Колоквiум з фаху.

(ЗАПИТАННЯ)

1. Що таке вокаліз, його значення для удосконалення голосу?

2. Що таке форсування звука і як добитися зняття форсування?

3. З чого розпочинається вивчення вокального твору?

4. Які ви знаєте засоби музичної виразності?

5. Які жанри опери ви знаєте?

6. Поняття «опера». Історія розвитку.

7. Які жанри вокальної музики вам відомі?

8. Вокальна музика епохи бароко.

9. Як називали перших естрадних виконавців у Середньовіччі?

10. Назвіть українських композиторів, які своїми піснями створили передумови виникнення жанру естрадної української пісні.

11. Поняття «спеціальність», «спеціалізація», «фах».

12. Опишіть процес голосоутворення.

13. Які атаки співацького звуку ви знаєте?

14. Які ви знаєте вокальні мелізми?

15. Чим відрізняється вокальне дихання від звичайного?

16. Що таке вокальний слух?

17. Якими професійними навичками і вміннями повинен володіти співак?

18. Поняття «бельканто».

19. Визначте основні роди та жанри фольклору.

20. Що таке блюз, блюзовий лад, блюзові ноти ?

(ВІДПОВІДІ)

1. Що таке вокаліз, його значення для удосконалення голосу?

Вокалізом вважається мелодична послідовність в завершеній музичній формі (вступ, розробка, каданс), що виконується на одній голосній чи в купі з дзвінкою приголосною («м», «з»), чи з іншими голосними.

Вокалізи нерідко виконуються сольфеджіо, так як назви нот мають в собі всі голосні італійської мови (італ. вокальна школа, як відомо, вважається еталоном академічного звучання голосу).

Так як системи вокалізів використовувались, в якості методу виховання співака, вони відображують композиторські стилі різних епох та стилів

(класицизм, бароко, веризм та інш.).

У часи Баха, Генделя , Россіні музика була насичена довгими каденціями, секвенціями, хроматизмами, що потребувало від співака володіння «інструментальною технікою», тобто значною рухливістю голосу. Тоді і вокалізи створювались так, щоб виховувались відповідні якості вокальних вмінь – легкість, рухливість, довге дихання. Відомі в той час вокалісти – кастрати виконували на одному диханні каденції на протязі декількох хвилин.

В наш час накопичено великий об’єм музичної літератури і вчитель, відповідно до можливостей вихованця, використовує вокалізи як спосіб постановки голосового апарату, формування специфічного вокального стереотипу.

Відомо, що робота голосового апарата в співі відрізняється від його роботи в мовному режимі. Під час академічного співу голос набуває значно більшу силу звучання, темброву рівність і «польотність», що дозволяє працювати на сцені без мікрофонів в супроводі оркестру.

Такий результат є можливим в тому числі в умовах збільшення об’єму ротоглоточного каналу, особливим положенням гортані, відмінним від природного в мовному режимі, а також стабільним, не зважаючи на зміну голосних, що також неможливо при звичайному звукоутворюванню.

Саме для формування цих якостей - стабільного та занизького (відмінно від мовного режиму) положення гортані використання вокалізів стає очевидним.

Більшість педагогів, як старовинних так і сучасних, вважають вірним починати роботу над розвитком співацького голосу з голосної «а» - округлого. Композитор Варламов, один з родоначальників вітчизняної вокальної школи, називав голосну «а» «найздібнішою» для постановки голосу при умові її округлення.

Далі виникає необхідність оволодіти співом на голосну «і», а також «й». Важливо знати, що голосна «і» за своєю акустичною структурою завжди звучить близько, так як її формантні області співпадають з високою співацькою формантою(3000 Гц), і це привносить в звучання яскравість і польотність.

Виконуючи по черзі голосні «і» - «а» можливо останній надати більше яскравості, а першій – об’ємності. Зіставляючи «і» з «у» можливо віднайти французький звук «u», що дуже важливо для вокаліста. Починаючим вокалістам досить важко відмовитись у співі від мовної «і», що випадає з вокальної лінії тембрально.

В роботі над вокалізами необхідно йти від простого до складного. Якщо на початковому етапі слід підбирати твори з «примарними тонами» (найбільш зручні для звучання конкретного голосу), то надалі виникає проблема «прикриття», без якого неможливе розширення співацького діапазону. В цьому випадку дуже корисними є голосні «о», «у».

Однак вокалізи не слід розглядувати , лише як спосіб оволодіння вокальною технікою. Як було зазначено вище, вони відображують стиль епохи і тому є методом розвитку музичного слуху і загальної музичної чуттєвості. Кожний вокаліз слід виконувати, як вокально – художній твір.

Композитори використовували вокалізи, як фрагменти цілого твору, наприклад – арія з Бразильської Бахіани Віла - Лобоса, перша та третя частини якої є вокалізами в завершеній формі; А. Кос – Анатольський використовує вокалізи в таких творах, як «Солов’їний романс», «Соловей і троянда», «Ой піду я межі гори». Відомі вокалізи, як окремі вокальні твори – С. Рахманінов «Вокаліз».

Тож ми бачимо, що спів вокалізів формує у співака:

• плавність звуковедення;

• рухливість, гнучкість голосу, діапазон;

• динамічну палітру голосу;

• навички фразування;

• слух та загальну музичність.

Деякі відомі майстри, що створили системи вокалізів:

Ф. Абт, Дж. Конконе, Г. Зейдлер, С. Маркезі, Г. Панофка, Н. Ваккаі, М. Завалишина, О. Воронін, І. Вілінська і інш.