Заняття №3

1. Техніка натискань на грудну клітку.

2. Техніка дефібриляції ручним дефібрилятором.

3. Фармакотерапія при зупинці серця.

4. Тривалість серцево-легеневої реанімації, ознаки, які вказують на її ефективність та можливість припинення.

5. Післяреанімаційна підтримка.

6. Помилки та ускладнення, які виникають під час проведення СЛР.

7. Правові та етичні аспекти серцево-легеневої реанімації.

Матеріали для самоконтролю:

( дивись додатки)

Література

1. Лекція №3: «Зупинка кровообігу та дихання. технологія надання екстреної медичної допомоги дорослим»/ В.М.Криса.

2. Медицина невідкладних станів /За ред. д.м.н. І.С. Зозулі –Київ, «Медицина» 2012.

3. Анестезіологія та інтенсивна терапія /Л.П.Чепкій, Л.В.Новицька-Усенко, Р.О.Ткаченко.- К.:Вища шк., 2003.

4. І.І.Тітов, О.В.Волошинський, О.І.Дацюк. Алгоритми надання невідкладної допомоги при критичних станах. – Вінниця, 2012.

5. В.А.Левченко, І.П.Вакалюк, та ін. Безпека життєдіяльності: медичне забезпечення дорожньо-транспортних пригод. – Івано-Франківськ, 2013.

6. Т.В.Петриченко. Перша медична допомога. – Київ. ВСВ «Медицина» 2010.

Реаніматологією називається наука про відновлення життєво важливих функцій організму. На початку розвитку медицини і донині лікарі за певних обставин стоять перед необхідністю вести боротьбу за життя хворого. Особливо гострого ця боротьба була, коли хворий гинув від будь-яких випадкових причин. Нагромаджені експериментальні та клінічні спостереження уможливили усвідомлено підійти до процесу вмирання організму і створення теорії відновлення життя. Великий внесок належить російським вченим Є.О.Мухіну, О.О.Куляпку, М.П.Кровкову та Ф.А.Андрєєву. Однак реаніматологія така, яка існує в наш час з'явилась лише біля сорока років тому, коли І.Р.Петровим, В.А.Неговським, М.Л.Гуревичем та іншими було розпочато вивчення процесів умирання та запропоновані елементарні ефективні методи відновлення життя.

ТЕРМІНАЛЬНІ СТАНИ

Доведено, що організм людини продовжує жити і після при­пинення дихання та серцевої діяльності. Справді, при цьому припиняється забезпечення клітин киснем, без якого неможливе існування живого організму. Різні тканини по-різному реагують на відсутність постачання до них крові та кисню, і їх загибель відбувається не в один і той самий час. Тому своєчасне віднов­лення кровообігу і дихання за допомогою комплексу заходів, які називаються реанімацією, може вивести хворого із термінального стану. Під термінальним станом розуміють етапи вмиран­ня організму, коли внаслідок впливу різнобічних патологічних процесів різко пригнічується скоординована діяльність життє­вих функцій органів та систем, які підтримують гомеостаз. При­чини термінального стану — найрізноманітніші тяжкі травмі, значна крововтрата, вплив високих та низьких температур, електротравма, тяжка гостра інтоксикація, порушення коронар­ного кровообігу та інші.

У термінальних станах виділяють передагонію, агональний стан та клінічну смерть.

Передагональний стан характеризується порушенням центральної нервової системи (ЦНС): хворий різко загальмований, і свідомість затьмарена, шкірні покриви бліді, яскраво виражений акроціаноз, що свідчить про порушення периферійного кро­вообігу. Очні рефлекси збережені, дихання часте, поверхневе, пульс ниткоподібний або не визначається. Артеріальний тиск падає до нуля. Порушення гемодинаміки призводять до вира­женого кисневого голодування і ацидозу.

Агональний стан характеризується непритомністю, ареф­лексією, різкою блідістю шкірних покривів з вираженим акроціанозом. Артеріальний тиск не визначається, пульс на сонних артеріях ледь відчутний. Дихання аритмічне, набуває характе­ру хапання повітря. Очні рефлекси відсутні. Агональний стан може тривати від декількох хвилин до декількох годин і закін­чується клінічною смертю.

Клінічна смерть супроводжується повним припиненням кровообігу і дихання, однак незворотних змін основної части­ни клітин головного мозку ще не відбувається. Клінічний досвід свідчить, що тривалість клінічної смерті, під час якої необхідно розпочати проведення серцево-легеневої реанімації, у звичайних умовах становить 3 — 5 хв. У разі охолодження організму триває довше. Цей час називається "золотий час ре­аніматора". Клінічна смерть — це перехідний стан від життя до смерті, який ще не є смертю, але вже не може називатися життям (В. А. Неговський, 1964). Якщо в цей час провести за­ходи для підтримання дихання і кровообігу, тобто доправити до тканин кисень, то в цілому оживлення організму можливе. На основі клінічних спостережень було встановлено, що навіть після тривалого припинення кровообігу серцеву діяльність можна відновити. Якщо її вдається відновити протягом 4—5 хв після припинення кровообігу, хворий може повністю оду­жати. У осіб похилого і старечого віку, виснажених, тих, які тривалий час хворіють — цей період коротший. Найефективн­іша реанімація при інфаркті міокарда, утопленні, електротравмі, травмах, крововтраті.

Смерть — не одномоментний акт. Розрізняють три види станів, що виникають після припинення діяльності серця:

1-й (зворотний) — клінічна смерть, під час якої відсутні незворотні зміни в життєво важливих органах і системах, зокре­ма в ЦНС;

2-й (частково зворотний) — соціальна смерть, під час якої на тлі нежиттєздатної кори головного мозку зміни в інших ткани­нах ще мають зворотний характер;

3-й (незворотний) — біологічна (справжня) смерть, коли всі тканини нежиттєздатні і в них розвиваються незворотні зміни.