4. Рекреаційні ресурси та їх класифікація

Рекреаційна географія розробляє базові поняття рекреаційних ресурсів та рекреаційного середовища. Рекреаційні ресурси — це компоненти природного середовища і феномени (об'єкти, явища) соціокультурного характеру, які, завдяки певним властивостям, можуть використовуватись для рекреаційної діяльності. Підкрес­лимо, що для рекреаційних ресурсів характерна відносність щодо їх оцінок і використання: один і той самий рекреаційний ресурс в залежності від існуючих потреб і стандартів, які з часом помітно змінюються, може мати дуже різні оцінки. Розрізняють рекреаційні ресурси: 1) природні; 2) природно-антропогенні; 3) історико-куль-турні.

Рекреаційне середовище охоплює такі складові (І. М. Яковенко, 2004):

1. природне середовище;

2. квазіприродне середовище (лісопарки, водосховища, культур­ні ландшафти та ін.);

3. культурне середовище (міські ландшафти, історико-культурні об'єкти);

4. техногенне середовище (інфраструктура, технічні розважальні комплекси);

5. соціальне середовище.

Рекреаційне середовище перш за все розрізняють за тривалістю відпочинку: з переважанням цілорічного, сезонного, тижневого, ви-

568

хідного відпочинку в приміських зонах, короткочасового відпочин­ку в межах міст.

До рекреаційного природного середовища ставлять багато різно­манітних вимог, але головні з них дві: 1) місце повинно відрізнятись від звичайного природного середовища людини; 2) в межах рекреа­ційного середовища повинні стикуватися кілька різних природних сфер: вода і суша; гори і море; рівнина і височина; ліс і степ і т. д. Високі рекреаційні оцінки мають ландшафти з контрастними поєд­наннями природних компонентів.

Характеристика рекреаційного середовища може мати позитивні та негативні властивості. Позитивними характеристиками рекреа­ційного середовища можуть бути: наявність цілющих природних ре­сурсів — мінеральних вод, грязей, морської рапи, іонізованого пові­тря та ін.; комфортний клімат; тривалий купальний сезон; мальов­ничі природні ландшафти; своєрідний і придатний для туризму й альпінізму рельєф; наявність унікальних природних та історико-культурних об'єктів; своєрідна чи екзотична міська забудова; роз­винена індустрія розваг; розвинена сфера послуг; мальовничі антро­погенні ландшафти; сприятлива екологічна ситуація; стабільна по­літична й соціальна ситуація; особиста безпека.

Рекреаційна освоєність території — це рівень ЇЇ природної та со-ціокультурної підготовленості, інфраструктурної облаштованості, екологічної захищеності як рекреаційного середовища.

Найбільш деталізовану й докладну класифікацію рекреаційних ресурсів розробив О. О. Бейдик (2001). Ним розроблені також мето­дичні підходи та методики інвентаризації й оцінки рекреаційних ресур­сів різних видів, складені бази даних щодо кількісної та якісної харак­теристики рекреаційних ресурсів в межах України та її регіонів.

Рекреаційно-туристські ресурси — це об'єкти та явища природ­ного, природно-антропогенного, соціального походження, що ви­користовуються для туризму, лікування, оздоровлення та вплива­ють на територіальну організацію рекреаційної діяльності, форму­вання рекреаційних районів і центрів, їх спеціалізацію та економіч­ну ефективність. Ще одна дефініція: рекреаційно-туристські ресур­си — це сукупність природних, природно-технічних, соціально-еко­номічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності та за сучасної і перспективної структури рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостей використовуються для прямого й опосе-

569

рєдкованого споживання, надання рекреащино-туристських і куро­ртно-лікувальних послуг (О. О. Бейдик, 1997-2001).

Рекреаційні ресурси поділяють на природні та історико-культур-иі. Рекреаційні ресурси підлягають інвентаризації, а природні рекре­аційні ресурси додатково потребують кадастрової економічної оцін­ки. Інвентаризують і оцінюють кількісні та якісні характеристики рекреаційних ресурсів, їх локалізацію чи поширення, тривалість пе­ріоду, протягом якого їх можна використовувати.

Узагальнена систематика рекреаційно-туристських ресурсів від­носно проста (О. О. Бейдик, 2001): 1) природно-географічні ресурси; 2) природно-антропогенні ресурси; 3) суспільно-історичні рекреаційні ресурси. Подальша їх деталізація виглядає так: (див. стор. 571-572).

Один з варіантів методики оцінки природного рекреаційно-ресурс­ного потенціалу наводить О. О. Бейдик (2001, § 2. 2. 1, сс. 47-79). Чи­сленні характеристики природно-ресурсного потенціалу тут наведе­ні у розрізі областей та АР Крим і можуть безпосередньо використо­вуватись у регіональних і локальних рекреаційно-географічних до­слідженнях. Надалі (§ 2. 2. 2, сс. 79-89) наведені основні характерис­тики природно-антропогенних рекреаційних ресурсів країни та її об­ласних регіонів і АР Крим.

Більш складною виглядає систематика та класифікація суспільно-історичних рекреаційно-туристських ресурсів (РТР). Це об'єкти і явища антропогенного — соціально-економічного, суспільно-істо­ричного характеру, залучені у сферу рекреації та туризму. їх склад і переліки залежать від соціально-економічної ситуації і можуть мати кон'юнктурний характер. Життєвий цикл суспільно-історичних ре­креаційних ресурсів, як правило, коротший порівняно з природни­ми. О. О. Бейдик (2001) поділяє суспільно-історичні рекреаційні ре­сурси на три групи: 1) архітектурно-історичні; 2) біосоціальні; 3) по-дійні.

Архітектурно-історичні РТР представлені об'єктами історико-культурної спадщини, які називають пам'ятками архітектури. Па­лі 'ятка архітектури — це будь-який твір архітектурно-будівельної діяльності людей, який має для суспільства мистецьку, історичну, наукову або іншу культурну цінність. Пам'ятки архітектури явля­ють собою передусім джерела історичної інформації і відіграють ви­ключну пізнавальну роль. Така функція значно підсилюється, коли пам'ятки архітектури утворюють історико-архітектурні комплекси, історичні міста, історичні центри сучасних міст.

570

Методика дослідження та оцінки архітектурно-історичних рек­реаційних ресурсів (пам'яток архітектури) розроблена О. О. Бейди-ком (2001, § 2. З, сс. 93-109). Для пам'яток архітектури виділено ві­сім періодів за переважанням певного архітектурного стилю:

1. архаїка (до 1000 р. до н. є.);

2. залізна доба й античність (1000 р. до н. є. — 527 p.);

3. доба візантійсько-давноруського стилю (527 — 1240 pp.);

4. доба готики й ренесансу (1240 — 1650 pp.);

5. доба бароко (1650 — 1780 pp.);

6. доба класицизму (1780 — 1850 pp.);

572

7. доба еклектики й модерну (1850 — 1917 pp.);

8. радянська й пострадянська доба (після 1917 p.).

Для пам 'нтних місць історичних подій періодизація орієнтована на загальну суспільно-політичну ситуацію, яка має таку періодизацію:

1. архаїка (до 1000 р. до н. є.);

2. кіммерійсько-скіфсько-сарматська доба (1000 р. до н. є. — 238 p.);

3. доба великого переселення народів і давніх слов'ян (238 — 800 рр.);

4. доба Київської Русі (800 — 1240 pp.);

5. доба монголо-татарського, литовського і польського пануван­ня (1240—1648 pp.);

6. козацька доба (період визвольної війни і козацької держави (1648 —1775 рр.);

7. доба панування російської та Австро-Угорської імперій (1775—1917 рр.);

8. революція і громадянська війна (1917 — 1921 pp.);

9. міжвоєнна доба (1921 — 1939 pp.);

10. друга світова війна (1939 — 1945 pp.);

11. післявоєнна доба (1945 — 1991 pp.);

12. незалежна Україна (з 1991 p.).

Розгорнута й деталізована методика дослідження архітектурно-історичних РТР розроблена О. О. Бейдиком (2001, §§ 2. 3. 1-2. 3. 4, сс. 89-115). Зрозуміло, що вона являє собою одну з перших спроб у вітчизняній географії методологічного осмислення феномену пам'я­ток архітектури і потребує подальшої розробки.

Специфічною складовою рекреаційно-туристських ресурсів (РТР) виступають біосоціальні РТР (можливо, їх було б краще назва­ти персонально-історичними РТР). Цей вид рекреаційно-туристсь­ких ресурсів введений у вітчизняну рекреаційну географію О. О. Бейдиком, який пропонує і відповідну методику їх досліджен­ня (2001, § 2. 3. 5 — 2. 3. 6, сс. 115-120). Так само — методологічно і методично, розглянуті історично-подійні (у О. О. Бейдика — подій-ні) РТР (§ 2. 3. 7 — 2. 3. 8, сс. 120-131). О. О. Бейдик наводить впоря­дковану й змістовну фактологічну інформацію щодо зазначених ви­дів РТР, яка може бути використана дослідниками при розробленні відповідних рекреаційно-географічних тем.

Додатково О. О. Бейдик виділяє групу так званих трансресурс-них об'єктів, які можуть належати одночасно до різних видів РТР.

573

Він поділяє їх на два види: 1) гомогенні (біпатриди) РТР, які явля­ють собою природні та соціальні об'єкти і явища, які прослідкову-ються як на території України, так і у межах певної зарубіжної краї­ни, де вони виникли (наприклад, римська фортеця І-ІІ ст. на мисі Ай-Тодор в Криму, споруджена за проектами Римської імперії; по­ховання шведів на полі Полтавської битви і т. ін.); 2) парарекреаційні (латентні) РТР — це об'єкти і явища, що мають певний пізнаваль­но-рекреаційний потенціал, але не залучені до туристичної індустрії (це можуть бути зруйновані або перепрофільовані споруди, "викре­слені" імена та події і т. ін.).

Ще одне нове поняття у географії туризму — суперточка-тур (О. О. Бейдик, 2001). Ним позначають точкову територію — місце, яке виділяється як домінанта на тлі високого природного (пейзаж­ного) чи соціально-економічного (господарські ландшафти, міська забудова) різноманіття. Суперточка-тур — це домінуюча висота для візуального огляду цікавого природного чи історико-культурного ландшафту. Йдеться не про традиційний оглядовий майданчик, а про точку, що зосереджує потужний рекреаційно-туристичний поте­нціал (Тарасова — Чернеча гора у Каневі); гора Корковаду в Ріо-де-Жанейро з найбільшим у світі пам'ятником Ісусу Христу; гора Ге-лерт у Будайських горах у Будапешті та ін.).

О. О. Бейдик (2001) розробив узагальнену методику визначення ресурсно-рекреаційного рейтингу території (§3. 1, сс. 164 — 224) і здійснив ресурсно-рекреаційну паспортизацію обласних регіонів та АР Крим, яка містить різноманітну базу даних щодо рекреаційно-туристичних ресурсів та особливостей їх використання.

Розглянемо ще один підхід до класифікації рекреаційних ресурсів, за яким більшою мірою акцентовані природні рекреаційні ресурси (І. М. Яковенко, 2004). За цим підходом ресурси рекреації класифі­ковані за кількома головними ознаками:

(1) за цільовим призначенням:

• ресурси цільового призначення, у т. ч. багатоцільового (ком­плексного чи конкуруючого) і спеціалізовані;

• ресурси супутнього використання;

(2) за технологією рекреаційного використання:

• рекреаційно-лікувальні;

• рекреаційно-оздоровчі;

• рекреаційно-спортивні;

• рекреаційно-пізнавальні;

574

(3) за використанням компонентів середовища: кліматичні; водні (поверхневі води); бальнеологічні (підземні води); грязеві й озокери­тні; геоморфологічні; пляжні; флористичні та фауністичні; пейзаж­но-ландшафтні; пізнавально-природні (інформаційні); природно-антропогенні; історико-культурні.

Природно-рекреаційні ресурси поділені на такі групи (І. М. Якове-нко, 2004):

1) кліматичні ресурси, за головними для рекреації якісними хара­ ктеристиками:

• річний розподіл погоди;

• тривалість комфортного періоду;

• кліматичні характеристики для кліматолікування окремих груп захворювань;

2) бальнеологічні та грязьові ресурси:

• типи мінеральних вод та їх показання щодо лікування окремих хвороб;

• типи грязей та їх застосування для лікування окремих хвороб;

3. пляжні ресурси;

4. водні ресурси та можливості їх використання для купання та водного спорту;

5. ресурси рельєфу (земної поверхні) —для пішохідного, гірсько­лижного, спелеологічного туризму, альпінізму, скелелазіння;

6. біологічні рекреаційні угіддя та ресурси — промислові угіддя, промислові види рослин, тварин, риб;

7. природно-пізнавальні ресурси — пам'ятки природи, заповідні урочища та ін.

І. М. Яковенко розрізняє такі види рекреаційного природокорис­тування:

I —рекреаційно-лікувальне природокористування, у т. ч.: 1) кліма­ толікування; 2) бальнеолікування (з використанням цілющих міне­ ральних вод); 3) грязелікування;

II —рекреаційно-оздоровче природокористування, у т. ч.: 1) купа­ льно-пляжна рекреація; 2) прогулянкова рекреація; 3) промислова рекреація (мисливство, рибальство, збирання їстівних, лікувальних та декоративних рослин і тварин);

III —рекреаційно-спортивне природокористування, у т. ч.: 1) вод­ носпортивна рекреація; 2) гірський туризм (пішохідний, альпінізм, скелелазіння); 3) гірськолижний туризм; 4) спелеотуризм (викорис­ тання карстових об'єктів); автотуризм;

575

TV — рекреаційно-пізиавальне природокористування, у т. ч.: 1) природно-пізнавальний туризм; 2) екологічний (зелений) туризм.

Контрольні питання та завдання

1. Що являють собою рекреаційні ресурси? Як їх систематизують?

2. Поясніть зміст і пізнавальні функції поняття "рекреаційне сере­довище" (за І. М. Яковенко, 2004). Які головні вимоги ставляться до рекреаційного середовища?

3. Які позитивні і негативні характеристики може мати рекреаційне середовище? Наведіть відповідні приклади.

4. Дайте визначення рекреаційно-туристичних ресурсів (за О. О. Бейдиком, 2001).

5. Як систематизують рекреаційно-туристичні ресурси?

6. Ознайомтесь з методиками класифікації та кадастрової економіч-

ної оцінки рекреаційних ресурсів (О. О. Бейдик, 2001):

а) природно-географічних;

б) природно-антропологічних;

в) суспільно-історичних.

7. Як поділяють суспільно-історичні рекреаційні ресурси (О. О. Бей­дик, 2001)? Ознайомтесь з відповідними методиками дослідження та оцінки різних видів суспільно-історичних рекреаційних ресурсів.

8. Як хронологічно впорядковують пам'ятки архітектури в Україні (О. О. Бейдик, 2001)?

9. Як систематизують пам'ятні місця історичних подій в Україні за їх хронологією (О. О. Бейдик, 2001)?

10. Характеризуйте біосоціальні (персонально-історичні) рекреацій­но-туристичні ресурси.

11.Які рекреаційно-туристичні ресурси О. О. Бейдик називає транс-

ресурсними? 12. Що являє собою суперточка-тур як специфічний об'єкт туризму? 13.Як класифікує рекреаційні ресурси І. М. Яковенко (2004):

• за цільовим призначенням;

• за технологією рекреаційного використання;

• за компонентами середовища?

14. Представте класифікацію природно-рекреаційних ресурсів, роз­роблену І. М. Яковенко (2004).

15. Які види рекреаційного природокористування розрізняють у ре­креаційній географії (І. М. Яковенко, 2004)?

576

5. СИСТЕМАТИКА І КЛАСИФІКАЦІЯ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Як вже зазначалось, чи не найбільш складною методологічною проблемою лишається структурування рекреації як виду діяльності, встановлення її головних складових типів, видів та ін., визначення різних напрямків рекреаційно-туристичного господарства. З одного боку, рекреаційна діяльність має тотальний характер і в той чи ін­шій спосіб доходить до кожної людини, кожної сім'ї, кожної соціа­льної групи, з другого — вона може бути настільки різноаспектною і різноплановою, що надзвичайно важко підлягає будь-якій систе­матиці.

Свого часу (1969 р.) в Україні була розроблена класифікація ку­рортів, за якою лікувально-рекреаційні заклади систематизовані за різними ознаками:

1. за лікувальними факторами — кліматичні, бальнеологічні, грязьові, змішані (клімато-грязьові, бальнеогрязьові, бальнеокліма-тичні, бальнео-клімато-грязьові);

2. за медичним профілем — загальнотерапевтичні, спеціалізова­ні, протитуберкульозні;

3. за функціональним використанням — (а) переважно лікування; (б) лікування, відпочинок, туризм; (в) переважно відпочинок, ту­ризм.

Додатково розрізняють курорти за географічним положенням (гірські, приморські та ін.), за віковим складом рекреантів (дорослі, дитячі, змішані), за терміном функціонування (цілорічні, сезонні, змішані), за потужністю (кількість місць). За відомчим підпорядку­ванням у той час виділяли курорти Української ради профспілок, Міністерства охорони здоров'я, відомчі — інших міністерств і ві­домств, окремих організацій і підприємств.

О. О. Бейдик (2001) пропонує таку класифікацію туризму:

1. за спрямованістю туристичних потоків встановлені типи ту­ризму — внутрішній, в "їздний, виїзний;

2. категорії туризму визначені за обсягом територій — націона­льний (в межах країни), у т. ч. місцевий і дальній; міжнародний, у т. ч. внутрішньорегіональний, міжрегіональний, кругосвітній;

3. за типом споживача — масовий, груповий, індивідуальний, елітний (на замовлення);

1. за метою туристської подорожі — курортно-лікувальний;

577

культурно-розважальний; релігійний (прочанство); діловий; навча­льно-освітній; пізнавальний; спортивний; шоп-туризм (торговель­ний); військовий; екологічний; родинний, у т. ч. туризм діаспори — ностальгічний;

5. за терміном подорожі — короткочасний, у т. ч. транзитний; тривалий; довготривалий;

6. за характером рекреаційного середовища — міський (урбосере-довище); сільський (екологічний, зелений, агротуризм, кантрі-ту-ризм, етнографічний); у природному середовищі:

6а) за типами (сферами) природного середовища:

а) наземний — пішохідний, велосипедний, лижний, мотоциклет­ ний, автомобільний, гірськолижний, скелелазіння, альпінізм;

б) підземний (спелеологічний);

в) водний — яхтовий, човновий, віндсьорфінговий та ін.;

г) підводний — дайвінг;

д) повітряний — планерний, дельтапланерний, балунінг (теплові аеростати, теплові повітряні кулі); на парапланах;

є) комбінований.

7. за ступенем ризику для життя — традиційний, екстремаль­ний, у т. ч. екстремальні види екотуризму;

8. за характером організації — організований (плановий), неор­ганізований (самодіяльний, "дикий");

9. за інтенсивністю та регулярністю туристичних потоків — по­стійний, сезонний, у т. ч. літній, зимовий, міжсезонний;

10) за віком туристів — дитячий, молодіжний, дорослий, пенсій­ ний, змішаний, у т. ч. сімейний.

Інший підхід до систематики рекреаційної діяльності пропону­ють О. Топчієв та Ц. Ван (2003). За цим підходом спочатку класифі­кована мотивація населення до рекреаційних послуг у найбільш за­гальному вигляді, виходячи з теорії рівнів потреб людини (О. Мас-лоу), мотивація рекреаційних потреб може бути:

1. духовною (відвідування рідного краю, рідних; конфесійні по­треби; потреби позитивних емоцій — милування унікальними пей­зажами та об'єктами);

2. пізнавальною (знайомство з історичними і культурними пам'я­тками, новими містами і країнами, з людьми і традиціями і т. д.);

1. фізіологічною (потреби лікування, оздоровлення, спорту);

3. розважальною (спортивні видовища, фестивалі, карнавали, національні свята і т. д.);

578

5) економічною (послуги науково-технічної інформації, нових товарів і послуг, торгівля та ін.).

Рекреаційні послуги розрізняють за періодичністю: регулярно-до­бові, тижневі; епізодично-сезонні, щорічні; разові (виключні). Вони можуть бути масовими (для всіх), груповими (для певних континген­тів), індивідуальними (для окремих рекреантів). Кожен вид рекреа­ції має свій радіус і свій поріг обслуговування', кожен вид рекреацій­ного обслуговування стає рентабельним за умови певного мінімуму клієнтів, який і визначає поріг обслуговування. Наголосимо, що в кожній конкретній країні та регіоні радіуси і пороги рекреаційного обслуговування можна встановити за фактичними показниками ре­креаційного господарства. Можна говорити і про достатньо чітку кореляцію регулярності послуг з їх масовістю: масові послуги зав­жди регулярні, а епізодичні й разові — більшою мірою групові й ін­дивідуальні. Поряд з економічно зумовленими радіусами рекреацій­них послуг існують політико-адміністративні радіуси: рекреаційне обслуговування може мати міжнародні (глобальні), національні (за­гальнодержавні), регіональні, субрегіональні та локальні територіа­льні масштаби.

У таблиці 61 рекреаційна діяльність систематизована за типами, видами і підвидами, які додатково характеризовані за мотивацією рек­реаційної діяльності та регулярністю попиту на відповідні рекреацій­ні послуги. За наведеною схемою виділені три типи рекреаційної дія­льності, 18 видів і 10 підвидів. Зауважимо, що і цю схему слід розгля­дати не як стандарт, а як методологічний і методичний пошук.

Таблиця 61 Систематика та структурування рекреаційної діяльності

Типи, види і підвиди рекреаційної діяльності*	Мотивація					Регулярність
	фізіологічна (Ф)	духовна СД)	пізнавальна (П)	економічна (Е)	розважальна (Р)	постійна (а)	сезонна (в)	епізодична (с)
1	2	3	4	5	6	7	8	9
І. Організований відпочинок:
1. \. - курортно-лікувальний	++		+		+	-	-	+
1.2. - курортно-оздоровчий	++		+		+	-	+	-
1.3.-спортивно-оздоровчий 1 +			+		++	+	+	+

579

Закінчення табл. 61

Типи, види і підвиди . рекреаційної діяльності*	Мотивація					Регулярність
	фізіологічна (Ф)	духовна (Д)	пізнавальна ( )	економічна (Е)	розважальна (Р)	постійна (а)	сезонна (в)	епізодична (с)
1	2	3	4	5	6	7	8	9
11. Неорганізований відпочинок:
II. 1 - індивідуальний та сімейний	+	+	+		+	+	++	+
II .2 - груповий	+	+	+		+	+	++	++
II.3 - массовий	+	+	+		+	-	++	+
III. Туризм:
ПІЛ. - пізнавальний
III.I.A. - краєзнавчий	+	+	++		++	+	++	-
НІЛ.В. - регіональний	+	+	++		++	+	++	+
III.І.С. - міжнародний		+	++	+	++	-	++	++
111.2. - історико-етнографічний		+	++		+	-	+	++
Щ.З, - історико-культурний		++	++		+	-	+	++
Ш.4. - ландшафтно-екологічний	+	+	++		++	-	++	+
III.5. - спортивний
ІІІ.5.А. - рибальство	+	+		++	++	++	++	+
III.5.В. - мисливство	+		+	++	++	+	++	+
III.5.С. - водно-спортивний	++				++	+	++	+
III.5.D. - альпінізм	+ +	++	+		++		+	++
ІІІ.5.Е. - екстремальний	++	++	+		++	-	-	++
ІІІ.6. - родинно-гостьовий	-	++	+	+	++	+	+	++
III. 7. - торговельний	-	-	+	++	+	++	+	+
НІ.8. - діловий	-	+	++	++	+	+	++	+
III.9. - науковий	-	+	++	++	+	+	++	+
III. 10. - громадсько-політичний	-	+	++	++	+	-	+	++
111.11.- розважальний
ШЛ 1 .А. - спортивно-видовищний	+	+	+		++	-	+	++
III.11 .В. - фестивально-видовищний	+	++	+		++	-	+	++
III. 12. - релігійний	-	++	-		-	++	- | +

* І, II, III - типи рекреаційної діяльності; 1, 2, 3, види,

А, В, С, підвиди рекреаційної діяльності.

580

Контрольні питання та завдання

1. Як традиційно класифікували лікувально-рекреаційні заклади (курорти) у вітчизняному містобудуванні?

2. За якими напрямками і за якими ознаками класифікує туристич­ну діяльність (туризм) О. О. Бейдик (2001)?

3. Як систематизують рекреаційну діяльність О. Топчієв та Ц. Ван (2003)?

4. Ознайомтесь з систематикою рекреаційної діяльності за її моти­вацією та періодичністю (табл. 61). За якими ознаками в ній роз­різняють типи, види й підвиди рекреаційної діяльності?

6. ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ РЕКРЕАЦІЙНОГО ГОСПОДАРСТВА

Теоретичною основою досліджень територіальної організації ре­креаційного господарства виступає концепція територіальних рек­реаційних систем (ТРС), розроблена свого часу В. С. Преображен-ським. За цією концепцією рекреаційне господарство являє собою складну, багатокомпонентну природно-господарську систему, яка включає такі складові підсистеми і компоненти, як рекреаційні ресур­си, рекреаційна інфраструктура (технічні підсистеми), обслуговую­чий персонал, рекреанти і т. д. Системна методологія націлює дослід­ника на аналіз системи в цілому, а також окремих підсистем і елеме­нтів, а головне — їх збалансованої і узгодженої взаємодії, яка і фор­мує ТРС як рекреаційний об'єкт.

Територіальна рекреаційна система (ТРС) — форма організації рекреаційної діяльності на певній території, що забезпечує функціо­нальний взаємозв'язок, взаємодію та координацію всіх підсистем, блоків і елементів рекреаційного господарства для надання послуг відпочинку. У реальному житті ТРС як такі можна зустріти не часто. Але така теоретична модель вкрай необхідна як зразок, як еталон для формування найбільш ефективних комплексів рекреаційного госпо­дарства, для організації скоординованої і раціональної функціональ­ної взаємодії всіх складових і всіх учасників рекреаційного процесу.

Концепція ТРС відіграла виключно важливу роль у розвитку ре­креаційної географії і зберігає й нині свій високий методологічний потенціал. У наш час вона може бути певною мірою доповнена й модифікована. Справа в тому, що серед складових ТРС відсутня її

581

"продукція" —рекреаційні послуги. Нагадаємо, що у той час рекреа­цію відносили до так званої "невиробничої сфери". Поняття "нема­теріальне виробництво" і "виробництво послуг" з'явились у вітчиз­няній літературі практично лише у 1990-х роках. Тепер вже очевид­но, що головною функцією ТРС є продукування рекреаційних послуг та рекреаційного сервісу. Ще одним доповненням схеми В. С. Преоб-раженського є включення до неї підсистем менеджменту й маркети­нгу. При цьому менеджмент має більш широкий зміст, ніж просте "управління", і охоплює як наявні управлінські функції, так і потен­ційні. Схема ТРС з такими доповненнями і уточненнями представле­на на рис. 46. На ній виділені чотири основні функціональні блоки — рекреанти, обслуговуючий персонал, рекреаційні послуги, управ­ління, а також функціональні підсистеми ТРС: 1) рекреаційної інфра­структури; 2) рекреаційних ресурсів; 3) рекреаційного менеджменту; 4) рекреаційного маркетингу.

Управління ТРС здійснюють за допомогою команд управління (управлінських рішень), які приймають на основі аналізу зворотних зв'язків — інформації про стан функціональних підсистем ТРС.

У програмах дослідження територіальної організації рекреацій­ного господарства концепція ТРС розглядається як ідеальна мо­дель, як еталон нормального функціонування рекреації. Завдання дослідника полягає в тому, щоб докладно характеризувати кожний блок такої моделі, кожен складовий елемент, кількісно і якісно про­аналізувати їх системні взаємозв'язки та взаємодії, виявити основні диспропорції, незбалансованості, невідповідності між складовими ТРС та намітити шляхи їх подолання.

Контрольні питання та завдання

1. Поясніть зміст і пізнавальні функції концепції територіальних рекреаційних систем (ТРС). Ким і коли вона розроблена? Що яв­ляє собою територіальна рекреаційна система? Чим зумовлена необхідність її адаптації до сучасних умов?

2. Характеризуйте модифіковану схему ТРС (рис. 46). Поясніть її відмінності від класичної моделі ТРС В. С. Преображенського.

582

Розділ XV

ГЕОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ МЕРЕЖ