть відставання географічної науки щодо встановлення та формування законів і закономірностей.