§7. Тканини, трикотаж, неткані і комплексні текстильні матеріали

З текстильної сировини в ткацькому виробництві отримують полотна, або тканини (раніше називали мануфактурою - від лат. Manus - рука та facere виготовляти). Термін полотно є загальним, стосується усіх текстильних виробів, що мають високу еластичність, малу товщину, відносно велику ширину і, як правило, безмежну довжину. Правомірні і найбільш поширені терміни полотно ткане, полотно трикотажне, полотно неткане тощо.

Тканина - це полотно, отримане тканням - відповіднми переплетенням поздовжніх і поперечних ниток. Процес ткання називають ткацтвом, поздовжні нитки - основою, поперечні - пітканням (утоком). Виробляють тканини на ткацьких верстатах, які класифікують за способом приведення у дію (ручні і механічні; першими користуються і сьогодні майстри художньо-декоративного мистецтва; другі за 200 років існування зберегли суть ткання, але значно змінилися конструктивно), за способом прокладання ниток піткання (човникові і безчовникові; перші є одно- і багаточовниковими; на других піткання прокладають мікропрокладачі, рапіри, краплі води (гідравлічні), стиснуте повітря (пневматичні)), за структурою факоутворюючого механізму (ексцентрикові, кареточні, жаккардові), за шириною блята (вузькі, середні і широкі (відповідно до і більше 100 см). За останні 130 років час для виробництва 100 м тканини скоротився з 20 год. до 18 хв.; сьогодні основний критерій оцінки ткацьких верстатів - швидкість подання ниток піткання. Переплетення поздовжніх і поперечних ниток, з яких вироблена тканина, на її поверхні формує певний порядок перекрить і взаємодій основи з пітканням, що зовні має вигляд відповідного візерунка і називається ткацьким переплетенням (це головний параметр будови і визначальний фактор багатьох властивостей тканини). Переплетення характеризують видовою назвою і кількісно (рапортом, довжиною перекриття, зсувом). Видів переплетень існує безліч; їх з метою вивчення об'єднують у 5 основних груп: головні, або базові (полотняне, саржеве, сатинове, атласне), похідні від головних (полотняного - репсові та рогожові; саржевих - зворотні і ламані, складні, діагональ; сатинових і атласних - підсилені сатинові й атласні, тіньові сатино-атласні та ін), комбіновані і дрібновізерункові (отримують об'єднанням в одне переплетення двох і більше базових чи похідних і їх подальшою розробкою - зміною рапортів, довжини перекрить, підсиленням, ускладненням тощо; їх дуже багато; практичне використання залежить від рівня графічної (проектної) розробки та можливостей ткацьких верстатів), складні (використовують для виробництва тканин із 3 і більше систем ниток - 2 основи і 1 піткання або навпаки тощо; це, зокрема, 1,5, 2-, 3- і багатошарові переплетення, піке, ворсові, махрові й перевивочні), крупновізерункові, або жаккардові (отримують на ткацьких верстатах жаккардових машин; використання вимагає значних витрат праці підготовчих робіт до ткання доцільність яких виправдовують тканини різних структур високохудожнього оформлення; мають рапорт від 24 до кількох тисяч ниток).

Трикотажні (від фр. tricotage - в'язані вироби, речі) полотна, на відміну від тканих, отримують з однієї/багатьох ниток шляхом утворення петель та їх взаємним з'єднанням. У трикотажному виробництві, крім полотен, отримують і готові текстильні вироби (рукавички, шкарпетки, панхочи тощо) і окремі деталі виробів (рукав, спинка, поличка тощо). Тому на ринку товарів нерідко вживають загальний термін – трикотаж (так прийнято у багатьох мовах). Трикотаж в'яжуть на трикотажних машинах або вручну з пряжі і ниток різного складу і будови. Специфіка в'язання трикотажу та побудови окремих механізмів в'язальних машин обумовлює підвищені вимоги до властивостей текстильної сировини: пряжа і нитки не повинні мати зовнішніх дефектів (потовщень, сукрутин, обривів тощо); нерівномірність їх товщини, міцності, крутіння повинні бути мінімальними; вони повинні бути м'які, еластичні, не дуже пружні, здатні легко утворювати петлі та без утруднень звільняти петлеутворюючі механізми машин. Первинною структурною одиницею трикотажу є петля - просторова крива, розміри і форма якої визначають особливості будови полотна та його основні властивості. Петлі, розміщені за шириною полотна , або виробу (горизонтальні), утворюють петельний ряд, а розміщені за довжиною трикотажу (вертикальні) - петельний стовпчик. За порядком утворення петельних рядів трикотаж поділяють на поперечно- і основов'язаний. Петлі одного горизонтального петельного ряду в поперечнов'язаному трикотажі формуються послідовно з однієї безперервної нитки: 1-й ряд - зліва направо, 2-й ряд - справа наліво При петлеутворенні нитку згинають – кулірують (від нім. kulieren - згинати, формувати дугу; тому поперечнов'язаний трикотаж називають кулірним). В основов'язаному трикотажі петлі горизонтального петельного ряду формуються з окремих самостійних ниток одноразово; кількість ниток в одній основі відповідає кількості петель в одному петельному ряду від краю до краю полотна. Основні кількісні характеристики трикотажного переплетення: довжина нитки в петлі, петельний крок (відстань між двома сусідніми петлями уздовж петельного ряду) і висота петельного ряду . Петлі, сформовані голками та іншими петлеутворюючими пристроями і з'єднані між собою, утворюють трикотажне полотно, окрему деталь або готовий виріб. Порядок формування петель і їх взаємного з'єднання називають трикотажним переплетенням. Полотна отримують власну назву залежно від переплетення, тому в трикотажному виробництві терміни трикотажне переплетення і трикотажне полотно часто співпадають. Властивості трикотажу залежать від виду переплетення. Видовий асортимент трикотажних полотен досить широкий, кожен вид може мати безліч різновидів за складом волокон, особливостями будови, обробок тощо. Головні переплетення найпоширеніші і використовуються за різним призначенням; їх поділяють на базові (мають просту структуру з однаковими за розмірами петлями: гладь, ластик, двовиворітне, ланцюжок, трико, атлас, ластичний ланцюжок, ластичне трико і ластичний атлас) і похідні( їх структуру створює комбінація двох і більше базисних: похідна гладь, інтерлок, похідні сукно, шарме, атлас суконний, інтерлочне трико, інтерлочний атлас тощо). Візерункові переплетення мають структуру, створену на основі базових або похідних шляхом зміни виду і розміру петель, довжини протяжок, порядку подавання ниток на голки, вив'язування допоміжних ниток для отримання кольорових чи візерункових ефектів, зменшення розпускання, зниження розтяжності, підвищення теплозахисних властивостей тощо.

Пошуки нових способів отримання текстильних матеріалів створили (1980-ті роки) ткано-в'язальне виробництво, що виникло на межі ткацького і трикотажного, об'єднало їх досягнення, відкрило можливості отримання матеріалів, які поєднують позитивні властивості тканин і трикотажу та базуються на кращих техніко-економічних показниках продукування полотен.

Технологічні процеси базуються на 2 основних способах. В'язально-тканим способом отримують полотна на верстатах (типу "Метап" - Чехія), які конструктивно близькі до ткацьких; у результаті пров'язування петель і ткання отримують полотно, яке складається з тканих смужок і петельних стовпчиків, які можуть мати різну ширину і часто називається трикотканиною, бо трикотажні смужки мають переважно трикове плетення. Ткано-в'язальним способом отримують полотна переважно на круглих ткано-в'язальних машинах (типу ТВМ, МАР (м. Чернівці), "Сатурнія" (Італія); нитки основи і піткання зв'язані переплетенням гладь, тому полотно двобічне, наповнене, малоеластичне, має своєрідний вигляд, при пошкодженні петельних ниток частково порушується структура полотна; використовуються для виготовлення білизни і верхнього одягу, підкладок, як декоративні матеріали тощо.

Зростаючі потреби у текстилі сприяли появі текстильних матеріалів, які мають загальну назву нетканих, отримуються різними способами (крім ткання і в'язання) і вигідно відрізняються: можливостями переробки текстильної сировини різної якості (у т.ч. так званих волокон, що не прядуться); значно вищою продуктивністю обладнання; нижчою собівартістю продукції; можливостями отримання полотен з новими якісними характеристиками; загальними техніко-економічними перевагами виробництва (особливо - порівняно з ткацтвом). Для виробництва нетканих матеріалів використовують усі види і різновиди текстильних волокон (у т.ч. короткі, відходи різних виробництв підгалузей текстильної промисловості, промисловості хімічних волокон, трикотажної і швейної промисловості, поновлену (регенеровану) текстильну сировину, нетекстильні матеріали - клеї, плівки тощо). Основними способами виробництва нетканих полотен є механічні (вязально-прошивний та голкопробивний), фізико-хімічні (просочення полотна, формування із розчинів полімерів, горяче пресування, папероформування) та комбіновані (тафтинговий, електрофлокірування, голкопробивний із просоченням, валяння, склеювання ниток, водоструменевий).

Більшість текстильних матеріалів після виготовлення (ткання, в'язання тощо) не придатна для безпосереднього використання за призначенням, бо не відповідає вимогам призначення. Лише окремі текстильні вироби (тканини для тари та пакування тощо) використовують зразу ж після виготовлення і називають суровими, або необробленими. Щоб змінити структуру і властивості та забезпечити художнє оформлення текстилю, після виготовлення проводять обробку (збірний термін, що має на увазі безліч технологічних процесів завершального етапу виробництва з метою надання товарного вигляду). Види обробок є різні, їх кількість неодинакова (залежить від багатьох чинників, зокрема, виду призначення текстилю тощо). У навчальних цілях усі обробні процеси поділяють на підготовчі (обпалювання, стриження, відварювання і розшліхтовування, валяння, карбонізація), вибілювання, фарбування, надання спеціальних властивостей (малозминання, протизбіжність, водо - брудовідштовхування, актимікробність, антистатичність, вогнетривкість, антиміль, спецапретування для зміни зовнішнього вигляду та колористичного оформлення – стійке тиснення і сріблястість, „шінц”, гофре блискуче тощо), завершальні, або кінцеві (апретування; фулярова, муслінова, жорстка, лощена, срібляста обробка; вирівнювання, прасування, ворсування полотна; обробка ворсу тощо).

За складом волокон текстильні матеріали поділяють на однорідні (складаються з одного виду волокон чи містять до 5-10% інших волокон, але лише з метою надання виробам певних зовнішніх ефектів; у практиці торгівлі їх називають чистобавовняними, чистолляними тощо) та неоднорідні (складаються з двох або більшої кількості видів волокон найчастіше з метою оптимального поєднання позитивних властивостей волокон різних видів, отриманням бажаних зовнішніх ефектів, економного використання наявної сировини тощо; залежно від особливостей використання кількох видів волокон або ниток в одному матеріалі їх є безліч різновидів: неоднорідні змішані (в основі і пітканні 60% вовни і 40% бавовни); неоднорідні різносистемні (основа з бавовни, піткання - з вовни); неоднорідні різношарові (двошарові капроново-віскозні) тощо).

Основними характеристиками структури текстилю є товщина і звивистість ниок; конструкція пряжі і ниток; порядок з'єднання волокон, пряжі та ниток у полотні й особливості їх просторової взаємодії; щільність і пористість матеріалів; товщина одношарових полотен; будова поверхні, або фактура (рівно матова, рівно блискуча, дрібнорельєфна, рельєфно-візерунчата, повстяно подібна, ворсова).

У товарному середовищі, куди потрапляє текстильний продукт, працюють ринкові критерії оцінки фактичних властивостей: порівняння за кількістю, ціною, якістю. Кількість (наявний перелік товарів одного призначення) і ціна відкриті для споживача характеристики; якість, як правило, невідома, сприймається споживачем на віру найчастіше за маркуванням, а рішення про купівлю приймається на основі зіставлення товарів за зовнішнім виглядом і ціною. Тому якість текстилю на цивілізованому ринку повинна бути категорією, гарантованою державними (кооперативними, приватними тощо) юридичними особами, що виконують функції купівлі-продажу. Безпосередніми гарантами високої якості продукції у сфері обігу є фахівці- товарознавці, що мають належну теоретичну підготовку, практичні вміння і навички збереження властивостей текстилю у торгівлі та їх використання при експлуатації. Для ґрунтовного вивчення властивості текстилю об'єднують групи: геометричні (довжина, ширина, товщина); відносна маса виробів; механічні (розривне і роздиральне навантаження, робота розриву, стійкість до згинання і витирання); формостійкість виробів (усадка, або збіжність); фізичні (гігроскопічність і вологовіддача; водопоглинаня і швидкість висихання; водотривкість; капілярність; повітро- і паро проникність; теплозахисні, вогнестійкість, електричні властивості), технологічні (пластичність, обсипаль­ність, розсувальність, прорубування.; естетичні (колір, блиск, прозорість, туше, драпірування, фактура, художньо-колористичне оздоблення); зносостійкість виробів (дія світла, атмосфери, води, поту, тепла, пральної рідини тощо; витирання, багаторазові деформації тощо; руйнування мікроорганізмами та пошкодження комахами; світлопогода, прання, витирання, втомлення тощо).