Розділ 2. Сировина для текстильної промисловості і текстильні матеріали промислового призначення

§1. Загальні поняття. Потенціал та проблеми текстильної промисловості. Товарознавчі аспекти і тенденції розвитку ринку текстильної продукції.

Сьогодні до текстильної продукції відносять текстильні волокна, пряжу, нитки, неткані матеріали, тканини, трикотажні полотна, комплексні текстильні матеріали та основу для нанесення покрить (штучних і синтетичних шкір, виробів будівельного призначення, ламінатів тощо). Особливе значення текстилю у сучасному народному господарстві у тому, що його виробництво - одна з найдавніших галузей господарської діяльності людства (сучасна частка текстилю у загальному обсязі: промислової продукції економічно розвинених країн - 6-12%; непродтоварів широкого вжитку - 10-40%). Завдяки швидкому обігу капіталу і високій рентабельності (20-40%) текстильне виробництво - надійне джерело наповнення держбюджету, його прибутки часто дотують інші галузі (напр., надходження до місцевих бюджетів, соціальної сфери тощо).

Окремі класифікатори сировину для виробництва текстилю відносять до групи сільськогосподарських товарів за ознакою періодичності відтворювання (вирощування), заготівель і збирання. Основним видом товару у цій товарній групі є волокнисті матеріали або текстильні волокна (ТВ). Із відомих десятків видів волокон тільки окремі відносять до ТВ (їх ще називають прядними, бо вони піддаються прядінню і забезпечують отримання пряжі). Загальні вимоги до них: певна міцність, еластичність, довжина. Товарознавчу характеристику ТВ як об’єктів торгівлі здійснюють за ознаками їх наукової класифікації.

Не зважаючи на зменшення частки природних ТВ у загальному обсязі виробництва у світі (58% - 1980р., 43% - 2000р.), їх абсолютна кількість, споживання на одиницю населення та значимість у задоволенні потреб людини постійно зростають. Текстильне виробництво в Україні із 1990-х рр. характеризується спадом (2000 р - 15% рівня 1990р) і найгіршими показниками серед галузей промисловості. На негативну динаміку вплинули неконтрольований притік дешевого імпортного текстилю; розрив виробничих зв'язків з традиційними постачальниками сировини; несприятливе фінансове становище підприємств, що не дозволяло закуповувати необхідну сировину, виплачувати зарплату, оновлювати обладнання; низька виробнича спроможність підприємств через амортизацію основних фондів; неефективна маркетингова стратегія; попит на якісніший імпортний текстиль. Із 2000 р. темпи виробництва зростають завдяки впровадженню ринкових механізмів, зростанню цін на імпорт, грошовій пропозиції банків, забезпеченню економіки грошима, раціональнішому використанню виробничих потужностей, зменшенню бартеру і неплатежів, зростанню споживчого ринку. Найвагоміша проблема текстильної галузі - недостатні інвестиції, покращання методів роботи на ринку, систем збуту і ринкової політики, підвищення якості і вдосконалення (до рівня вимог ринку) асортименту. Активізація ринку сприятиме інвестуванню виробництва, розвитку до рівня світової стандартів.

Сучасне населення України споживає в 3,8 рази менше виробів легкої промисловості, ніж у 1991р. (у т. ч. тканин - в 4,3, одягу і білизни - у 3,9). За останні 5 років середньостатистичний українець оновив гардероб на 35-40% (житель західних країн - на 90-95%) і споживає в середньому 1,5 м² бавовняних та по 0,5 м² вовняних, лляних і шовкових тканин; 1,6 шт. трикотажних виробів. Середньостатистичний дорослий українець на одяг, тканини і взуття витрачає 5-7% щомісячних грошових виплат (стільки ж, що і житель західних країн); відмінність витрат: більшість доходів у нас витрачають на продукти харчування (63%) і комунально-побутові послуги (12,5%), у розвинених країнах - на житло, освіту, спорт, культуру, подорожі, послуги тощо. Національний ринок товарів легкої промисловості зріс (5,9 млрд. грн. - 2000р., 6,4 млрд. грн. - 2002р.); спостерігається незначний стійкий темп приросту (3,5-5%), насичення його характеризується як достатньо повне (88-95%), а окремі товарні ніші (літні люди, діти) ще ненасичені (один з шляхів їх насичення- ширше використання текстилю на основі вовни у виготовленні взуття, поєднання її з іншими волокнами у виготовленні одягу (об’єктивна підстава для цього - вітчизняні вироби заповнюють лише 25-27% ємкості внутрішнього ринку і лише 25% імпорту складають вироби, які не виготовляють в Україні і такі, що за якістю значно переважають вітчизняні аналоги). Співвідношення експорту-імпорту в Україні (за складовими і тенденціями розвитку ринку текстилю, одягу і взуття) аналогічні США, Великобританії, Франції, Німеччині, де власне виробництво цих товарів у 2-3,5 рази менше, ніж їх внутрішнє споживання, а основна частка ринку заповнює імпорт зі Сходу; проте більшість українців текстиль купує на речових ринках, де наявний задовільний асортимент, доступніші ціни і покупця менше цікавить виробник товару, більше - добротність та ціна. Сучасне зовнішнє середовище текстильних підприємств розцінюються як умови монополістичної конкуренції (це означає, що виробники на ціну суттєво вплинути не можуть, проте диференціюють товар за дизайном, якістю, обслуговуванням після продажу тощо).