Тема 2 : Загальні правила проведення допиту

1. Встановлення психологічного контакту.Форми допиту

2. Допит підозрюваного

3. Допит свідка, потерпілого

4. Допит малолітньої або неповнолітньої особи

5. Допит обвинуваченого

6. Допит експерта

Реферати та доповіді :

• Сутність і загальні положення проведення допиту.

• Процесуальний порядок і тактика допиту підозрюваного й обвинувачуваних; свідка і потерпілого.

• Процесуальні і тактичні особливості допиту неповнолітніх.

• Допит експерта.

• Психологічні особливості проведення допиту різних учасників процесу.

• Фіксація ходу і результатів допиту науково-технічними коштами.

• Процесуальне оформлення

1. Встановлення психологічного контакту

Успіх допиту передбачає встановлення психологічного контакту з допитуємим.

Під психологічним контактом розуміється встановлення такої атмосфери спілкування слідчого і допитуємого, яка забезпечить готовність і бажання обмінюватись інформацією, сприймати її, прислуховуватись до доказів співрозмовника.

Наявність контакту не завжди означає єдність поглядів і позицій, вона відображає здатність взаємодіяти на шляху досягнення своїх цілей, які нерідко не співпадають у слідчого та допитуємого. Іншими словами, психологічний контакт — це обстановка нормального спілкування під час проведення допиту.

Створення такої обстановки потребує від слідчого визначеної лінії поведінки і дій, які включають знання, розуміння і використання наступних чинників:

а) особливості характера і поведінки допитуємого;

б) коло його життєвих інтересів І проблем, які обумовлені його участю в кримінальному судочинстві;

в) характера взаємовідносин з рідними, близькими та особами, які беруть участь у розслідуємій справі;

г) рівня правової обізнаності допитуємого;

д) наявності факторів, які заважають дачі свідчень (особиста зацікавленість, страх помсти тощо).

Елементи встановлення психологічного контакту:

1. Поінформованість про справи допитуємого і розуміння хвилюючих його проблем.

2. Неупереджене ставлення і довіра допитуємого.

3. Вміння вислухати допитуємого, особливо у тих випадках, коли йому необхідно "виговоритися" і за зовнішньо непричетними до справи обставинами виступає те, що хвилює допитуємого, і що може пояснити мотиви та переконання його дій та поведінки.

4. Звернення до логіки мислення і оцінки свідчень допитуємого. Це ситуації, коли слідчий замість заяви типу "Це не відповідає дійсності", "Ви говорите неправду" тощо, пропонує разом проаналізувати якісь обставини, дані: можливість виконання визначених дій за певний проміжок часу, здатність однієї особи зламати певну перешкоду тощо.

5. Використання особистих якостей допигуєшого (гордості. честолюбства, хвалькуватості тощо).

Допит може проводитися у вигляді вільної розповіді, у запитувально-відповідальній формі чи в змішаній формі. Закон передбачає його проведення шляхом вільної розповіді, що обумовлюється врахуванням певних закономірностей формування і дачі показань. Вільна розповідь дозволяє сумлінному допитуємому системно, у відповідності з тим, що і як він сприйняв, відтворити при переказі, оскільки все сприйняте, як правило, є єдиним взаємопов'язаним цілим, а не окремими різнорідними деталями мозаїки.

Запитувально-відповідальна форма допиту, по-перше, порушує цю цілісність, по-друге, базується на розумінні і оцінці слідчого, які можуть не враховувати характер інформованості допитуємого. Все це може призвести до того, що допитуємий буде повідомляти те, про що його запитують ("слідчому видніше"), а не те, що він сам вважав би причетним до справи.

При несумлінності допитуємого, особливо при намірі відмовитися від повідомлення правдивої інформації, вільна розповідь примушує його "створювати" обстановку і обставини події та своєї участі в ній у відповідності зі своїми здібностями і можливостями. А чим більше він вигадає і "створить", тим простіше буде його викрити.

Окрім зазначеного, вільна розповідь вигідна для слідчого і тим, що не розкриває у повній мірі зацікавленість слідчого, дозволяє оцінити позицію і наміри допитуємого.

Вільна розповідь не завжди забезпечує повну і точну інформацію про події, які цікавлять слідчого, тому звичайно доповнюється запитаннями, які він ставить.

Запитання за своїй змістом і спрямованістю розподіляються на:

а) доповнюючі, коли необхідно розвинути те, про що розповів допитуємий. Наприклад, він повідомив, що приїхав на місце злочину автобусом, після чого слідчий додатково з'ясовує: який номер маршруту, що собою уявляв автобус, чи звернув він увагу на водія, що було незвичайного під час поїздки тощо;

б) уточнюючі, пов'язані із необхідністю впевнитися в точності повідомленого.

в) контрольні, спрямовані на перевірку точності повідомленої інформації.