2.8. Методи класифікації та типізації

Кожна наука в той чи інший спосіб систематизує множину до­сліджуваних нею об'єктів і явищ. Сама наука, за визначенням акад. Л. С. Берга, є систематизованим знанням. Систематизацію звичай­но здійснюють методами групувань досліджуваних об'єктів чи поді­лом (подрібненням) вихідної множини об'єктів за тими чи іншими

101

ознаками. Вищими формами систематики виступають класифікація та типізація. На даний час нема чіткого розмежування цих двох по­нять. Зрозуміло, що і класифікація, і типізація являють собою мето­ди систематики (чи впорядкування) досліджуваних об'єктів і явищ. Зауважимо, що термін "класифікація" означає і саму процедуру сис­тематики (метод), і результати такої процедури (певне впорядкуван­ня, певний розподіл, певне групування і т. д.). Такий подвійний зміст має і поняття "типізація", але поряд з ним (і замість нього) викорис­товують ще й термін "типологія". У широкому розумінні поняття "типологія" та "типізація" використовують як синоніми, у більш строгому, типологія -— це вчення (чи наука) про типи й процедури їх виділення, а типізація — процедура виділення типів.

Е. Б. Алаєв (1983) пропонував розрізняти ці дуже близькі понят­тя так: класифікація — це систематика об'єктів за кількісними озна­ками, типізація — за якісними. Такий підхід виглядає занадто спро­щеним, оскільки за ним групування об'єктів на "високі-низькі", "ве-ликі-малі", "близькі-далекі" і т. ін. є типізацією. Латинське слово classis має буквальний переклад "розряд". Відтак, класифікувати — означає "робити розряди". Грецький термін typos означає взірець, модель, узагальнений образ для певної групи об'єктів.

Більш глибокі і змістовні відмінності між класифікацією і типіза­цією (типологією) показує С. А. Мороз (1997), який разом з тим представляє і їх поєднання у формі типологічних класифікацій. Кла­сифікація — система супідрядних понять (класів об'єктів), на які по­діляють множину вихідних об'єктів. Наукова класифікація фіксує закономірні зв'язки та відношення між тими чи іншими групами об'єктів, визначає місця об'єктів у системі за певними ознаками. Класифікація є обов'язковою ланкою в русі науки від емпіричного до теоретичного знання. Класифікація — це певне групування об'єк­тів за якоюсь однією ознакою чи за певною сукупністю ознак. Таку ознаку (сукупність ознак) називають основою класифікації. Типоло­гія — метод наукового пізнання, за яким множина об'єктів розчле­новується та групується на основі узагальненої ідеалізованої моде­лі — типу. Відповідно говорять про методи конструювання типів, методи побудови "ідеальних типів" тощо.

Класифікації можуть бути простими, описовими і більш складни­ми — комплексними, типологічними. Описові класифікаціїшироко за­стосовують на перших ступенях дослідження для попередньої систе­матизації досліджуваних об'єктів, коли вони групуються за будь-

102

якою характерною ознакою. Більш глибокими є типологічні класи­фікації, у яких розкривають закономірності утворення тих чи інших класів. Такі класифікації виявляють сутнісні характеристики дослі­джуваних об'єктів, виявляють фактори, які зумовлюють їх відповід­ну систематику. Свого часу Д. І. Менделєєв, розглядаючи найрізно­манітніші варіанти впорядкування хімічних елементів, відшукав найбільш чітку і послідовну схему їх організації у так звану періоди­чну систему, і це відкриття дало нове теоретичне узагальнення: вла­стивості елементів у періодичній системі залежать від їх атомної ваги. В описових класифікаціях переважає індуктивний підхід —- від часткового до загального, в типологічних — дедуктивний, від зага­льного до часткового й одиничного.

Формально-логічні вимоги щодо класифікації відомі з часів Арис-тотеля як чотири основні правила ділення обсягу понять. Поняття чи множину об'єктів, чий обсяг поділяють, називають родовим (родовою), а нові поняття, що їх одержують як результат поділу, — видовими:

1. на одному й тому ж рівні поділу необхідно застосувати одну й ту ж саму основу класифікації; в розрізі багатоступінних класифікацій на кожному ступені використовують одну (й тільки одну!) основу по­ділу, а основи класифікацій на різних рівнях можуть бути різними;

2. співрозмірність ділення: сума виділених класів повинна дорів­нювати обсягу родового поняття, що класифікується, іншими слова­ми, в результаті класифікації не можуть з'являтися "лишки" — об'єкти поза класами, чи додаватися нові об'єкти, яких не було на початку класифікації;

3. неперетшчність класів: виділені класи не повинні перекрива­тись, коли один і той же об'єкт одночасно може бути віднесений до двох (чи більше) різних класів;

4. безперервність подічу: вертикальні класифікації будують так, щоб не пропускались логічні (таксономічні) ступіні.

Комплексні класифікації як основу поділу використовують певну сукупність, комплекс характерних ознак. У багатьох випадках при цьому реально користуються однією головною ознакою, а інші, особ­ливо ті, що добре корельовані (узгоджені) з головною ознакою, прос­то дописують як "шлейф'". Для комплексних класифікацій користу­ються математико-статистичними методами, які, з одного боку, поле­гшують процедуру класифікації, а з другого — можуть значно ускла­днити її. За влучним висловом відомого британського науковця Т. Гекслі, математика — це могутні жорна, здатні перемолоти геть все.

103

чні критерії. За звичайними ознаковими класифікаціями об'єкти, що попадають в одну групу (клас), повинні мало різнитися за даною ознакою між собою і істотно відрізнятися від об'єктів інших груп. При цьому місцеположення об'єктів не враховують. Просторові (хорологічні) класифікації так само враховують подібність об'єктів, які віднесені до одного класу. Але для них обов'язковою є просторо­ва (територіальна) цілісність кожного з виділених класів об'єктів. Прикладами просторових класифікацій є виділення географічних ареалів, смуг, ешелонів, зон, районів, регіонів та ін.

С. Ю. Бортник (1997) поділяє географічні класифікації на такі типи: 1) описові класифікації; 2) описові класифікації з пояснення­ми; 3) сутнісні класифікації. Описові класифікації найбільш прості та безпосередні: географічні об'єкти поділяють на певні групи (класи) за наявністю-відсутністю певної ознаки або за меншим-більшим її проявом. Сама підстава (основа) класифікації позначена, але не має змістовно-причинного пояснення. Символічно така класифікація може бути представлена так:

де {0} — вихідна множина географічних об'єктів, а Оі — класи та­ких об'єктів, виділені за певною ознакою.

Розглянемо умовний приклад описової класифікації. Населення тери­торіальної громади за рівнем душових доходів згруповане таким чином:

душові доходи, кількість населення,

грн. на місяць осіб

менше 100 371

100 — 200 509

200 — 300 718

300 — 400 446

понад 400 52

У даній класифікації градації класів визначені довільно (за "кру­глими" цифрами) і не мають якісних оцінок співставно, скажімо, з прожитковим мінімумом чи пересічними показниками по району, області, країні.

105

Але якщо в цю "машину" засипати кукіль, борошна не буде. Іншими словами, у застосуванні математичних методів і моделей до класифі­кацій обов'язковими є змістовна і правильна постановка завдання і коректна й логічна інтерпретація одержаних результатів математич­ного моделювання. Практика свідчить, що будь-які розбіжності у фо­рмулюванні завдання, переліку ознак, їхньої ваги, метрики і т. д. мо­жуть істотно змінювати кінцеві результати математичного моделю­вання та статистико-математичних класифікацій. До того ж матема­тичні методи прекрасно оперують кількісними показниками і дуже важко "сприймають" якісні характеристики.

Географи широко користуються загальнонауковим методом кла­сифікації, за яким множину об'єктів поділяють на певні класи таким чином, щоб у межах кожного класу варіація ознаки, за якою класи­фікують об'єкти, була мінімальною, а між класами — максимальною. Класифікувати можна будь-які географічні об'єкти. На підставі ба­гатьох часткових класифікацій розробляють загальну типізацію до­сліджуваних географічних об'єктів.

Будь-які одиниці чи рівні класифікаційного поділу називають таксонами, а певну систему таких одиниць чи рівнів — таксономі­єю. Таксон — загальна назва будь-яких одиниць класифікацій, так­сономія — встановлення певної шкали таксонів за відповідними які­сними та кількісними градаціями класифікаційних ознак, зокрема, за рівнем системно-структурної організації досліджуваного явища.

Для географії характерним є особливий вид систематики, за яким досліджувану територію поділяють на рівнозначні (рівнопорядкові) або ж нерівнозначні, різнопорядкові, ієрархічно підпорядковані д'і-лянки (чарунки) — територіальні таксони. Процедури такого поді­лу території на чарунки-таксони називають географічним таксону-ванням. Відтак, власне географічними таксонами є ті чи інші одиниці територіальної систематики. Разом з тим географи широко корис­туються й звичайними ознаковими класифікаціями досліджуваних об'єктів безвідносно до території. В цьому разі одиниці системати­ки — прості таксони (негеографічні таксони), не співставлені з тери­торією чи земним простором взагалі.

Географічне таксонування — процес членування земної поверхні (території, акваторії, іноді — аероторії) на співставні (однопорядко-ві) чи ієрархічно субпідпорядковані таксони — територіальні (прос­торові) одиниці географічної систематики. Просторові класифікації на відміну від традиційних ознакових класифікацій містять специфі-

104

Описові класифікації з поясненнями являють собою більш поглиб­лений варіант описових класифікацій. Виникає потреба змістовно географічно описати основу безпосередньої класифікації, розкрити значення фактору, який використовується як основа описової кла­сифікації. Графічно такий підхід має вид:

кількість населення, осіб

Розглянемо умовний приклад:

душові доходи, грн. на місяць

менше 150 630

150 — 270 742

270 — 340 984

вище 340 211

рівень доходів

дуже низький

низький

задовільний

високий

На відміну від попереднього прикладу в цій класифікації вже встановлені якісні градації на підставі офіційних стандартів чи екс­пертних оцінок.

Сутнісна географічна класифікація має на меті встановити зага­льні принципи і закономірності встановлення класів. Для цього по­трібно розглянути всю множину факторів, за якими можуть класи­фікуватися вихідні об'єкти, виділити найбільш суттєві з них і дати змістовну інтерпретацію всім можливим класам об'єктів, які можуть бути встановлені за кожним з відібраних факторів. Іншими слова­ми, кожний фактор позначає певний тип географічних об'єктів, який буде виділений у наступній класифікації. Відтак, сутнісну кла­сифікацію називають також типологічною. її структурна схема така:

Оі

де {F} — множина факторів, які можуть використовуватись як осно­ва для описових класифікацій; {Т} — множина можливих типів гео­графічних об'єктів, що класифікуються.

106

Сутнісна класифікація спрямована на змістовну інтерпретацію класифікаційної ознаки F, яка була результатом попередньої — описової класифікації з поясненням. Продовжимо наш приклад. На основі описової класифікації з поясненням були встановлені якісні градації рівнів доходів населення. Змістовний аналіз показав, що вони визначаються багатьма чинниками, серед яких провідну роль відіграють (у нашому прикладі) присадибне господарство і оплата праці. Стає можливим надалі розглядати саме ці фактори як класи­фікаційні і типологічні ознаки для аналізу рівнів добробуту населен­ня в сільській місцевості, на рівні територіальних громад. А логічна схема сутнісної класифікації набуває такої форми:

Загальна систематика напрямків класифікацій у суспільно -гео­графічних дослідженнях така (рис. 3):

Рис. 3. Напрямки класифікації суспільно-географічних об'єктів

Прикладами класифікації об'єктів суспільно-географічних до­сліджень по вертикалі (понятійна таксономія) є систематика форм територіальної організації промисловості: промисловий пункт; промисловий центр; промисловий вузол; промисловий кущ; про­мисловий район; промислова агломерація. Ми визначаємо наявні таксони у формах розміщення промисловості і даємо їм відповідні

107

назви. Відтак, класифікація по вертикалі названа понятійною так­сономією.

Прикладами класифікації по горизонталі може бути групування вже відомих об'єктів просторових таксонів — землекористувань, сільськогосподарських угідь і полей, населених пунктів, елементів інфраструктури та ін. В інших випадках просторові таксони дово­диться конструювати, тобто "придумувати", і виділяти їх на місце­вості та на карті. Наприклад, ми розробляємо схему економічного районування території відповідно до гіпотези, що вона неоднорідна за видами господарської діяльності і її потрібно ділити на певні те­риторіальні таксони — економічні райони.

Територіальну класифікацію географічних об'єктів називають ра­йонуванням, а в різних варіаціях — зонуванням, ареалуванням, ешолу-ваиням, регіопалізацією і т. д. Таким чином, районування — це один із видів класифікації, при цьому класифікації суто географічної — територіальної, просторової. Географи традиційно розрізняють два види районування: 1) групування територіально суміжних об'єктів за їх максимальною подібністю і виділення однорідних (гомогенних) районів; 2) групування територіально суміжних об'єктів за їх зв'язка­ми, інтенсивністю взаємодії і т. д., результатом якого є виділення функціональних (гетерогенно-вузлових) районів.

Контрольні питання та завдання

1. Характеризуйте методи класифікації та типізації. Який зміст вкладають різні дослідники в поняття "класифікація" та "типіза­ція" (типологія)?

2. Яким формально-логічним вимогам повинна відповідати класифі­кація? Яким є загальнонауковий критерій правильної класифікації?

3. Наведіть приклади з суспільної географії класифікацій простих (описових) і комплексних (типологічних).

4. Поясніть зміст і цільові настанови територіальної системати­ки — географічного таксонування як особливого виду класифі­кації, як просторової класифікації.

5. Характеризуйте типи географічних класифікацій, за С. Ю. Борт­ником (1997).

6. Представте загальну систематику напрямків класифікацій у сус­пільно-географічних дослідженнях за схемою, показаною на ри­сунку 3. Наведіть відповідні приклади.

108