Формальні та неформальні організації.

У кожному трудовому колективі поряд із формальною (офіційною) структурою взаємовідносин існують також неофіційні відносини між членами колективу.

Офіційні відносини регламентуються певними інструментами, наказами, розпорядженнями, то неофіційні не регламентуються ніким і нічим. Відносини між членами такої групи формуються на основі особистих симпатій. Члени групи мають загальні погляди, інтереси. У такій групі немає списку членів колективу, ролей, відповідальності.

Групи людей, створені керівництвом для осягнення цілей організації, називаються формальними.

Група людей, які стихійно об’єдналися для досягнення певних цілей та регулярно взаємодіють, називається неформальною групою (організацією).

3. Закони організації.

Життя організації підкоряється певним законам:

1. Закон синергії. Потенціалі і можливості організації як єдиного цілого перевищує суму потенціалів та можливостей окремих елементів, що обумовлено взаємною підтримкою та доповненням.

2. Закон доповнення внутрішньо організаційних процесів і функцій протилежно спрямованими. Наприклад, розподіл доповнюється об’єднанням, спеціалізація – універсалізацією, диференціація – інтеграцією і навпаки. Це дозволяє використовувати вигоди тих чи інших процесів, відповідно, суттєво збільшити загальний потенціал організації.

3. Закон композиції. Функціонування всіх без винятку організаційних елементів у тій чи іншій мірі підкорюється загальній меті, а індивідуальні цілі кожного з них являють собою її конкретизацію і виступають у відношення до неї під цілями.

4. Закон самозбереження. Будь-яка організація. як і її окремий елемент, намагаються зберегти себе як одне ціле, що потребує дотримання ряду умов:

• економічне та раціональне зберігання ресурсів;

• розширення сфери діяльності;

• недопущення серйозних струсів які можуть призвести до втрати організаційної стійкості (конфлікти, перебудови, зміни кордонів, рангів ключових фігур).

5. Закон інформованості. В організації не може бути більше порідку, ніж її члени мають інформації про реальне середовище, яке дозволяє їм приймати усвідомлене рішення.

6. Закон онтогенезу. Відповідно до нього життя будь-якої організації складається з основних фаз, які послідовно змінюють одна одну: становлення; розвиток; затухання.

Якщо в класичному менеджменті організація – це систематизоване, свідоме об’єднання дій людей для досягнення певних цілей, то організація соціальної сфери (соціальна система, організація яка здійснює соціальну роботу, тощо) – це систематизоване, структуроване, публічне, свідоме об’єднання дій людей для досягнення ефективного результату вирішення соціальної проблеми в контексті мети соціальної роботи.

Для класичного менеджменту характерно визначення трьох послідовних процесів життєдіяльності організації:

• Отримання ресурсі з зовнішнього середовища;

• Виготовлення продукту;

• Передача продукту в зовнішнє середовище та отримання прибутку.

Для організації соціальної сфери (що здійснюють соціальну роботу) послідовні процеси мають наступні визначення:

• Отримання ресурсів від зовнішнього середовища (наприклад, громади міста) та оптимальне використання ресурсів власне соціальної роботи;

• Виробництво соціальної послуги або надання соціальної допомоги;

• Збільшення ресурсів клієнта та ресурсів громади.

4. Компоненти організації «Соціальна служба»

Структура

служби

Завдання Технології

служби соціальної роботи

Соціальні працівники

Ресурси Соціальна послуга –

із зовнішнього продукт у зовнішнє

середовища середовище (громада)

5. Для кожної організації соціальної сфери характерними є кілька об’єднуючих атрибутів:

• Цінності (публічне обґрунтування корисності, етичні правила, права клієнтів, принципи роботи);

• Взірці (приклади, моделі, досвід), ким представляється, визначається соціальна служба;

• Соціально-філософські узагальнення: як сприймається людина, її права, демократичні сподівання; яка роль групових, командних звуків соціальних працівників, які погляди на зміст та характер змін в соціальному, суспільному вимірі тощо;

• Символічні узагальнення, своєрідні атрибути публічного (зовнішнього та внутрішнього) сприйняття цілісності та неповторності організації (щось, наприклад, «бюрократичної гармонії», в тому числі емблема служби, назва кімнат, структурних підрозділів, плакати, наявність матеріалу для вільного використання клієнтами тощо);