5. Складові елементи регіональної екологічної мережі

Згідно загальнодержавній програмі формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, її складовими є такі базові структурні елементи:

• природні регіони —- території, що мають у своєму складі частку територій ПЗФ, що значно перевищує її середню норму в країні;

• природні коридори — території витягнутої форми, що зв'язують між собою природні регіони і складені відносно мало порушеними господарською діяльністю ландшафтами;

• буферні зони — території з відносно мало порушеними природ­ними комплексами, що створюються для захисту природних регіо­нів та коридорів.

Природний регіон — природно-територіальне утворення значної площі, суцільність якого визначається характерними для нього фі-толандшафтними, фізико-географічними, адміністративними та ін­шими ознаками, що характеризуються типовими та унікальними природними комплексами, різноманітним рослинним і тваринним світом, і яке виконує регіональну екостабілізуючу роль.

Природний коридор — природна або приведена до природного стану ділянка землі чи водної поверхні, яка на різних рівнях органі­зації екологічної мережі забезпечує для природного середовища умови безперервності, системної єдності та функції біокомунікації. У світовій практиці природні коридори створюють у долинах річок,

595

на гірських, лісових та заболочених землях. Популярними щодо фо­рмування природних коридорів є також морські узбережжя з їх своє­рідними прибережно-морськими природними комплексами. Прибе­режні морські природні ландшафти являють собою територіально-аквальні природні комплекси, які формується у стиковій смузі "суша — море".

Буферна зона — місцевість з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточує найбільш цінні ділянки екологічної мережі та захищає їх від зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини.

Природні регіони, природні коридори та буферні зони у своїй безперервній єдності утворюють мережу, яка об'єднує ділянки при­родних ландшафтів у територіально цілісну систему. З огляду на фу­нкції, площу, видовий склад рослинного і тваринного світу в регіо­нальній екологічній мережі виділяються елементи міжнародного за­гальнодержавного (національного) та місцевого значення.

Природні регіони формуються на територіях, що мають у своєму складі об'єкти природно-заповідного фонду, частка яких значно пе­ревищує відповідний показник у цілому по країні, а також інші те­риторії, що відповідають умовам, визначеним національним приро­доохоронним законодавством або міжнародними нормативно-пра­вовими актами — конвенціями, угодами, договорами тощо, і забез­печують збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, особливо ті, що включають середовища існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин.

Основу екологічної мережі створюють природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників та національних природ­них парків, інші значні за площею території, що особливо охоро­няються і в межах яких збереглися найбільш цінні природні ком­плекси у найменш порушеному антропогенними факторами стані. їх називають ключовими районами або ядрами екологічної мережі. У разі, якщо ключові райони (ядра) екологічної мережі не є суміж­ними, вони поєднуються в єдину територіальну систему природни­ми коридорами, які формуються за рахунок територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що особливо охороняються, а також відновлюваних буферних та сполучних те­риторій екологічної мережі.

Природні коридори формуються ділянками природних ландша­фтів витягнутої конфігурації, різної ширини, протяжності, форми,

596

які з'єднують між собою природні регіони. Природні коридори ма­ють забезпечувати біокомунікації в межах екологічної мережі і під­тримувати відповідні умови щодо збереження видів дикої флори та фауни.

Буферні зони створюються для захисту природних регіонів і при­родних коридорів від негативної дії зовнішніх чинників, забезпечен­ня дотримання в їх межах більш сприятливих умов для розвитку і самовідновлення та оптимізації форм господарювання з метою збе­реження існуючих і відтворення втрачених природних цінностей. Буферні території виділяються навколо цінних природних компле­ксів та природних об'єктів, у разі їх відсутності, з метою попере­дження негативного впливу на них господарської діяльності, яка ве­деться на суміжних територіях.

Сполучні території виділяються у разі відсутності територіаль­ного поєднання складових екологічної мережі за рахунок територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що особливо охороняються, з метою забезпечення цілісності екологіч­ної мережі. Сполучні території можуть бути суцільними чи перерив­частими. Переривчастість сполучних територій не повинна створю­вати непереборних перешкод для вільної міграції диких тварин та спричиняти інші негативні екологічні наслідки.

Відновлювані, буферні та сполучні території екологічної мережі, які не належать до територій та об'єктів природно-заповідного фон­ду чи інших територій, що особливо охороняються, резервуються та відносяться до таких територій та об'єктів у встановленому законо­давством порядку.

Відновлювані території екологічної мережі виділяються на зем­лях, які мають особливу цінність для охорони навколишнього при­родного середовища та формування екологічної мережі, — це при­родні комплекси, які були порушені господарською діяльністю лю­дини, але можуть бути відновлені відповідними заходами щодо їх виведення з господарського обігу, консервації та повернення до ста­ну природних угідь. До відновлюваних територій екологічної мере­жі включають крутосхили та інші еродовані землі, ділянки з пору­шеним гідрохімічним та гідрологічним режимами, затоплені кар'є­ри та інші рекультивовані землі, території, які підлягають повному або частковому залісненню, та інші землі.

У складі регіональної екологічної мережі розрізняють такі основ­ні види земельних угідь:

597

• природні кормові вгіддя — сіножаті та пасовища;

• ліси та інші лісовкриті площі — загальна площа, у т. ч. ліси, лісосмуги, чагарники;

• відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослин­ним покривом;

• води — всього (загальна площа), у т. ч. природні водостоки (рі­чки), штучні водостоки (канали, ставки, водосховища, озера, лима­ни, морські акваторії.

До складу регіональної екологічної мережі включаються:

1. території та об'єкти природно-заповідного фонду — природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочи­ща, ботанічні сади, зоологічні та дендрологічні парки, парки — па­м'ятки садово-паркового мистецтва, а також морські акваторії Чор­ного та Азовського морів і зарезервовані для заповідання цінні те­риторії та акваторії;

2. ліси, що становлять лісовий фонд України;

3. водні об'єкти — ділянки моря, озера, лимани, водосховища, ставки, річки, а також водоохоронні зони та прибережні захисні смуги вздовж берегів морів, річок та навколо водойм; смуги відве­дення та берегові смуги водних шляхів; ділянки, призначені для створення водоохоронних лісонасаджень; зони санітарної охорони, виділені у районах забору води для централізованого водопоста­чання населення, лікувальних і оздоровчих потреб; інші землі вод­ного фонду, що мають особливу цінність для охорони навколиш­нього природного середовища і підлягають особливій охороні;

4. земельні ділянки водно-болотних угідь, не віднесені до земель лісового та водного фонду, а також земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність;

5. землі лікувально-оздоровчого та рекреаційного призначення з їх природними ресурсами;

6. полезахисні лісові смуги та інші зелені насадження, не віднесе­ні до земель лісового фонду;

7. інші природні території — ділянки степової рослинності, луки, пасовища, кам'яні розсипи, піски, солончаки тощо;

8. земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угрупо­вання, занесені до Зеленої книги України;

9. земельні ділянки, які с місцями перебування чи зростання видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

598

10) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсив­ ного використання — пасовища, луки, сіножаті тощо;

11) історико-культурні землі, а також землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для охорони навколишнього природного середовища та збереження біологічного і ландшафтного різноманіття;

Контрольні питання та завдання

1. Характеризуйте роль і функції базових структурних елементів регіональної екологічної мережі та принципи їх виділення.

2. Дайте визначення основних структурних елементів скомережі — природний регіон, природний коридор, буферна зона, сполучна територія, відновлювана територія.

3. Яки види земельних угідь розрізняють у складі регіональної еко­логічної мережі?

4. Які території та об'єкти можуть включатися до складу регіональ­ної екологічної мережі?

6. НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ

6.1. Землі природно-заповідного фонду. Рекреаційні та курортні землі

Землі природно-заповідного фонду (ПЗФ) можуть повністю входи­ти до складу регіональної екологічної мережі як її ядра або природні регіони. При цьому слід пам'ятати, що за програмою формування національної екологічної мережі України частка площ земель ПЗФ повинна складати не менше 5% від загальної площі регіону. Якщо на­явний фонд природно-заповідних об'єктів і територій менше зазна­ченої норми, то необхідно розробити підпрограму його відповідно­го розширення. В регіонах з великим антропогенно-техногенним на­вантаженням та погіршеною екологічною ситуацією частка площ земель ПЗФ повинна збільшуватись до 7-10% і більше.

Рекреаційні і курортні землі, як правило, можуть цілком входити до складу майбутніх екомереж. Єдине нормативно-правове застере­ження полягає в тому, щоб вони мали відповідний офіційний статус та були виділені в натурі (на місцевості). У зв'язку із значним відста-

599

ванням земельного проектування у наш час від реального землеуст­рою типовими можуть бути ситуації, коли території мають законода­вчий статус рекреаційних і курортних земель, але ще не виділені на місцевості і не мають необхідної земельно-проектної документації.

Формування регіональної екологічної мережі повинно бути узго­дженим із створенням національної екологічної мережі України та Всеєвропейської екологічної мережі. Важливою складовою такої га­рмонізації екологічних мереж є ідентифікація природоохоронних територій за національними та європейськими стандартами.

Міжнародний союз охорони природи (МСОП-IUCN) користуєть­ся загальним поняттям "protected areas", яке буквально означає "за­хищені території" (ареали). Розрізняють шість категорій захищених територій:

1. природний резерват, що сурово охороняється, — Strict nature reserve;

2. національний парк — National park;

3. пам 'ятка природи — Natural monument;

4. резерват збереження природи — Nature conservation reserve;

5. захищений ландшафт або захищена морська акваторія — Protekted landscape or seascape;

6. захищена територія для збалансованого використання природ­них ресурсів (захищені території для менеджменту природних ресур­сів та території, що потребують пріоритетного управління для за­безпечення сталого розвитку використання природних екосис­тем) — Protekted areas for the management of natural resources.

Згідно з чинним національним законодавством в Україні до при­родоохоронних територій відносяться усі землі природно-заповід­ного фонду (ПЗФ), який охоплює території природних заповідни­ків, біосферних заповідників, національних природних парків, регі­ональних ландшафтних парків, заповідних урочищ, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків — пам'яток садово-паркового мистецтва. З них до категорії природних резерватів можуть бути від­несені природні заповідники та заповідні зони біосферних заповід­ників та національних природних парків. Інші землі ПЗФ відповіда­ють 2-5-й категоріям захищених територій за шкалою МСОП-IUCN. Крім того, до 5-6-й категорій за шкалою МСОП-IUCN мо­жуть бути віднесені: території Лісів першої та другої групи; землі, що покриті поверхневими водами; землі прибережних захисних смуг та ряд інших категорій земель.

600

"Конвенція щодо співробітництва по охороні та сталому вико­ристанню ріки Дунай" — DRPC (Софія, 1994 р.) стала основою Стратегічного плану дій щодо охорони та відновлення басейну Дунаю. У цьому плані зокрема передбачена універсальна для всіх країн-учасниць система функціонального зонування територій еко~ мережі:

а) території з суворим режимом охорони;

б) буферні зони з диференційованим режимом охорони, в яких може дозволятися господарська діяльність та відновлення деградо- ваних територій;

в) території, де впроваджується стала економічна діяльність.

6.2. Водно-болотні угіддя. Заболочені землі

Водно-болотні угіддя являють собою одну з найважливіших скла­дових екомереж. Вони виконують природозахисні, гідрологічні та соціально-екологічні функції, зокрема у розвантаженні ґрунтових вод, затриманні наносів, токсинів і біологічно активних речовин, очищенні води і стримуванні паводків, ерозії берегів. Водно-болотні угіддя є безумовно необхідним компонентом для підтримання ланд­шафтного й біологічного різноманіття. Ці своєрідні угіддя підтри­мують рибні і лісові ресурси і самі собою являють високоцінні рек­реаційні ресурси.

Водно-болотні угіддя — це ділянки суші з високим вмістом воло­ ги. До водно-болотних угідь (wet lands) звичайно відносять терито­ рії, які періодично затоплюються або ж тісно пов'язані з водоймами. Водно-болотні угіддя являють собою проміжні екосистеми між сухо­ дільними та водними. їх називають "біляводним типом ландшаф­ ту". Водно-болотні угіддя виділяються високою біологічною про­ дуктивністю та багатством біорізноманіття. В межах регіону до складу водно-болотних угідь можуть бути віднесені болота різних типів, а також очеретяні асоціації, заліснені заплави річок, внутрі­ шні озера і лагуни, лимани, дельти, морські затоки, піщані й галеч­ никові коси, штучні водойми, рисові чеки та ін. г-

6.3. Землі водного фонду

Головним резервом для формування екологічних мереж виступа­ють землі водного фонду. Законодавчо в Україні виділені такі кате­горії земель водного фонду: а) водоохоронні зони; б) прибережні за-

601

хисні смуги; в) берегові смуги; г) смуги відведення; д) зони санітар­ної охорони. Для них встановлений відповідний нормативно-право­вий статус і введені обмеження щодо господарського використання. Разом з тим на даний час землі водного фонду на місцевості (в нату­рі) не виділені, і їх використання практично не регламентоване. Ви­ділення земель водного фонду в натурі та їх картографування на планах землекористування потребує відповідного фінансування, проектування та інших організаційно-господарських заходів. По­трібна спеціальна програма таких робіт.

Водоохоронні зони встановлюються для всіх водних об'єктів — вздовж обох берегів річок, вздовж узбереж морів і лиманів, навколо озер і водосховищ. їх межі визначають спеціальним земельним про­ектуванням, але в будь-якому випадку водоохоронні зони включають зшілавні землі, а для малих річок — і нижні тераси. У водоохоронних зонах дозволена регульована господарська діяльність, у складі якої заборонено:

• використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

• організація кладовищ, захоронень падіжної худоби, звалищ, полів фільтрації:

• скидання иеочищених стічних вод.

За погодженням природоохоронних органів, в окремих випад­ках може дозволятися розробка піску і гравію на сухих ділянках заплави.

Прибережні захисні смуги виділяють у складі водоохоронних зон. їх встановлюють вздовж обох берегів річок, навколо водойм, на ос­тровах вздовж лінії урізу води (період межені) такою шириною:

-для малих річок та ручаїв, а також ставків площею менше трьох гектарів — 25 м;

• для середніх річок, водосховищ і ставків площею від трьох гек­тарів і більше — 50 м;

• для великих річок, водосховищ і озер — 100 м.

Якщо крутизна схилів, прилеглих до водних об'єктів, перевищує 3°, то мінімальна ширина прибережних захисних смуг подвоюється. В межах населених пунктів прибережні захисні смуги встановлюють з врахуванням існуючого розселення та присадибних земель. Вздовж моря, навколо морських заток і лиманів виділяється прибе­режна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Межі водоохоронних зон встановлюються на основі спеціаль­ного земельного проектування.

602

Прибережні захисні смуги являють собою природоохоронні те­риторії, на яких встановлюють режими обмеженої господарської дія­льності. Зокрема, на них заборонено:

• розорювання земель (крім підготовки грунту під залуження та заліснення), садівництво й городництво;

• зберігання та застосування пестицидів і добрив;

• організація літніх таборів для худоби;

• будівництво будь-яких споруд, у т. ч. дач і баз відпочинку (крім гідротехнічних і лінійних споруд);

• миття та обслуговування транспортних засобів;

• організація звалищ, гноєсховищ, захоронення падіжної худоби, розміщення кладовищ, полів фільтрації, накопичувачів рідких і тве­рдих відходів виробництва.

В межах прибережних захисних смуг вздовж морів, морських заток і лиманів, на островах і внутрішніх морських водах дозволено лише будівництво санаторіїв та інших лікувальних оздоровчих за­кладів з обов'язковими централізованими водопостачанням і ка­налізацією. Тут заборонені: 1) застосування стійких та сильнодію­чих пестицидів; 2) організація полігонів твердих побутових і про­мислових відходів і накопичення стічних вод; 3) будівництво ви­грібних резервуарів для накопичення господарсько-побутових сті­чних вод обсягом понад 1 куб. м на добу; 4) організація полів філь­трації та інших споруд для приймання та обеззаражування рідких відходів.

Для цілей експлуатації, захисту від пошкоджень і забруднень магістральних міжгосподарських та інших каналів на зрошуваль­них і осушувальних системах, гідротехнічних споруд, гребель на річках встановлюються смуги відведення з особливим режимом природокористування. Земельні ділянки в межах смуг відведення встановлюють органам водного господарства та іншим організа­ціям для спеціального використання, зокрема для створення ґрун­тозахисних та водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплюючих та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих будівель.

Вздовж судноплавних шляхів встановлюють берегові смуги. Для охорони водних об'єктів у місцях забору води для централізованого водопостачання та потреб оздоровлення встановлюють зони сані­тарної охорони, які підрозділяють на пояси особливих режимів: 1) суворих обмежень; 2) обмежень; 3) спостережень (постанова

603

Кабінету міністрів України від 18. 12. 1998 р. № 2024.). Межі зон санітарної охорони та поясів встановлюють місцеві ради за пого­дженням з органами санітарного нагляду.

6.4. Деградовані і малопродуктивні сільськогосподарські землі

Значним резервом для формування регіональної екологічної ме­режі є малопродуктивні й деградовані сільськогосподарські угіддя, які внаслідок інтенсивного та нераціонального використання втра­тили свій агровиробничий потенціал. Це еродовані, заболочені, пе­резволожені, засолені, забруднені важкими металами, кам'янисті, кислі і т. д. сільськогосподарські угіддя. Можливості використання деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських земель для формування регіональної екологічної мережі розглянемо на прикладі Одещини*.

Загальна площа еродованих та засолених сільськогосподарських угідь в межах Одеської області складає 1314,0 тис. га (табл. 62). Най­ближчим часом необхідно вивести ці малопродуктивні землі з сіль­ськогосподарського використання і перевести їх до складу природ­них угідь — лісів, чагарників, лук, степів.

Таблиця 62

Площі малопродуктивних і деградованих земель в Одеському регіоні

Категорії земель	Площа земель (тис.га)
Слабоеродовані	776,2
Середньоеродовані	314,7
Сильноеродовані	119
Засолені землі	72,5
Солонцюваті	70,5
3 солонцевими комплексами	3,8
Кислі	6
Перезволожені	77,9
Заболочені	17,7
Кам'янисті	14,9
Разом	1279,3

* Програма формування регіональної екологічної мережі Одеської об­ласті (науковий керівник проф. О. Г. Топчієв). Одеська обласна рада. 2003 р.

604

Поширення деградованих сільськогосподарських угідь в регіо­ні — засолених і еродованих земель — представляють відповідні картограми (рис. 47 та 48). Максимальна засоленість ґрунтів спо­стерігається на Дунай-Дністровському межиріччі, де частка засоле­них земель у загальній площі сільськогосподарських угідь переви­щує 4-5% (Тарутинський, Арцизький, Саратський, Татарбунарсь-кий і Кілійський райони). Поширені засолені землі також в Ізма­їльському, Іванівському, Фрунзівському, Великомихайлівському районах, де їх частка у сільськогосподарських землях становить 2-4% (рис. 47).

За рахунок засолених земель в межах області для формування ре­гіональної екомережі може бути використано 72,5 тис. га земель, зо­крема, в Арцизькому районі — 8,1 тис. га, Тарутинському — 11,3 тис. га, Саратському — 11,2 тис. га, Іванівському — 4,6 тис. га, Великомихайлівському — 3,4 тис. га, Ізмаїльському —- 3,4 тис. га, Кілійському — 3,2 тис. га, Белградському — 2,9 тис. га і т. д.

Значним резервом для формування регіональної екологічної ме­режі області є еродовані сільськогосподарські землі. Загальний харак­тер їхнього поширення показаний на рис. 48. У районах приморсь­кої та придунайської смуги частка еродованих земель від загальної площі сільськогосподарських угідь становить менше 30%. У райо­нах центральної та північної частин області вона зростає до 40-60%. Найбільш еродовані сільгоспугіддя в Колимському, Красноокнян-ському, Фрунзівському, Тарутинському та Белградському районах, де частка еродованих земель перевищує 50-60%.

Розподіл середньо- та сильноеродованих земель у районах облас­ті, які необхідно найближчим часом вивести із сільськогосподарсь­кого обігу і включити до складу екологічної мережі, має такі особ­ливості. У Котовському районі загальна площа середньо- та сильно-еродованих сільськогосподарських угідь перевищує 20 тис. га, у Красноокнянському — 26,3 тис. га, Фрунзівському — 21,2 тис. га, Ширяєвському — 36,3 тис. га, Великомихайлівському — 34,7 тис. га. У Дунай-Дністровському межиріччі великими площами еродованих сільськогосподарських угідь виділяються Тарутинський район (28,0 тис. га середньоеродованих і 11,4 тис. га сильноеродованих зе­мель) та Белградський (13,7 тис. га і 2,8 тис. га відповідно). Загальна площа малопродуктивних і деградованих сільськогосподарських зе­мель в регіоні, які необхідно включити до складу екологічної мере­жі, становить близько 700 тис. га. З них понад 430 тис. га середньо-

605

та сильноеродованих земель, понад 70 тис. га — засолених, близько 70 тис. га — солонцюватих, близько 80 тис. га перезволожених зе­мель.

До складу екомережі, зокрема її природних коридорів і буферних зон, можуть включатися також сільськогосподарські угіддя екстенси­вного використання — сіножаті, яких в області 50,8 тис. га (1,5% за-

606

Рис. 48. Еродованість грунтів (% до с/г угідь): [ 1 <30%;

гальної земельної площі), і пасовища — 356,3 тис. га, або 10,7% всієї території регіону. У структурі земельних угідь області у складі забу­дованих земель виділяється категорія земель, які використовуються для відпочинку, та інші відкриті землі. Всього в регіоні таких земель 34,3 тис. га, і вони можуть бути віднесені до складу буферних зон майбутньої екомережі.

607

Наша країна в цілому виділяється надзвичайно високою і неви­правдано високою сільськогосподарською освоєністю, зокрема роз-ораністю. В усіх ландшафтних зонах, і перш за все у лісостеповій та степовій, необхідно радикально — на 10-20% скоротити площі ор­них земель, вивести деградовані ділянки з обробітку, консервувати їх ї перевести до стану природних угідь. Раніше таке "списання" ор­них земель було дуже складним, оскільки земельний податок у сіль­ському господарстві був "погектарним", і спроби зменшити кіль­кість оброблюваних гектарів були рівнозначними зниженню подат­ку. З введенням державного земельного кадастру, який дасть реаль­ну економічну оцінку кожної ділянки землі, така проблема буде ви­рішена.

6.5. Лісові землі. Реконструкції та створення лісових насаджень

До складу регіональних екологічних мереж увійдуть більшою своєю частиною лісові землі. У південних регіонах країни розроб­лені програми реконструкції та створення лісових насаджень, які повною мірою необхідно врахувати при формуванні регіональних екологічних мереж. Розглянемо ці питання на прикладі Одеської області.

В межах області 222,8 тис. га зайняті лісами та іншими лісовкри-тими площами, з них 213,4 тис. га лісових земель і 7,1 тис. га — чага­рників. Ліси та інші лісовкриті площі складають лише 6,4% території регіону, а власне лісові землі — 5,9%. Практично всі землі даної кате­горії (200,8 тис. га) віднесені до лісів першої групи, в яких забороне­но лісопромислове користування і які виконують природоохоронні функції.

Найбільші площі лісів та інших лісовкритих площ зосереджені в Балтському районі (23,8 тис. га), Колимському (16,3 тис. га), Анань-ївському (15,4 тис. га), Котовському (13,2 тис. га), Великомихайлів-ському (13,0 тис. га), Савранському (12,5 тис. га), Фрунзівському (12,4 тис. га), Тарутинському (10,6 тис. га). Найменш лісистими є те­риторії Ренійського, Овідіопільського, Татарбунарського районів. Таким чином, найбільші масиви лісових земель розташовані на пів­ночі області, де вони попадають у смугу Галицько-Слобожанського природного коридору національної екологічної мережі. Виділяються підвищеною лісистістю райони, території яких розміщені в долині р. Кучурган, — Великомихайлівський і Фрунзівський.

608

У складі лісових земель регіону 48,4 тис. га полезахисних лісосмуг, які займають 1,45% всіх земель, а також 37,6 тис. га інших захисних лісових насаджень, що становлять 1,13% території регіону. Найбіль­ші площі захисних лісових насаджень мають райони Тарутинський, Фрунзівський, Котовський, Роздільнянський, Комінтернівський, Красноокнянський, Саратський, Арцизький.

Площа неугідь в Одеській області, на яких можливе створення протиерозійних і водоохоронних лісових насаджень, становить 33,7 тис. га. За програмою першочергових заходів щодо створення захи­сних лісових насаджень на неугіддях та в басейнах річок області (розпорядження облдержадміністрації від 12. 09. 2001 р. № 788 / А-2001) передбачено протягом 2001-2015 років створити близько 31 тис. га захисних лісових насаджень. На першому етапі (2001 — 2005 pp.) передбачено створити захисні лісові насадження:

1. прибережні лісові смуги уздовж витоків річок та прируслові — на площі 6,5 тис. га;

2. полезахисні та стокорегулюючі насадження на водозаборах — на площі 3,5 тис. га;

3) лісові насадження на ?іеугіддях — на площі 18,5 тис. га. Передбачено також здійснити інвентаризацію захисних лісових

насаджень для оцінки їх стану та еколого-захисних і соціально-еко­номічних функцій і провести реконструкцію насаджень, що втрача­ють свої функції, на площі 2,5 тис. га.

Найбільші площі захисних лісових насаджень будуть створені у Татарбунарському (2,7 тис. га), Комінтернівському (2,2 тис. га), Бе­резівському (2,2 тис. га) Біляївському (1,9 тис. га), Ренійському (1,8 тис. га), Балтському (1,6 тис. га), Іванівському (1,3 тис. га), Та-рутинському (1,2 тис. га) районах. Значні площі полезахисних і стокорегулюючих лісосмуг передбачено сформувати у Березівському (800 га), Татарбунарському (335 га), Ізмаїльському (300 га), Комін­тернівському (230 га), Біляївському (215 га) районах. У Татарбунар­ському, Ананьївському, Балтському, Тарутинському, Березівсько­му, Іванівському районах будуть створені значні (1,6 — 0,9 тис. га) площі лісових насаддісень на неугіддях. Передбачена реконструкція захисних лісових насаджень у районах області на площах від 230 га (Березівський район) до 33 га (Савранський район).

609

Контрольні питання та завдання

1. Характеризуйте можливості включення до екологічної мережі зе­мель природно-заповідного фонду, рекреаційних та курортних земель.

2. Який регіональний норматив земель природоохоронного фонду встановлений на Україні? Якими можуть бути його норми в регі­онах з погіршеною екологічною ситуацією?

3. Як співвідносяться категорії природоохоронних територій, вста­новлені в Україні і визначені Міжнародним союзом охорони при­роди?

4. Яка система функціонального зонування територій екомереж прийнята у Конвенції по співробітництву по охороні та сталому використанню ріки Дунай (Софія, 1994)?

5. Поясніть особливу роль і природоохоронні функції водно-болот­них угідь та їх участь у формуванні регіональних екомереж.

6. Характеризуйте участь у формуванні екологічних мереж земель водного фонду. Які категорії земель водного фонду встановлені в Україні? Якою мірою вони виділені на місцевості (в натурі)?

7. Що являють собою водоохоронні зони? Які особливості госпо­дарської діяльності в межах водоохоронних зон?

8. За якими нормами у складі водоохоронних зон встановлюють прибережні захисні смуги? Які обмеження господарської діяль­ності діють на території таких смуг?

9. Характеризуйте смуги відведення, берегові смуги та зони саніта­рної охорони водозаборів як категорії земель водного фонду. На які пояси особливих режимів поділяють зони санітарної охоро­ни?

10. Поясніть можливості використання деградованих і малопродук­тивних сільськогосподарських земель для формування екологіч­них мереж. Які категорії деградованих і малопродуктивних сіль­ськогосподарських угідь можуть включатися до складу екоме­реж?

11.Чому виведення земель із сільськогосподарського обігу у вітчиз­няній практиці лишалось дуже складним?

12. Характеризуйте можливу участь у формуванні екологічних ме­реж лісових земель. Проаналізуйте з цією метою регіональні про­грами реконструкції та створення нових лісових насаджень.

610

7. ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ПРИРОДНОГО СТАНУ ЕЛЕМЕНТІВ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ

Режим охорони та використання територій та об'єктів екологіч­ної мережі являє собою систему науково обгрунтованих та встанов­лених відповідно до законодавства вимог щодо охорони та викори­стання природних ресурсів таких територій та об'єктів, спрямова­них на запобігання погіршенню їх стану, а також забезпечення їх збереження в екологічних, наукових та інших цілях. Додержання ре­жиму територій та об'єктів екологічної мережі забезпечується під­приємствами, установами, організаціями та іншими власниками і користувачами земельних ділянок, на яких розташовані такі терито­рії та об'єкти.

Режими територій та об'єктів природио-заповідного фонду ви­значають відповідно до законодавства, залежно від їх статусу, типу, категорії та інших ознак. Включення територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду та інших територій, що особливо охороня­ються, до екологічної мережі не призводить до зміни їх режиму, ви­значеного відповідним законодавством.

Режим відновлюваних, буферних та сполучних територій еколо­гічної мережі визначається проектом екологічної мережі. Вимоги щодо режиму таких територій можуть бути включені до охоронного зобов'язання, яке підписується власником чи користувачем відпові­дної земельної ділянки екологічної мережі та керівником територіа­льного органу центрального відомства виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів в Автономній Республіці Крим та об­ластях. У разі передачі території та об'єкту екологічної мережі іншо­му землевласнику чи землекористувачу, на нього може покладатися обов'язок щодо додержання встановленого режиму цих територій та об'єктів. Якщо генеральна схема, регіональні чи місцеві схеми екологічної мережі вимагають зміни режиму територій чи об'єктів, то статус, тип, категорія чи режим відповідної території та об'єкту може змінюватися за законодавчо встановленим порядком.

На територіях, що являють собою складові частини регіональної екологічної мережі, необхідно забезпечити спеціальні заходи, спря­мовані на запобігання знищенню чи пошкодженню природних ландшафтів, природних рослинних угруповань, занесених до Зеле­ної книги України, збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх існування, ство-

611

рення належних умов для розмноження у природних умовах та роз­селення. Зокрема, програма передбачає здійснення таких заходів:

1. захист середовища існування тварин під час міграції і зимівлі та створення системи їх охорони;

2. створення умов для відтворення різноманіття видів рослин, тварин і фітоценозів у природних зонах та ландшафтах регіону;

3. забезпечення охорони водио-болотних угідь міжнародного, за­гальнодержавного та місцевого значення;

4. здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу на природні комплекси елементів національної екологічної мережі;

5. впровадження системи природоохоронних заходів для збере-оісення природних комплексів елементів національної екологічної ме­режі;

6. здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу на природні комплекси регіональної екологічної мережі, їх збереження та відновлення;

7. забезпечення збереження популяцій видів рослин і тварин, здійс­нення спеціальних заходів для забезпечення міграції тварин і рослин в місцях перетину природних і транспортних коридорів.

Збільшення площі регіональної екологічної мережі передбачається за такими напрямками:

• створення об'єктів природно-заповідного фонду на територіях, що відповідають умовам забезпечення охорони природних комплексів;

• збільшення площі земель, наданих у користування установам природно-заповідного фонду;

• збереження природних ландшафтів на ділянках, що мають істо-рико-культурну цінність;

• включення до програм екологічного оздоровлення басейнів ма­лих річок, заходів щодо створення водоохоронних зон і прибереж­них захисних смуг водних об'єктів, запровадження особливого ре­жиму використання земель на ділянках витоку річок;

• формування транскордонних природоохоронних територій міжнародного значення;

• формування трансграничних природоохоронних територій та об'єктів міжрегіонального та загальнодержавного значення;

• створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг, залуження земель;

• консервація деградованих і забруднених земель з наступним їх частковим переведенням у природні вгіддя;

612

• збереження природних ландшафтів на землях промисловості, транспорту, зв'язку, оборони;

• екологічно доцільне збільшення площі лісів.

Серед численних видів господарської діяльності, що являють собою реальну загрозу різноманіттю, найбільш поширеними в регіонах є:

• несанкціонована забудова узбереж моря, лиманів, озер і річок;

• надмірна розораність території, яка поширюється і на схилові, грунто- й водозахисні землі;

• нерегламентоване випасання худоби на пасовищах долинно-те­расових комплексів, на схилових землях і в лісосмугах;

• розробка будівельних матеріалів та інших видів корисних ко­палин;

• прогресуюча деградація полезахисних лісосмуг, пов'язана з їх вирубанням і недостатнім поновленням;

• надмірне рекреаційне навантаження приморських узбереж та інших рекреаційних ділянок;

• інтенсивне забруднення сільськогосподарських земель та інших угідь хімікаліями, промисловими та побутовими відходами.

Для збереження ландшафтного і біологічного різноманіття реко­мендовані такі заходи".

1. технологічні заходи, пов'язані з вдосконаленням існуючих та введенням нових, екологічно безпечних технологій у сільському й рибному господарстві, промисловості, транспорті, комунальному господарстві;

2. інженерно-технічні заходи, спрямовані на захист природного середовища від несприятливих природних процесів та від надмірних антропогенно-техногенних навантажень;

3. заходи, пов'язані з новими принципами господарської та при­родоохоронної організації території (агроландшафтна, ландшафт­но-контурна та контурно-меліоративна системи) та вдосконален­ням територіального планування життєдіяльності суспільства;

4. заходи щодо вдосконалення екологічного контролю та розви­тку системного екологічного моніторингу довкілля;

5. вдосконалення соціально-економічних відносин у системі при­родокористування та охорони природи;

6. впровадження еколого-економічних норм використання окре­мих видів ресурсів та рекреаційних територій;

7} екологічна освіта та екологічне виховання населення, зокрема учнівської молоді;

613

8. систематичне інформування громадськості щодо розв'язання проблем збереження ландшафтного та біологічного різноманіття регі­ону; залучення громадських організацій до розв'язання цих проблем;

9. вдосконалення екологічної нормативно-правової' бази та її га­рмонізація з міжнародними стандартами.

Контрольні питання та завдання

1. Що являє собою режим охорони та використання територій та об'єктів екологічної мережі? Яка законодавча основа забезпечує додержання такого режиму?

2. Як визначають режими територій та об'єктів природно-заповід­ного фонду у складі екологічної мережі?

3. Як встановлюють режими охорони та використання відновлюва­них, буферних та сполучних територій?

4. Які спеціальні заходи щодо збереження ландшафтного та біоло­гічного різноманіття, захисту природних ландшафтів і природ­них рослинних угруповань, видів рослин і тварин, занесених до Зеленої та Червоної книг України, необхідно передбачити у про­грамі формування регіональної екологічної мережі?

5. За якими напрямками може здійснюватись розширення та збіль­шення площі регіональної екологічної мережі?

6. Які основні види господарської діяльності являють собою найбі­льшу загрозу збереженню ландшафтного та біологічного різно­маніття?

8. КАРКАС ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ І ПРИНЦИПИ РАЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕРИТОРІЇ

У 1980-х роках географи і екологи сформулювали поняття каркас екологічної безпеки, яке нині трансформувалося в екологічну мережу. Йдеться не просто про норматив природно-заповідного фонду, який необхідний для збереження та відновлення біологічного й ландшаф­тного різноманіття території, але й про відповідну сталу й екологіч­но безпечну організацію території за такими принципами і вимогами:

1) рівні інтенсивності господарського використання території на різних ділянках можуть бути дуже різними; необхідно систематизу­вати (класифікувати) їх за відповідними показниками антропоген­но-техногенних навантажень від менших до більших чи навпаки;

614

2. загальна площа природоохоронних ділянок (заповідників, за­казників, та ін.) повинна становити не менше 5% території (сучасний світовий стандарт), а в більш складних і екстремальних ландшафт­них умовах — ще більше;

3. ділянки природно-заповідного фонду повинні максимально ди-станціюватись від ареалів з високим антропогенно-техногенним на­вантаженням — міст, промислових і транспортних вузлів, інженерно-технічних систем і споруд, транспортних магістралей та ін;

4. перехід від природоохоронних ділянок до ареалів з інтенсив­ним господарським навантаженням і навпаки повинен бути ешело-нованим — поступовим щодо рівнів антропогенно-техногенних на­вантажень;

5. ділянки природно-заповідного фонду повинні мати буферні зони, що оточують їх, захищають від безпосереднього контакту з те­риторіями, що перебувають в інтенсивному господарському вико­ристанні;

6. ділянки з максимальним антропогенно-техногенним наванта­женням і так звані "гарячі точки" — звалища, місця спуску стічних вод, склади добрив і хімікатів, тваринницькі ферми, захоронення падіжної худоби — теж повинні мати буферні зони, які називають санітарно-захисними зонами і які повинні зменшити (в ідеалі — ней­тралізувати) негативний вплив таких ділянок на довкілля;

7. значні за розмірами об'єкти природно-заповідного фонду по­винні бути пов'язані між собою ділянками відносно мало порушеної природи — природними екологічними коридорами, які звичайно ма­ють видовжену (лінійну) форму і проходять долинами річок, узбе­режжями морів, озер, лиманів, гірськими пасмами, ланцюгами боліт і т. д. ін.; екологічні коридори забезпечують необхідні біологічні ко­мунікації та міграції тварин і рослин, просторову взаємопов'яза-иість і цілісність біогеохімічних процесів.

Таким чином, каркас екологічної безпеки або екологічна мережа території являє собою взаємопов'язану просторову (територіаль-по-акваторіальну) систему ділянок чистої (заповідної) природи, буферних зон, що їх захищають, та екологічних коридорів, що їх з'єднують.

Формування екологічних мереж є міждисциплінарною пробле­мою, але в її розв'язанні географам належить провідна роль. Недо­статньо в той чи інший спосіб розробити модель екологічної мережі і виділити на місцевості всі її складові елементи. Хоча і в цій роботі

615

географічний підхід — головний. Створення екологічних мереж по­требує якісно нової екологічно безпечної організації території взагалі. Не лише "сконструювати" екологічну мережу, а обґрунтувати раці­ональну організацію території на основі екологічної мережі!

"Епіцентрами" антропогенно-техногенних навантажень на до­вкілля виступають міста, особливо великі, промислові комплекси, а також так звані "гарячі точки" — місця скидання стоків, звалища, сховища добрив та отрутохімікатів, тваринницькі комплекси і фер­ми і т. ін. Міста, промислові й транспортні вузли з'єднані між собою транспортними магістралями, які утворюють смуги високих техно­генних навантажень і створюють так звані біосферні бар'єри. Поди­віться на карту вашої області, вашого району: територія покраяна транспортними магістралями, які значно ускладнюють природні мі­грації— біологічні, геохімічні, між окремими її ділянками.

Ареали і точки високих техногенних навантажень та транспортні коридори, що їх з'єднують, разом формують каркас техногенного навантаження на територію, який є своєрідним антиподом каркасу екологічної безпеки цієї ж території. Головна проблема стає очевид­ною при накладанні цих двох каркасів: транспортні магістралі бага­торазово перетинають екологічні коридори, розрізають їх і створю­ють різноманітні біосферні бар'єри. Як "примирити" й узгодити транспортні коридори з екологічними на конкретній території, не знають нині не лише практики, але й теоретики.

Контрольні питання та завдання

1. Поясніть зміст і пізнавальні функції понять "каркас екологічної безпеки" та "каркас техногенних навантажень території".

2. Характеризуйте принципи і вимоги сталої — збалансованої та екологічно безпечної організації території.

3. Як досліджують антропогенно-техногенні навантаження на при­родне середовище? Які "епіцентри" та "гарячі точки" таких нава­нтажень потребують дослідження?

4. Що являють собою біосферні бар'єри? Як вони виникають? Який вплив на територіальну цілісність біосфери вони справляють?

5. Характеризуйте проблему раціональної взаємодії та просторо­вого накладання (суперпозиції) каркасів екологічної безпеки та техногенних навантажень. Як розв'язують проблему перетинан­ня природних і транспортних коридорів?

616

Розділ XVI

ДОСЛІДЖЕННЯ БУДІВЕЛЬНО-ІНДУСТРІАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ

1. ЦІЛЬОВІ НАСТАНОВИ ДОСЛІДЖЕНЬ. ФУНКЦІОНАЛЬНО-ГАЛУЗЕВА СИСТЕМАТИКА БУДІВЕЛЬНОЇ ІНДУСТРІЇ

Суспільно-географічні дослідження будівельної індустрії мають на меті визначити її роль і місце у господарських комплексах міст чи ре­гіонів, встановити передумови та особливості її формування і розвит­ку в конкретних умовах регіону, міста, форми територіальної органі­зації. Стрижневим напрямком досліджень є аналіз формування буді­вельно-індустріального комплексу регіону чи міста, ступінь його завер­шеності за переліком головних виробничо-технологічних циклів та їх розвитком. Кожний регіон, кожне велике місто намагається створити свій розвинений будівельно-індустріальний комплекс як основу акти­вної інвестиційної діяльності та можливого будівництва, як головну передумову індустріальної модернізації свого господарства.

Будівельно-індустріальний комплекс (БІК) являє собою складне й розгалужене (диверсифіковане) міжгалузеве утворення, яке об'єднує та інтегрує десятки виробництв добувної та обробної промисловос­ті, сфери послуг, науки, управління. Будівельна індустрія як головна іифраструктурна галузь є необхідною передумовою всіх інших видів економічної діяльності. Вона певним чином поєднана з усіма інши­ми галузями і є "наскрізним" та "міжгалузевим" видом господарсь­кої діяльності. Важлива особливість будівельної індустрії — її орієн­тація на місцеві будівельні матеріали, результатом чого є її повсюдне розміщення та поширення. Разом з тим слід пам'ятати, що потужні БІК виникають, як правило, в крупних промислових центрах і вели­ких містах. Головна настанова розробникам цієї теми така: необхід­но добре знати особливості розміщення окремих виробництв і галу­зей будівельної індустрії і разом з тим чітко уявляти загальний склад та функціональну структуру наявного чи перспективного будівель­но-індустріального комплексу. Як жоден інший вид економічної дія­льності, будівельна індустрія потребує саме комплексного підходу щодо своєї організації.

617

Ми наводимо дві схеми складу та функціональної структури БІК з огляду на ту обставину, що українська статистика з липня 1997 р. перейшла на європейські стандарти (види економічної діяльності) і разом з тим в управлінні народним господарством ще зберігається значною мірою галузевий принцип. У таблиці 63 представлена галу­зева структура БІК за загальним класифікатором галузей народно­го господарства, який вже не є чинним, але зберігає свій управлінсь­кий потенціал.

Таблиця 63 Галузева структура будівельної індустрії

[І].Галузі мінерально-сировинної бази:

1. видобуток будівельного каменю

2. видобуток глини, суглинків і каоліну

3. видобуток пісків, гравію і піщано-гравійних сумішей

4. видобуток вапняків, крейди, гіпсів, мергелів, доломітів та інших в'яжучих матеріалів

5) видобуток іншої будівельної сировини

fll] Галузі промисловості будівельних матеріалів:

1. цементна індустрія

2. виробництво збірних залізобетонних і бетонних виробів, деталей і конструкцій

3. виробництво в'яжучих матеріалів

4. виробництво стінових і покрівельних матеріалів

5. виробництво пористих наповнювачів

6. виробництво будівельної кераміки та фаянсу

7) інші виробництва будівельних матеріалів ,

[НІ] Галузі будівництва:

1) промислового 2)енергетичного

3. гідротехнічного та меліоративного

4. житлово-комунального

5. шляхового та ліній зв'язку

6. сільськогосподарського

7. культурно-побутового

8. інші будівельні галузі j

Контрольні питання та завдання

1. Характеризуйте цільові настанови і зміст суспільно-географіч­них досліджень будівельної індустрії.

2. Що являє собою будівельно-індустріальний комплекс (БІК)?

618

3. Як позначається на забудові орієнтація будівельної індустрії на місцеві будівельні матеріали?

4. Поясніть галузеву структуру будівельної індустрії (табл. 63).