2.2. Картографічний метод

Картографічний метод полягає в розробленні картографічних мо­делей — карт. Карти можна складати в польових і камеральних умо­вах. У першому випадку за спеціальними методиками картографують земну поверхню, чи її окремі компоненти — ґрунти, землекористуван­ня і т. д., у другому — на спеціальну картографічну основу наносять ту чи іншу просторово організовану (адресну) інформацію.

Картографічний метод досліджень охоплює як вміння правильно й повно "читати" географічні карти, одержувати за їх допомогою вихідну інформацію, так і саме складання карт, зокрема польове кар­тографування досліджуваних явищ, а також вміння показати ре­зультати камеральних географічних досліджень на нових і оригіна­льних картах. Загальновизнаним серед географів є такий критерій власне географічних досліджень: географічним є все те, що піддаєть­ся картографуванню, що можна показати на карті.

Показово, що складена карта є не лише формою показу наявної інформації, але одночасно й основою для одержання нової інформа­ції. Показ тих чи інших характеристик на картах фіксує їх місцепо­ложення та розміщення, а це вже нова (топологічна) інформація, яка дає змогу аналізувати взаємне розміщення цих явищ, їх сусідство, просторове дистанціювання чи накладання і т. д. Для одержання нової інформації необхідно зчитати та проаналізувати закладену в карту інформацію. Для зчитування користуються візуальним аналі­зом карти, карто метричними вимірюваннями, графічно-топологіч­ним аналізом, математико-статистичними методами. З появою ГІС-технологій зчитування та аналіз карт можна проводити в авто­матичних режимах.

Карти дають широкі можливості для подальшого математико-картографічного моделювання: на основі вихідних карт розробля­ють нові, більш узагальнені та абстраговані карти. Наприклад, роз­поділ густоти населення в місті можна показати звичайною карто-

89

грамою: різні рівні густоти населення показують за міськими квар­талами різною штриховкою або кольором (рис. 2, а). Можна зроби­ти інакше: за точковими значеннями густоти населення (рис. 2, б), якщо їх достатньо багато, проводять ізолінії однакової густоти на­селення (ізоденси) так само, як горизонталі рельєфу за висотними відмітками; в результаті одержують своєрідний "рельєф" розселен­ня населення в місті, який у математичній статистиці називають по­верхнею статистичного розподілу густоти населення (рис. 2, в). Ма-тематико-картографічні методи дозволяють розробити математич­ну модель статистичної поверхні розселення, порівняти теоретич­ний (за моделлю) розподіл густоти населення з фактичним, знайти так звані залишкові поверхні — різниці між теоретичною та дійсною поверхнями, проаналізувати причини таких відхилень і т. д. При­клади дій з поверхнями розселення наведені у § VIII. 6(с. 309-310).

Рис. 2. Різні прийоми зображення густоти внутрішньоміського розселен­ня: а — поквартальні (точечні) значення густоти населення; б — поквартальна картограма густоти населення; в — поверхня розпо­ділу в ізоденсах — "рельєф розподілу"; 1 — показники покварталь­ної густоти населення; густота населення; 2 — до 100 чол./га; 3 — від 100 до 200 чол./га; 4 — від 200 до 600 чол./га; 5 — від 600 до 900 чол./га; 6 — ізоденси

Карти статистичних розподілів і поверхонь можна застосовувати для дослідження різноманітних суспільно-географічних явищ і проце­сів. Різна територіальна щільність (густота) соціально-економічних

90

явищ формує їх відповідний рельєф. Так, розселення населення в од-ноцентровому місті має конусоподібний характер: у центральній час­тині міста густота населення максимальна, на периферії — мінімаль­на. Такий "конус" може мати "кратер" — різке зменшення постійного населення у центрі міста, де переважає громадська ділова та культур­на забудова. Вздовж головних транспортних магістралей міста густо­та розселення звичайно вища внаслідок кращої транспортної доступ­ності таких ділянок. Навпаки, сектори між головними транспортни­ми вісями мають значно гіршу транспортну доступність, і густота на­селення в них значно нижча або мінімальна. Відтак, рельєф розселен­ня населення ускладнюється: на поверхні "вулкану-конусу", крім кра­тера, виділяються повздовжні "гребені" — смуги високої густоти, та "борозни" — сектори низької щільності розселення.

Відомі гіпотези, за якими у "соціальному рельєфі" діють об'єкти­вні закони "ерозії", "акумуляції", "абразії", "денудації", "пенеплені-зації" та ін., подібні до природних процесів рельєфотворення. Але зрозуміло, що дослідження динаміки соціального чи економічного рельєфу потребує спеціальних методик і спостережень.

Географічні карти — універсальний і могутній інструмент пі­знання для багатьох наук. Але особливу і виключно важливу роль відіграє використання карт і картографічних методів у географіч­них дослідженнях. Карта — просторова мова географії.

М. М. Баранський (1956) унікальну роль карти для географічних досліджень наголошував так:

1. карта — альфа і омега географії, початковий і кінцевий мо­мент географічного дослідження;

2. карта — стимул до заповнення порожніх місць;

3. карта — засіб для виявлення географічних закономірностей;

4. карта — необхідний посередник між людиною, що вкрай обме­жена щодо охоплення простору своїми безпосередніми спостережен­нями, та велетенськими розмірами об'єкту географічних дослі­джень — поверхні Землі;

5. карта — "друга мова географії";

6. карта — один з критеріїв географічності досліджень.

Географічна карта являє собою зменшене й узагальнене, придат­не для вимірювань зображення на площині земної поверхні, особли­вий вид географічної моделі цієї поверхні (Е. Б. Алаєв, 1977). У за­стосуванні картографічного методу розрізняють власне карту (ма­люнок) та картографічну мову. Картографічна мова двовимірна на

91

відміну від усіх інших мов, включаючи й математичну, які є однови-мірними. Відомі багатовимірні математичні формалізації не мають топологічних параметрів реального простору і відтак є одновимір-ними мовними засобами. За допомогою картографічної мови роз­робляють легенду майбутньої карти — систему умовних позначень, а на її основі — саму карту.

Система умовних позначень —легенда карти — являє собою пев­ним чином організований і систематизований перелік тієї географіч­ної інформації, яку ми показуємо чи хочемо показати на карті. За В. С. Преображенським, легенда карти — це той "брусок", на якому вигострюють принципи і методи географічної систематики.

Географічні карти називають своєрідними "протоколами" спо­стережень і досліджень. Карти фіксують просторову впорядкова­ність географічних об'єктів і є основою для аналізу територіальної організації природних і суспільних явищ. Картографування геогра­фічних об'єктів і процесів є найбільш універсальним і глибоким спо­собом їх формалізації. Географічні карти являють собою формалізо­вані моделі географічної оболонки та її ділянок, географічного про­стору. Відтак, картографування — особливий вид моделювання, який представляє не лише географічні об'єкти та їх ознаки, але й просторову організацію цих об'єктів, просторові взаємини між ними. Карта — єдина двовимірна формалізована наукова мова серед усіх відомих нині загальнонаукових мов.

Карта являє собою формалізовану, а відтак певним чином ідеалі­зовану модель. Підкреслимо, що ступінь,ідеалізації та абстрактності географічних карт може бути різною — від достатньо деталізованих і конкретизованих топографічних і загальногеографічних карт до спеціальних і тематичних з різко звуженим змістом карт. Найбільш ідеалізованими і абстрактними у географічних дослідженнях є так звані картоїди та карти-анаморфози, які не мають традиційної мет­ричної основи, але акцентують просторовий розподіл того чи іншо­го явища або наочно представляють закономірності такого розподі­лу. Відомі спеціальні види карт, на яких викривлена картографічна основа та їх змістовне навантаження. На картах-анаморфоїдах ос­нова передає не територію (простір), а просторовий розподіл певних явищ: розмір країн встановлюють, наприклад, не за їх площами, а за населенням, обсягами виробництва ВВП т. д. На таких картах краї­ни візуально впорядковані за чисельністю населення чи економіч­ним потенціалом, а їх реальні розміри — неістотні.

92

На так званих картоїдах викривлена і картографічна основа, і змістовні характеристики. Чи не перший картоїд побудував (опи­сав) свого часу (1826 р.) Йоган Тюнен, який показав принципову схему зміни господарської спеціалізації земель приміської зони в за­лежності від їх віддаленості від міста: зони спеціалізації утворюють навколо міста систему концентричних смуг з різною інтенсивністю їх господарського використання, співставно зі зростаючими транс­портними витратами. На цій моделі (карті) місто і його приміська зона уявні, економічна ситуація так само уявна. Мета автора — по­казати закономірну зміну у використанні земель співставно з їх від­даленістю від міста. Це суто теоретична модель, а її карта не є кар­тою у строгому розумінні і являє собою картоїд.

І анаморфоїди (анаморфози), і картоїди повною мірою зберігають лише одну ознаку простору — його топологію, взаємне розміщення об'єктів на земній поверхні. У суспільній географії відомі чи не най­більш оригінальні карти — ментал-карти. Такі карти складають окремі особи чи соціальні й етнічні групи на вербальному (словесно­му) рівні: скажімо, вони називають лише ті країни, які їм відомі, пока­зують їх порядок і сусідство таким, як вони його уявляють. Ментал-карти характеризують обізнаність та сприйняття світу певною гру­пою людей з їх менталітетом або окремою людиною. Зауважимо, що перші географічні карти античних часів були ментал-картами.

У суспільно-географічних дослідженнях використовують різні види карт: загальногеографічні й спеціальні (тематичні), компонен­тно-галузеві та аналітичні й синтетичні, оцінювальні та прогнозні. Для потреб польового картографування звичайно використовують топографічні карти (планшети), карти-блажовки, що містять зага­льну географічну ситуацію (населені пункти, гідрографія, транспор­тна мережа, адміністративно-політичні кордони), а також плани зем-лекористувань областей і районів, плани земельно-господарського устрою міст.

Контрольні питання та завдання

1. Чим зумовлена особлива і унікальна роль картографічного мето­ду в географічних дослідженнях? Які нові і специфічні пізнаваль­ні можливості надає картографічний метод досліднику?

2. Поясніть відому тезу: карта — просторова мова географії.

3. Що являє собою математико-картографічне моделювання стати-

93

стичних поверхонь? Наведіть приклади застосування такого ме­тоду.

4. Якими тезами характеризував унікальну роль карт для географі­чних досліджень М. М. Баранський? Розкрийте зміст цих тез.

5. Дайте визначення географічної карти та її легенди — системи умовних позначень.

6. Що являють собою картоїди, анаморфоїди (карти-анаморфози), ментал-карти?

7. Які види карт використовують як картографічні основи у суспі­льно-географічних дослідженнях?