1.2. Співвідношення великих і малих підприємств

Вітчизняна економіка донедавна беззастережний пріоритет на­давала концентрації виробництва. Вважалось, що саме великі під­приємства, використовуючи переваги масового виробництва, ста­нуть лідерами технологічного та організаційно-економічного зрос­тання відповідних галузей. Але світова практика переконливо свід­чить, що взаємини міме концентрацією виробництва і його спеціалі­зацією значно складніші. Поряд з тенденцією концентрації виробни-

353

цтва утвердилась його диверсифікація, тобто якісне і кількісне подрі­бнення виробництва, і кожна галузь, кожна фірма шукають своє оп­тимальне й системне поєднання концентрації, спеціалізації та дивер­сифікації виробництва.

Великі промислові підприємста визначають рівень концентрації відповідних галузей і видів виробництва. Великі підприємства ма­ють свої переваги та недоліки. Перевагами великих підприємств і високої концентрації виробництва є:

• можливість використання устаткування більшої одиничної по­тужності, що підвищує продуктивність праці і скорочує питомі капі­таловкладення;

• порівняно більш високий рівень внутрішньозаводської спеціа­лізації, що сприяє підвищенню продуктивності праці;

• більші можливості щодо впровадження більш досконалої техні­ки і прогресивних технологій з більш ефективним використанням матеріалів, сировини, палива, енергії;

• скорочення накладних витрат, пов'язаних з управлінням та об­слуговуванням виробництва, зокрема їх питомих (на одиницю про­дукції) показників;

• більші можливості для наукового обслуговування виробництва (науково-дослідні лабораторії, конструкторські бюро, дослідні ді­лянки тощо);

- більші можливості для вирішення соціальних питань. Принципові недоліки високої концентрації виробництва і вели­ ких підприємств такі:

• мала гнучкість і маневреність великих підприємств щодо онов­лення продукції та врахування динамічного попиту ринку;

• значні обсяги капіталовкладень та великі строки їх освоєння;

• великі потреби у робочій силі, що спричиняє цілу низку супут-них соціальних проблем;

• великі потреби в інших факторах виробництва — сировинних, енергетичних, водних, постачально-збутових та ін.;

• значна концентрація техногенних навантажень на довкілля;

• високий ступінь монополізації виробництва (нині в Україні 2% підприємств виробляють половину всієї промислової продукції, і такий рівень монополізації є світовим рекордом): як відомо, моно­полізм виступає головним гальмом ринкової економіки.

Сучасна економіка немислима без малих підприємств. Нині вели­ке виробництво організують як потік різнорідної дрібносерійної

354

продукції. На світовий ринок промисловість Японії пропонує щоро­ку близько 80 тис. нових непродовольчих товарів. Відома фірма "Тойота" випускає 22 моделі легкових автомобілів з числом модифі­кацій понад 11 тисяч. Середня косметична фірма в Японії пропонує близько 600 марок зубної пасти і понад 1000 марок шампуню. У роз­винутих країнах система масового виробництва охоплює лише тре­тину загальних обсягів промисловості. Вирішальну роль у забезпе­ченні величезної номенклатури товарів і послуг відіграють саме малі підприємства.

Чинне законодавство України встановило такі норми для малих підприємств за чисельністю працівників:

• у промисловості та будівництві — до 200 осіб;

• в науці та науковому обслуговуванні — до 100 осіб;

• в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб;

• у невиробничій сфері — до 25 осіб;

• у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

1.3. Організаційпо-правові форми підприємств

За правовим статусом у вітчизняній економіці традиційно розрі­зняли підприємства дероісавної та колективної (кооперативної, ко­мунальної) форм власності. Перші підпорядковувались галузевим відомствам і міністерствам, другі — управлінням місцевої промис­ловості. В нових умовах в країні розвивається підприємництво (біз­нес), виникають нові форми господарювання, нові види фірм. Під­приємництво — це самостійна, ініціативна, систематична й ризико­вана економічна діяльність з виробництва продукції, виконання ро­біт та надання послуг з метою отримання прибутку. Основними ви­дами підприємницької діяльності є підприємництво виробниче, тор­гово-посередницьке, фінансове, страхове.

Організаційно-правові форми бізнесу можуть бути різними. У світовій практиці розрізняють три основні правові форми фірм:

1. одноосібне володіння фірмою (власне діло);

2. партнерство — повне чи обмежене;

1. корпорація — акціонерне товариство, яке централізує кошти через продаж акцій.

В Україні новими формами господарювання виступають госпо­дарські товариства — підприємства, організації та установи, ство­рені на засадах договору юридичних осіб і громадян шляхом об'єд-

355

нання їхнього майна і підприємницької діяльності з метою одержан­ня прибутку. Господарські товариства можуть мати різні форми, се­ред яких:

• акціонерні товариства;

• товариства з обмеженою відповідальністю;

• товариства з додатковою відповідальністю;

• повні товариства;

• командитні товариства.

Різний ступінь відповідальності визначається статусом това­риств: обмежена відповідальність — у межах вкладів засновників; додаткова відповідальність гарантується внесками і частково май­ном учасників; повна відповідальність гарантується всім майном учасників. Командитие товариство поєднує повну відповідальність учасників і обмежену відповідальність його окремих членів.

Найпоширенішими нині в країні є акціонерні товариства відкри­того чи закритого типів — ВАТ чи ЗАТ. Новою формою організації підприємництва в Україні стали спільні підприємства з участю інозе­мних підприємців.

Поширеною формою підприємництва стали кооперативи — ви­робничі та споживчі, а також кооперативні фірми (спілки).

Комунальні підприємства засновують на власності відповідної територіальної громади, колективне підприємство — на власності трудового колективу.

1.4. Головні показники економічної діяльності підприємства. Засоби підприємства

Підприємство характеризують три основних економічних показ­ника:

1. обсяг виробництва продукції за рік — у натуральному і вартіс­ному виразі;

2. середньорічна вартість основного капіталу — основних вироб-ничіх фондів;

3) середньорічна чисельність працюючих. Засоби підприємства поділяють на три групи:

1. до виробничих засобів належать будівлі, споруди, машини, верстати, обладнання, сировина, паливо, матеріали тощо;

2. до невиробничих засобів відносять житлові будинки, клуби, дитячі заклади, стадіони та ін., що належать даному підприємству;

356

3. засоби обігу — це готова продукція на складах підприємства або відвантажена замовникам, а також грошові засоби у касі, на розрахунковому рахунку та в платежах.

Виробничі засоби поділяють на основні та оборотні. Основні ви­робничі засоби — це засоби праці: цехи і споруди, устаткування, ма­шини, інструменти. Оборотні виробничі засоби являють собою пред­мети праці: сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, енергія, незавершена продукція. Оборотні засоби можуть бути влас­ними чи залученими (кредитними).

Оборотні виробничі засоби відразу і цілком переносять свою ва­ртість на вартість прдукції. Основні виробничі засоби переносять свою вартість на готову продукцію поступово і частинами, протя­гом часу їх використання та зношення (амортизації). Величину зно­шення основних засобів у грошовому вираженні називають аморти­зацією. Норма амортизації— це відсоток вартості даного виду осно­вних засобів, який щорічно входить (переноситься) у загальну вар­тість продукції для заміщення їх зношення. Наприклад: основний засіб — технологічна лінія — коштує 150 тис. гривень, а строк її ро­боти — 10 років; протягом 10 років ми повинні зібрати 150 тис. гри­вень для заміщення зношеної технологічної лінії; норма амортизації становитиме 10%, а щорічна сума амортизаційних відрахувань — 15 тис. гривень.

Відомий метод прискореної амортизації, за яким збільшують нор­му амортизації з метою більш швидкої заміни устаткування та пере­ходу до нових технологій.

Із оновленням і заміщенням основних засобів підприємства тісно пов'язане поняття інвестицій, інвестиційної діяльності. Інвестиції (капіталовкладення) — це вартість доданих упродовж року до наяв­ного капіталу машин, устаткування, виробничих будівель і споруд, житлових будинків тощо. Розрізняють валові та чисті інвестиції: чи­сті інвестиції дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація.

1.5. Технології виробництва. Технологічні процеси

За оцінками Р. Солоу, подвоєння продуктивності праці в США протягом 1909 — 1949 років відбулося на 12,5% за рахунок зростан­ня капіталоозброєності праці і на 87,5% за рахунок технологічних змін. І наданий час постійне вдосконалення технологій виробництва відіграє вирішальну роль у життєдіяльності та зростанні будь-якого

357

підприємства. Технологія — це спосіб отримання, обробки та пере­робки сировини на готову продукцію, який має відповідне наукове та організаційно-економічне обгрунтування і впровадження. У наш час технологія стала галуззю науки, яка вивчає та розробляє проми­слові способи одержання різних видів продукції. Технологія стано­вить основу виробництва і звичайно складається з окремих техно­логічних процесів.

За властивостями вихідних матеріалів та ступенем їх змін внаслі­док переробки розрізняють технологічні процеси: фізичні; механічні; хімічні. Технологічні процеси, в яких головним чинником є теплота, називають термічними. Основним чи допоміжним чинником техно­логій може виступати тиск або вакуум (низький тиск). Виділяють групу каталізних процесів, у яких швидкість хімічних реакцій регу­люють за допомогою особливих речовин — каталізаторів, які не взаємодіють з сировиною. Електрохімічні технології засновані на процесах переходу електричної енергії в хімічну або навпаки. Такі процеси називають електролізом, і їх здійснюють у спеціальних реа­кторах — електролізаторах або електролізних ваннах.

Технологічні процеси, які відбуваються під дією мікроорганіз­мів, називають біохімічними. Такі процеси нині називають біотех-нологісю, і вони представлені бродінням та мікробіологічним синте­зом, за допомогою якого одержують гідролізні дріжджі та білково-вітамінні концентрати (БВК).

Серед нових технологій помітне місце посідають плазмові проце­си. Плазму — високоіонізований газ — використовують для хіміч­ного синтезу неорганічних і органічних сполук, композиційних матеріалів, вирощування монокристалів, механічної обробки конструкційних матеріалів та ін. До новітніх технологій належать радіаційио-хімічні процеси, які протікають під дією рентгенівського проміння, гамма-променів, електронів, протонів, нейтронів, аль­фа- і бета- часток. За допомогою радіаційно-хімічних процесів здійснюють полімерізацію та вулканізацію високомолекулярних сполук, синтез нових речовин, очищення стічних вод та газових викидів.

Технологічні процеси, які спричиняються світлом або протіка­ють під його дією, називають фотохімічними. У середині XX ст. був винайдений лазер — потужний генератор світлового монохрома­тичного випромінювання. Нині відомі кількасот напрямків застосу­вання лазерів. Лазерні технології в промисловості використовують

358

для синтезу нових матеріалів, обробки конструкційних Marepj_ajlj_B (наприклад, для виготовлення фільєр — отворів в алмазних волок­нах для протягування дроту, тонкішого за людське волосся).

Новітні технології використовують ультразвукові процеси то являють собою механічні коливання з частотою понад 20 кГц (_до 16 Гц — інфразвук). За допомогою ультразвуку здійснюють обр₀б_Ку твердих і крихких конструкційних матеріалів, інтенсифікують _nD0. цеси подрібнення та висушування, його використовують для діагно­стики прихованих дефектів у деталях, для очищення поверхонь \ _{т д}

1.6. Технологічні цикли виробництв

Чи не найскладнішим завданням суспільно-географічних дослі­джень промисловості є необхідність "вписати'' кожне окреме підппи-ємство у технологічні "ланцюги" виробничих зв'язків. Для підпри_Ємств з предметною спеціалізацією це відносно просте завдання, а дд_{я п}{_д_ приємств з подетальною і технологічною (постадійною) спеціаді_заці. єю такий аналіз може виявитись дуже складним. Аналіз місця \ p_0J1j окремого підприємства у системах виробничих зв'язків, як ланок; тех­нологічних циклів, дає змогу глибше оцінити його реальний стан і перспективи розвитку, можливості формування тих чи інших терито­ріально-виробничих комплексів, прогнозувати реальні напр_ямки структурно-технологічної перебудови даного підприємства.

У вітчизняній економічній географії свого часу була розро§_лена концепція енерговиробничих циклів (ЕВЦ). її фундатор, М. М. Код_осов_ ський (1947 p.), стверджував, що на основі певного виду сировини Фо­рмується сукупність технологічно пов'язаних виробництв, яка в окре­мих випадках використовує і характерний вид енергії. Спроби розро­бити єдину систематику ЕВЦ для всієї промисловості в ці_лому (Ю. Г. Саушкін, А. Т. Хрущов, І. В. Нікольський, М. Д. Шари^н _та ін.) залишились незавершеними: численні обробні галузі промислово­сті, зокрема машинобудування, недостатньою мірою узгоджую_{ться 3} таким підходом. Але для інших галузей, що мають чітку сиров_инну орієнтацію, метод ЕВЦ дає змогу побудувати схеми відповідну _тех. нологічних або виробничо-технологічних "ланцюгів" (циклів).

На рисунку 30 представлена схема пірометалургійного ЕВЦ _40D. них металів. За допомогою цієї моделі можна відносно просту ви­значити функції та місце будь-якого підприємства металургі^_ного комплексу, прослідкувати його "вхідні-вихідні" зв'язки.

359

Рис. ЗО. Пірометалурпйний енерговиробничий цикл (ЕВЦ) чорних мета­лів: -> — зв'язки між різними виробництвами; І—VII — стадії ЕВЦ; 1 — 20 — виробництва ЕВЦ: 1 — видобуток залізної руди; 2 — видобуток флюсових вапняків; 3 — видобуток коксівного ву­гілля; 4.— виробництво агломерату; 5 — виробництво коксу; 6 — доменне виробництво; 7 — виробництво сталі у мартенах, кисне­вих конвертерах та електропечах; 8 — виробництво прокату; 9 — металоємке машинобудування та виробництво метизів (метало­виробів); 10 — рекультивація гірничих виробок; 11 — пило-, газо-та водоочищення; 12 — виробництво електроенергії та тепла (ТЕЦ); 13 — перероблення кам'яновугільної смоли та коксового газу; 14 — виробництво бензольних вуглеводнів; 15 — виробниц­тво хімічного волокна; 16 — виробництво пластмас; 17 — вироб­ництво аміаку; 18 — виробництво азотних добрив; 19 — виробни­цтво цементу на основі доменних шлаків; 20 — виробництво вог­нетривів

Стадії трометалургійного ЕВЦ чорних металів:

I — початкова або вихідна: видобуток залізної руди, коксівного вугілля, флюсових вапняків;

II — супутні виробництва, що виникають навколо основного ви­ робництва для досягнення більш раціонального природокористу-

360

вання: рекультивація гірничих розробок, пило-, газо- та водоочи­щення;

3. — підготовчі виробництва, що передують основному вироб­ництву: виробництво агломерату, коксу; технічна підготовка горю­чого газу, кисню, води;

4. — основне виробництво: металургійний переділ — доменний, сталеливарний, прокатний;

V — завершуючі виробництва по використанню продукції основ­ ного виробництва: виробництво металовиробів, трубопрокат, мета- лоємке машинобудування;

VI — супутні виробництва по переробці відходів основного вироб­ ництва: виробництво цементу на основі доменних шлаків; виробни­ цтво бензольних вуглеводнів, хімічного волокна, пластмас, аміаку та азотних добрив на основі переробки кам'яновугільної смоли та коксівного газу;

VII — допоміоісні виробництва, що забезпечують основне вироб­ ництво допоміжними матеріалами і обладнанням: виробництво вог­ нетривів, коксохімічного і металургійного обладнання.

Метод ЕВЦ дає змогу встановити характерні і типові виробничі зв'язки для даної сукупності виробництв, оцінити ступінь техноло­гічної завершеності металургійного комплексу за переліком наявних виробництв, які на даний час з різних причин відсутні.

В багатьох випадках корисно знати склад і структуру окремих галузей чи видів економічної діяльності. Скажімо, у складі хімічної індустрії виділяють чимало різних ЕВЦ — гірничохімічні (видобу­вання й переробка кухонної та калійної солі, сірки, фосфоритів та ін.), газоенергохімічний, нафтоенергохімічний, лісохімічний і т. д. Разом з тим потрібно знати склад і структуру хімічної промис­ловості в цілому, пам'ятаючі, що хімічні виробництва є "всепрони-каючими", і вони широко кооперуються з багатьма іншими галузя­ми і видами виробництв. Загальна структуризація хімічної індустрії показана в таблиці 27.

І в цьому випадку стадіальна (І — IV групи галузей) структура хімічної промисловості дає можливості прослідкувати загальний на­прям технологічних зв'язків і переходів, оцінити ступінь комплексно­сті розвитку даної галузі в регіоні та країні, прогнозувати її подаль­ший розвиток. Відповідно, характеристика окремих підприємств хі­мічної промисловості та їх участі у формуванні господарських ком­плексів різних регіонів стане більш глибокою та конструктивною.

361

Таблиця 27

Склад і структура хімічної промисловості

І. Сировинні галузі хімічної індустрії
Гірни­чо-хімічна	Нафто­пере­робка	Коксо­хімія	Газо-пере-робка	Мета­лургія (чорна і кольо­рова)	Целю- лозно- папе- рова	Слан­цева	Сіль­ське госпо­дарство

II. Виробництва основної хімічної промисловості
Кислот	Лугів (содо- і хлоро-продуктів)	Газів	Солей

Виробництва основного органічногс		синтезу
Органічних кислот	Спиртів	Розчинників

III. Виробництво мінеральних добрив
Калійних	Фосфорних Азотних	Складних

Виробництво полімерних матеріалів
Синтетичного каучука	Хімічних волокон	Пластмас і синтетичних смол

IV. Малотоннажні галузі хімічної промисловості
Фото­хімія	Хіміч­них реак­тивів	Побуто­ва хімія	Хімічні засоби захисту рослин	Лако­фарбова	Аніліно­фарбова	Фарма­цевтична

	Переробка	полімерних матеріалів
Вироби	з пластмас	| Шини та резинотехнічні вироби

І - галузі, що дають сировину для хімічної індустрії; II - напівпродуктові галузі; III - головні галузі; IV - переробні галузі.

Варіант аналізу технологічних зв'язків для двох споріднених ви­дів сировини представлений на схемі (рис. 31). Тут показані напрям­ки і варіанти послідовної переробки нафти та нафтового газоконден­сату (супутній газ). Як бачимо, і в цьому разі стає зрозумілою по-стадійна схема технологічних переходів від вихідної сировини до рі­зноманітних напівпродуктів хімії органічного синтезу.

362

Рис. 31. Нафтоенергохімічний цикл: 1 — видобуток нафти, 2 — видобуток по­путного нафтового газу, 3 — гідроочищення нафти та нафтопродук­тів, 4 — перегонка нафти, 5 — крекінг нафти та нафтопродуктів, 6 — піроліз нафти та нафтопродуктів, 7 — риформінг нафти та нафтопро­дуктів, 8 — гудрон, 9 — мастила, 10 — перегонка мазуту, 11 — мазут, 12 — моторне паливо, 13 — крекінг-залишок, 14 — високооктанове паливо, 15 — сухий газ, 16 — вуглеводні, 17 — ненасичені вуглеводні, 18 — виробництво напівпродуктів органічного синтезу, 19 — вироб­ництво газового бензину, 20 — виробництво етилового спирту, 21 — виробництво сірчаної кислоти, 22 — виробництво азотних добрив, 23 — виробництво аміаку, виробництво синтетичного каучуку, 25 — виробництво синтетичних смол і пластмас, 26 — виробництво будіве­льних матеріалів, нафтове та хімічне машинобудування

363

Контрольні питання та завдання

1. Дайте визначення підприємства як одного з первинних об'єктів суспільно-географічних досліджень. Як визначають підприємст­во в економічній теорії, статистиці, соціології?

2. Як співвідносяться поняття "підприємство" і "фірма"?

3. Як систематизують підприємства за характериом сировини, за призначенням готової продукції, за обсягами виробництва, рів­нем механізації та автоматизації виробництва, за безперервним чи перервним циклами виробництва?

4. Характеризуйте проблему раціонального співвідношення конце­нтрації, спеціалізації та диверсифікації виробництва.

5. Порівняйте переваги й недоліки високої концентрації виробниц­тва на великих підприємствах. Яким повинно бути раціональне поєднання великих та малих підприємств?

6. За якими нормами чисельності працівників визначають малі під­приємства в Україні?

7. Як поділяють підприємства за формами власності?

8. Що являє собою підприємництво? Назвіть основні види підпри­ємницької діяльності.

9. Характеризуйте організаційно-правові форми підприємництва (бізнесу). Які нові форми бізнесу поширені нині в Україні? Що являють собою комунальні та колективні підприємства? Пояс­ніть різницю між ними.

10. За якими основними економічними показниками характеризу­ ють підприємство?

11. Як поділяють засоби підприємства? Поясніть різницю між осно­вними та оборотними виробничими засобами.

12. Що являє собою амортизація основних засобів, як її враховують в економіці підприємства?

13. Поясніть зміст поняття "інвестиції" (капіталовкладення). Як співвідносяться інвестиції валові та чисті?

14. Поясніть зміст технології виробництва. За якими ознаками сис­тематизують технологічні процеси?

15. Характеризуйте нові та новітні технологічні процеси.

16. Яку роль для географії промисловості відіграє аналіз виробни­чих зв'язків?

17. Поясніть зміст та цільові настанови концепції енерговиробни-чих циклів (ЕВЦ), розробленої М. М. Колосовським.

364

18. Проаналізуйте схему пірометалургійного ЕВІД чорних металів (рис. ЗО). Характеризуйте принципи конструювання ЕВЦ. Пояс­ніть пізнавальні можливості методу ЕВЦ.

19. Ознайомтеся зі складом і структурою хімічної промисловості (табл. 27). Які можливості для дослідження виробничих зв'язків надає такий підхід?

20. Розгляньте технологічну схему переробки нафти та газоконден­сату (рис. 31) і поясніть головні напрямки виробничих технологі­чних зв'язків.

2. ЦІЛЬОВІ НАСТАНОВИ ДОСЛІДЖЕНЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ І ВУЗЛІВ. ІНФОРМАЦІЙНА БАЗА ДОСЛІДЖЕНЬ

Суспільно-географічні дослідження промислових підприємств і їх територіальних угруповань — промислових пунктів, центрів, вуз­лів, районів — орієнтовані на розв'язання трьох головних питань:

1. яке місце посідає дане підприємство (промисловий вузол) у го­сподарському комплексі міста чи регіону і які соціально-економічні функції виконує;

2. яким чином підприємство чи промисловий вузол впливає на розселення населення, розміщення господарства, загальне викорис­тання природного середовища;

3. які форми територіальної організації промислового виробниц­тва складаються з участю даного підприємства чи даних підпри­ємств.

Характеристика місця, функцій і ролі промислових підприємств у складі господарських комплексів являє собою один з головних напря­мків географії промисловості. Кожне промислове підприємство чи їх територіальні сукупності входять до складу певного господарсь­кого комплексу, посідають у ньому те чи інше місце, виконують пев­ні соціально-економічні функції, відіграють більшу чи меншу роль у його формуванні та розвитку. Господарство має складну ієрархічну і багаторівневу організацію. Відтак, необхідно визначити участь підприємства (вузла) в господарських комплексах різних рівнів і ран­гів — локального, мікрорегіонального, субрегіонального, регіона­льного, національного, міжнародного, і встановити його відповідні функції.

365

Головні питання: якою мірою дане підприємство чи їх сукупність впливають на формування структури господарства господарського комплексу і визначають його спеціалізацію. Вплив на формування структури господарства може бути прогресивним чи регресивним в залежності від технологічного та організаційно-економічного рівня відповідних видів виробництва. Спеціалізація підприємств може мати різні рівні — від місцевого до міжнародного. Кожний з наяв­них рівнів спеціалізації потребує відповідного економічного чи со­ціально-економічного обґрунтування та порівняльного аналізу.

Промислові підприємства характеризують за формами суспіль­ної організації виробництва за таким переліком:

а) концентрація виробництва та її пороги;

б) спеціалізація виробництва, її глибина;

в) виробнича кооперація підприємств;

г) виробниче комбінування, підприємства-комбінати;

д) агломеруваиня (групування) підприємств на основі спільної ви­ робничої інфраструктури та його ефективність;

є) комплексування підприємств на основі спільної інфраструктури та прямих виробничих зв'язків; ефект комплексування;

є) диверсифікація виробництв на окремих підприємствах та в про­мислових вузлах і її ефективність.

Другим напрямком суспільно-географічних досліджень промис­лових підприємств є аналіз і оцінка їх впливу на територіальну орга­нізацію суспільства. Необхідно показати взаємозв'язок і взаємний вплив:

1. між даним підприємством (групою підприємств) і природним середовищем;

2. між підприємствами і розселенням населення;

3. між підприємствами і системами виробничої інфраструкту­ри — енергетичної, водо-, тепло- й газопостачальної, транспортної;

4) між промисловими об'єктами та іншими видами господарсь­ кої діяльності населення.

Для дослідження промислових підприємств звичайно користу­ються спеціально розробленими їх паспортними характеристика­ми — картонками, які можуть бути короткими (власне паспорти під­приємств) чи деталізованими й розгорнутими. Перелік первинних доісерел і вихідних матеріалів досліджень промислових підприємств та їх територіальних угруповань такий: статистичні звіти і огляди органів статистики міста, району, області; звітно-статистичні та ві-

366

домчі фондові матеріали промислових підприємств; фондові матері­али відомчих науково-дослідних і проектувальних закладів і органі­зацій; плани землекористування і плани (карти) міст, міських агло­мерацій, приміських зон; матеріали місцевих засобів масової інфор­мації; літературні джерела (книги, журнали, довідники і т. ін.); зако­нодавча та нормативно-правова література; опит експертів, анкету­вання населення.

Первинна інформація, яку розробляють на підприємстві і яка по­винна використовуватись у дослідженнях, така:

• паспорт підприємства;

• планова (річні техпромфінплани та перспективні плани);

• проектно-конструкторська і технологічна;

• матеріали обліку — оперативного, бухгалтерського, статистич­ного;

• звітна — місячні, квартальні, річні звіти;

• нормативно-правова — загальнодержавні, відомчі (галузеві) та місцеві нормативні акти.

Контрольні питання та завдання

1. Які цільові настанови суспільно-географічних досліджень про­мислових підприємств та їх територіальних угруповань?

2. Характеризуйте форми суспільної організації виробництва. По­ясніть їх взаємопов'язаність та взаємозумовленість.

3. За яким переліком питань аналізують вплив промислових під­приємств на територіальну організацію суспільства?

4. Характеризуйте джерела та орієнтовний перелік первинних ма­теріалів для досліджень промислових підприємств.