3. З чого розпочинається вивчення вокального твору?

Насамперед потрібно зробити виконавський аналіз, який складається з таких основних чинників:

• відомості про композитора, автора літературного тексту (якщо він є), епоху та історію створення музичного матеріалу, що вивчається;

• загальний зміст;

• форма (з яких частин складається твір)

• характер виконання;

• технічні та виконавські складнощі.

Щоб зрозуміти зміст твору, слід уважно вчитатися в літературний текст, визначити його головну ідею, а потім проаналізувати, за допомогою яких засобів музичної виразності композитор відтворив зазначену ідею в музиці.

Також потрібно визначити жанр і характер музики, форму, метро – ритмічну структуру, ладо – тональний план, заспівати або програти мелодію сольфеджіо.

Потім – запам’ятати мелодію, літературний текст, вивчити і усвідомити вказівки автора щодо темпу, динамічних та агогічних відтінків, виконавських нюансів.

Досить корисним вважається прослуховування бажано в декількох інтерпретаціях твору, що вивчається у виконанні відомих співаків.

4. Які ви знаєте засоби музичної виразності?

Основним засобом виразності в музиці є мелодія.

Мелодія – це художньо осмислений послідовний ряд звуків різної висоти, організований за допомогою метро – ритму та ладо – тональності.

Лад – це організація звуків навколо тоніки. Лади бувають мажорні, мінорні, народно – ладові звороти.

Тональність – це висотне положення ладу.

Метр – рівномірне чергування сильних та слабких звуків в такті. Він показує, скільки долей вміщується у такті.

Ритм – це організація у часі звуків та пауз на основі взаємодії їх тривалостей у певних темпових рамках. Сполучення метру та ритму, які ізольовано не існують, називається метро – ритмом.

Темп – швидкість виконання музичного твору. Позначається частіше за допомогою італійських слів(largo – широко, протяжно; allegro – швидко;

moderato – помірно і т. д.), іноді вказують на характер руху ( в темпі вальсу, маршу і т. д.).

Увокальній практиці розрізняють три основні штрихи звуковедення:

legato, staccato, non legato.

Штрих legato – (італ. зв’язно, плавно) означає плавний рівний перехід від звуку до звуку. Незалежно від характеру твору, його темпу, динаміки legato завжди повинно відзначатися єдністю нюансу для даного відрізку мелодії або твору в цілому. Навіть при постійному тривалому посиленні або послабленні сили звуку використання legato мусить бути однаковим протягом усієї побудови.

Штрих staccato (італ. Уривчасто, відокремлено) позначається крапками над нотами. Під час співу staccato звук виконується чітко, гостро.

Штрих non legato – (італ. не зв’язно) характеризується розмежованістю кожного звуку мелодії за умови збереження її безперервності.

Агогічні нюанси – відхилення від основного темпу (poco meno mosso – поступово менш рухливо, piu mosso – більш рухливо, accelerando - прискорюючи, ritenuto – затримуючи і т. д.)

Динаміка – це зміна гучності звучання. Для позначення динамічних відтінків використовують літери, слова італійської мови, такі як piano (p) - тихо;

forte (f)- голосно, mezzo forte (mf) - не дуже голосно, subito (sub.) – раптово, sforzando (sf) – гостро. І т. д.. Також використовуються графічні знаки - <, >.

Мелізми – мелодичні звороти , які прикрашають основні звуки мелодії. До них належать – форшлаг, трель, групето, мордент.

Впливовим засобом виразності є емоційно – темброва палітра. Цим засобом можна відтворити відтінки радості, горя, ніжності, суму, люті, іронії.

Додатковим засобом виразності у вокальній музиці вважається міміка –

Виразний рух м’язів обличчя, що відображує певний стан людини.