2. Що таке форсування звука і як добитися зняття форсування?

Форсування звуку слід розглядувати, з одного боку, як бажання співати гучніше,без володіння вірними вокальними навичками, від чого голос швидко стомлюється, втрачає дзвінкість і переходить в хворобливий стан. І чим більше втомлюються голосові м’язи, тим більше зусиль потрібно для відтворення бажаного звуку; в свою чергу це зусилля ще більше втомлює голосові зв’язки і цей неспинний процес може призвести до повної втрати голосу.

З другого боку, якщо в 16 – 17 ст. співаки співали в малих салонах в супроводі клавесину чи маленького камерного ансамблю і користувалися здебільшого діапазоном натурального регістру, то з появою опери а відповідно і великих залів, великих складів оркестру, форсування звуку стало необхідністю.

Але це форсування було вмінням небагатьох, наділених природною здібністю співати в діапазоні двох (і більше) октав. Наприклад, партія Аіди з однойменної опери Верді, розрахована на 45 хвилин без пауз напруженого драматичного співу. Тому небагато співаків витримують на сцені більше 10 років.

Об’єктивно причиною невірного форсування звуку вважається відкрите звучання, ігнорування прийому «прикриття» в процесі переходу в другий регістр.

Лаурі – Вольпі писав про відомого в свій час тенора Да – Стефана, що той на початку здавався справжнім дивом, але ледве протримався на сцені 10 років і втратив голос. Сам Лаурі – Вольпі у 80 років співав партію Отелло, зберігаючи манеру ліричного тенора. Блискучий драматичний тенор Франко Кореллі також завершив свою кар’єру співака через 10 років – він співав занадто яскраво. Занадто відкрито. В цьому легко впевнитись, порівнюючи фонограми Кореллі та Пласідо Домінго – останній завжди використовував прикрите звучання.

Щоб не допустити псування голосу, треба зрозуміти «прикриття» як фізичне ( акустичне) поняття:

1. вокальний звук будується на високому підзв’язковому тиску;

2. вокальному звуку відповідає збільшений ротоглоточний простір («рупор»);

3. в «рупорі» виникає акустичний протитиск – «імпеданс».

4. такий звук, в результаті, сприймається суб’єктивно як «округлий», «об’ємний», «головний», « в високій позиції»;

5. в умовах високого підзв’язкового тиску, врівноваженого «імпедансом», голосові м’язи починають працювати з оптимальним напруженням, їх амплітуда коливань скорочується; голосова щілина, відповідно, зменшується, а разом з тим і витрати повітря .

Саме тому співак з поставленим голосом співає наповненим звуком довгі фрази, а дилетанту постійно не вистачає дихання.

Також необхідно усвідомлювати процес «розкачування» звукової хвилі, досягнення резонансу, який суб’єктивно сприймається, як звук в резонаторах.

Об’єктивно посилювачів звуку не існує. Просто ті високі обертони, що виникають у «рупорі», сприймаються рецепторами гайморових пазух та пазух чола (які мають об’єми, що відповідають висоті власного тону 2500 – 3000 Гц), в результаті чого і виникає відчуття «резонансу» в голові.

Це «химерне» поняття головного резонатора надзвичайно корисне. Одного разу спіймавши це відчуття (яке може виникнути тільки у разі вірного формування «рупору») вокаліст намагається утримувати його, а разом із ним і вірну м’язову установку.

Тож, виходячи з вище описаного, можемо стверджувати: щоб уникнути форсування звуку, яке здебільш виникає на перехідних та високих нотах діапазону, необхідно набувати навичок прикриття звуку, находити вірний баланс між підзв’язковим тиском та «імпедансом».