§4.Товарознавчі аспекти світової торгівлі хутряною сировиною.

Особливість міжнародної гуртової торгівлі хутряною сировиною полягає у здійсненні її через міжнародні аукціони (від лат. Auctio – продаж з публічних торгів). Oxford Paperback Encyclopedia трактує аукціон як публічні торги (sale), де вироби продають покупцеві, що запропонував найвищу ціну (highest bidder); продавець може встановлювати резервну ціну (reserve price), нижче якої товар не може продаватися. Як і світові товарні біржі, міжнародні аукціони є ринками гуртового продажу певних товарів, регулятором та індикатором їх цін (відрізняються тим, що увесь товар, призначений для продажу, наявний на складах чи у торговельному залі аукціону). Міжнародна аукціонна торгівля товарами має чітку товарну та територіальну спеціалізацію, що склалася історично - у великих масштабах вона зосереджена у певних центрах (у торгівлі хутром це Нью-Йорк, Монреаль, Лондон, Копенгаген, Осло, Санкт-Петербург, Лейпціг; у торгівлі немитою шерстю – Лондон, Ліверпуль, Кейптаун, Мельбурн, Сідней, Веллінгтон; живими квітами – Амстердам; кіньми – Довіль, Лондон, Москва. Через міжнародні аукціони США і Канада реалізують 70% хутра; РФ - 80%; Данія - 90%; Швеція і Норвегія -95 %.З торгівлі хутром і хутряною сировиною в усьому світі щорічно проводиться понад 150 міжнародних аукціонів. Центрами аукціонної торгівлі норкою є Нью-Йорк, Монреаль, Лондон, Копенгаген, Осло, Стокгольм, Санкт-Петербург; в останні роки значно зросли обсяги продажу норки на аукціонах у Скандинавії та зменшилось значення і роль Нью-Йорка і Лондона. Центрами аукціонного продажу каракулю є Лондон (переважає південноафриканський) і Санкт-Петербург. Центрами продажу інших видів хутра є Санкт-Петербург і Лейпціг. На санкт-петербурзьких аукціонах реалізуються в значних кількостях шкурки лисиці, соболя, білки, ондатри, бабака, горностая, нерпи. Аукціони з продажу шкурок блакитного песця проводять в Копенгагені, Осло, Лондоні; із продажу шкурок кролика - у Лондоні. Хутрові аукціони організуються також у Німеччині, Татарстані, Франції, Гонконгу, Південній Кореї, Китаї, Японії, але їх роль у світовій аукціонній торгівлі хутром незначна.

Організація і техніка проведення міжнародних аукціонів мають специфічні товарознавчі особливості, що визначаються характером товару. Разом з тим, у їх організації є багато спільного. У аукціонній торгівлі хутром розрізняють 4 стадії:

= період підготовки; починається за 2-3 місяці до майбутнього аукціону; власник доставляє товар на склад аукціонної компанії, фахівці якої проводять необхідне сортування і добірку за однорідними якісними ознаками; розсортований товар розбивається на партії (лоти) за однорідністю; чим цінніші шкурки, тим їх менше в лоті (білки - 3000, норки - 150-350, каракулю сірого - 300-700, соболя - 5-50 шкурок). Кожному лоту надається номер, під яким він заноситься в каталог даного аукціону з вказанням сорту і кількості одиниць в даному лоті. За каталогом в порядку нумерації відбувається продаж на аукціонних торгах. Звичайно в каталозі однакові за якісними показниками лоти розташовують один за іншим, утворюючи так звані ряди-стрінги; ці ряди у каталозі відокремлюються один від одного лініями. З кожного лота чи стрінга береться зразок, що повинен повністю відповідати за всіма якісними ознаками будь-якій одиниці хутра, що знаходиться в даному лоті чи стрінгу. Розміри зразків різних видів хутра теж неоднакові і встановлюються залежно від цінності і стандартності виду. Одночасно з підготовкою лотів і зразків готується каталог. На початку каталогу є зміст із позначенням загальної кількості видів хутра для продажу. Далі - умови аукціонного продажу (порядок огляду, продажу і фіксації цін, укладення контрактів, право продажу третім особам, порядок зняття з торгів і оплати (з вказанням банків, через які повинні відкриватися акредитиви і здійснюватись оплата; відсоток стягується з куплених товарів на користь адміністрації аукціону), порядок і час вирішення можливих суперечок. У каталозі повідомляється дата відкриття аукціону, його тривалість, місце проведення, час, відведений на оглядання товарів, час проведення торгів, останній день оформлення платежу за придбані товари. У підготовку входить повідомлення потенційних покупців про місце і час проведення аукціону, кількість і асортимент товарів, що пропонуються. Для цього за 1,5-2 міс до початку аукціону у неспеціалізованій і спеціалізованій пресі поміщають рекламні оголошення, де вказують дату і місце проведення аукціону та кількість товарів до продажу. Постійним і потенційним покупцям аукціонні компанії висилають рекламну брошуру-проспект, де вказують основні умови даного аукціону і додається запрошення на участь у торгах;

-= огляд товарів покупцями, що можуть взяти участь в аукціонному торзі; звичайно починається за 7-10 дн до відкриття торгів. Кількість днів для ознайомлення з аукціонною колекцією залежить від її розмірів і ступеня раціональності організації огляду. Скорочення термінів огляду досягають вдосконаленням устаткування залів, де проводиться огляд товарів (встановлення зручних вішалок для хутра, спеціальних столів для огляду зразків, ламп, що максимально відтворюють спектр денного сонячного світла, штор на вікнах, транспортних візків для зразків тощо). Попередній огляд товарів є обов'язковим, бо за умовами аукціонного торгу претензії у випадку виявлення дефектів у товарі (крім прихованих) після купівлі-продажу не приймаються. Огляд товарів проводять в спеціальних приміщеннях, де розміщені відібрані від кожного лота зразки, що повинні абсолютно точно відображати всі особливості товару в лоті. Відповідальність за це несуть організатори аукціону. Покупці повинні максимально уважно оглянути виставлені зразки і, за бажанням, зробити у каталозі помітки про лоти, що сподобалися їм, і ціни, які вони могли б за кожен з лотів сплатити. Покупець може ознайомитися не тільки із виставленими для огляду зразками, але і з усім лотом повністю, але звичайно він цього не робить, довіряючи організаторам, за винятком дуже дорогих шкурок, які покупець, як правило, оглядає цілком у лоті;

= аукціонний торг; відкривається в заздалегідь призначений день і годину і проводиться звичайно в спеціальному аукціонному залі, що має вигляд амфітеатру. За столом на підвищенні перед покупцями розташовується президія аукціону - аукціонник, що керує продажем, і його помічники, завдання яких - спостереження за поведінкою покупців, що беруть участь у торзі. Над столом вивішується табло, де загоряються порядкові номери пропонованих до продажу лотів. Покупці розміщаються за окремими столами чи рядами, розташованими амфітеатром. Перед кожним покупцем встановлюється номер, під яким він зареєстрований на даному аукціоні. Техніка проведення аукціону зводиться до наступного. Аукціонник повідомляє номер чергової партії (лота), пропонованої до продажу, і одночасно з цим, на спеціальному табло, загоряється названий номер. Аукціонник називає вихідну продажну ціну, яка звичайно є ринковою ціною в доаукціонний період. Якщо ніхто з покупців не подасть знак підняттям руки чи олівця, кивком голови чи вигуком "так" про свою згоду купити товар, аукціонник знижує ціну доти, поки один з покупців не виявить бажання купити його. Якщо один чи декілька покупців подадуть знак про бажання купити даний лот, аукціонник підвищує ціну. Є два способи підвищення ціни – голосом і безголосий. При підвищенні ціни голосом аукціонник повідомляє номер лота, що виставляється на продаж, називає початкову ціну і запитує: "Хто більше?" Покупець, що бажає придбати лот за вищою ціною, називає (виголошує) нову ціну, вищу від попередньої на величину, яка є не нижчою мінімальної надбавки, зазначеної в правилах проведення торгів. Аукціонник називає номер покупця, що виголосив нову ціну, під яким він зареєстрований на аукціоні, нову ціну лота і знову ставить запитання: "Хто більше?" Якщо після трикратного повторення запитання не надходить нова пропозиція, аукціонник вдаряє молотком, підтверджуючи продаж лота покупцю, що останнім назвав найвищу ціну. При безголосому способі підвищення ціни покупці подають аукціоннику умовний знак про згоду підняти ціну. Надбавка до ціни стандартна, обговорена в правилах торгів і складає, напр., при ціні до $10 - 10 центів, при ціні понад $10 - 25 центів. Покупцю, що купив перший лот у стрінгу і бажає придбати по тій же ціні інші лоти з даної партії (стрінга), надається перевага. У випадку виникнення суперечностей адміністрація аукціону зберігає право перепродажу будь-якого лота. Усі претензії повинні бути заявлені адміністрації до початку продажу наступного лота. Адміністрація аукціону вправі зняти з аукціону будь-який лот, поки він не проданий, без пояснення причин. Після продажу всіх лотів непродані лоти можуть знову бути виставлені для продажу. Темп аукціонних торгів дуже високий і вимагає від покупця й аукціонника постійної уваги і швидкої реакції. Для продажу однієї партії (лота) у середньому потрібно менше 30 сек. У такий спосіб за годину продають понад 300 лотів. Напр., на санкт-петербурзьких хутрових аукціонах протягом 9 год продається 1 млн. шкурок норки;

= оформлення аукціонної угоди і передавання товару покупцю. Під час аукціону чи наступного дня адміністрація аукціону вручає покупцю контракти на куплений товар; ці контракти підписуються покупцем і їх дотримання є для нього обов'язковим. Контракт має типову форму. У контракті на хутро вказуються назва фірми-покупця, вид товару, номер лота, кількість куплених шкурок, ціна однієї шкурки і загальна сума угоди. Покупець вказує в контракті, на чиє ім'я необхідно виписати кошторис, куди і яким видом транспорту відправити товар, підписує контракт і повертає його в контору аукціону, залишивши собі копію. На підставі контракту виписується рахунок, що оплачується покупцем. Негайно після підписання контракту покупець виписує письмове доручення про відправлення товару, у якому вказується, як маркувати товар, називається точна адреса, за якою необхідно відправити товар, наводиться порядок страхування товару. Оплата купленого на аукціоні товару звичайно здійснюється частинами: 30-35% під час підписання контракту, решта - при одержанні товару чи після його відвантаження, але не пізніше встановленого терміну. За умовами більшості хутрових аукціонів забороняється перепродаж товару покупцем до повної його оплати. Це захищає продавця від несплати проданих лотів, що робило б необхідним їх збереження до наступного аукціону. Терміни вивезення товару з аукціонного складу залежать від виду товару. Товари, що швидко псуються, - вивозять негайно після оформлення контракту; інші - через 2-3 тижні залежно від умов аукціонної торгівлі.

Організація аукціонної торгівлі хутром має особливості залежно від виду хутра і практики, що склалася в торгівлі конкретними видами аукціонних хутряних товарів. За характером діяльності фірми, що здійснюють аукціонну торгівлю хутром, можна умовно розділити на 3 групи:

- спеціалізовані фірми, що займаються організацією аукціонів і продажем на них аукціонних товарів і за свій рахунок, і на комісійних засадах та беруть на себе виконання усіх функцій по підготовці і проведенню аукціонів. Найчастіше вони видають продавцям позики під товари, передані аукціонній фірмі для продажу з аукціону. Спеціалізовані хутряні фірми - це торгові монополії, що продають на аукціонах придбане, як правило, за свій рахунок, хутро. Разом з тим, вони реалізують на комісійних засадах хутро, що належить фірмам-виробникам, асоціаціям і кооперативам фермерів тощо. Найбільшою спеціалізованою хутряною фірмою на світовому ринку є англійська компанія "Гудзон бей", що перетворилася фактично в міжнародну монополію і має філії в Нью-Йорку, Монреалі, Лондоні. Іншою великою спеціалізованою компанією з продажу хутра є американська фірма "Нью-Йорк окшн Ко інк." - організує аукціони з продажу норки в Нью-Йорку, має філію в Міннесоті ("Нью-Йорк окшн Ко (Міннесота) інк.”, що проводить аукціони з продажу норки в Міннесоті, США), і відділення в Канаді ("Канедіен фер окшн сейлз К⁰ (Квебек) лтд.”, що організує аукціони норки в Монреалі); компанія спеціалізується на продажі головним чином продукції звірівництва та хутра, добутого полюванням у США і Канаді. Монополістом в аукціонній торгівлі шкурками котика є американська компанія "Фоук фер Ко", що зосередила торгівлю й обробку (дублення, фарбування) понад 90% шкурок, що добуваються в країнах Заходу;

- спеціалізовані аукціонні брокерсько-комісійні фірми. Відіграють провідну роль у торгівлі ф’ючерсами, вовною, тютюном, хутряними виробами й іншими товарами. Зазвичай вони організують аукціони і продають на них товари за дорученням своїх клієнтів за комісійну винагороду. Напр., аукціонна торгівля немитою вовною в Австралії і Новій Зеландії на 90% здійснюється брокерськими фірмами. Угоди на цих аукціонах укладаються через брокерів покупця і брокерів продавця. Усі брокери, що здійснюють аукціонну торгівлю вовною в Австралії і Новій Зеландії, об'єднані в асоціації брокерів продавців і брокерів покупців. Аукціонна торгівля ф’ючерсами як у країнах-виробниках чаю, так і в Лондоні, зосереджена в руках англійських брокерських фірм чи їх філій і дочірніх компаній (іноді вони самі скуповують товар і виступають на аукціоні власниками товару, частіше продають чай на комісійних засадах). Фермери і виробники до участі в аукціонах не допускаються;

- аукціонні фірми, що належать кооперативам чи союзам (асоціаціям) фермерів-звіроводів. Поширені в Скандинавських країнах: у Данії, Норвегії, Швеції є по одній фірмі, що займають монопольне становище в аукціонній торгівлі хутром своєї країни. Датська "Деніш фер сейлз" є торговою організацією датської асоціації звірівників; для проведення аукціонів об'єдналася з фінською фірмою "Финіш фер сейлз" (спільна фірма "Деніш, фініш фер сейлз" організовує продаж і датської, і фінської норки на аукціоні в Копенгагені). У Норвегії хутрові аукціони організує "Осло афер окшнз", що продає норку, яку постачають понад 6500 фермерів, більшість яких об'єднані в асоціацію "Норуіджієн фер брідерз асоціейшн".

Таким чином, аукціон - найбільш гнучкий і швидкий спосіб продажу хутряної сировини; аукціонна торгівля - найважливіша форма реалізації хутра на світовому ринку.

Ринок ХС в Україні характеризується тим, що підтримка державою хутряної галузі припинилася приблизно у 1990-ті роки, ринок збуту звузився, різко знизився попит на хутро. Фабрики і звірогоподаства залишилися без централізованого постачання сировиною і кормом та каналів збуту. Такі результати призвели до різкого зниження об’єму виробництва і хутрових шкурок. Із середин 1990-х р на вітчизняний ринок в великій кількості завозять дешеві хутрові вироби китайського і грецького виробництва, де проводять демпінгову політику. Для українців було новинкою, що пальто з натурального хутра (якщо це навіть з кози) коштувало $100, і вони звичайно віддавали перевагу дешевизні. В результаті цього, на ринку почали панувати “заморські” товари середніх цін і низькоїякості.

Українські державні підприємства із виробництва хутряної сировини не змогли адаптуватися до таких нових умов і більшість з них перейшли на тіньові схеми . Цьому сприяла і політика держави (основна проблема- затримка оплати за виконані держзамовлення). Зараз, коли прибутки населення поступово зростають, а хутрофірми пропонують асортимент товарів, розрахований на покупців з різним рівнем доходів, є надія на відродження вітчизняного хутряного бізнесу. В кращому становищі, порівняно з крупними підприємствами, знаходяться приватні фірми, які працюють на єдиному податку: відрахування в бюджет — маленькі, а зароблені засоби вони можуть вкладати в розширення виробництва, розвиватися, виготовляти нові якісні вироби з хутра, виходити на світовий ринок, налагоджувати нові контакти в сфері збуту продукції. Кілька років тому в Україні працювало 8 великих хутрових підприємств, спеціалізованих на виготовленні швейних виробів з певного виду хутра: ВАТ Хутрофірма “Тисмениця” (м. Тисмениця, Івано-Франківська обл.) виготовляли одяг з хутра кролика; СП “Тикаферлюкс” (там же) і ЗАТ “Українське хутро” (м. Харків) - дорогі вироби з норки, песця; ЗАТ “Хутростар” (м. Жмеринка, Вінницька обл.) - вироби із овчини. Найбільш потужними фабриками були “Тисмениця” і “Українське хутро” (70% готової продукції). Нині з цих підприємств працюють тільки ВАТ Хутрофірма “Тисмениця”, СП “Тикаферлюкс”. Відомими невеликими підприємствами є ПП “Хутровий салон Іванових” (м. Миколаїв) і ПП “Ярославна” (м. Вінниця). Великі підприємства мають повний виробничий процес: вичинка сирих шкур, їх пофарбування, сортування, підбір за кольором, з’єднання в пластини, розкрій, пошиття виробів. У приватних і малих підприємств відсутнє обладнання для вичинки і пофарбування шкурок. тому вони виготовляють одяг з обробленого хутра.

Державне регулювання розвитку виробництва ХС в Україні за час незалежності здійснюється такими нормативними актами:

= постанова КМУ №741 “Про перелік товарів, на які встановлюється акцизний збір і його ставки” від 26.11 1992 р, яка ввела в дію декрет “Про акцизний збір”; в цей перелік попали хутряні вироби і вичинені шкурки: ставка встановлена в розмірі 30% об’єму реалізації (для виробників) і 30% митної вартості (для імпортерів);

=постанова № 333 “Про встановлення диференційованих ставок акцизного збору на хутрові вироби, які виготовляються підприємствами з іноземними інвестиціями за участі українського капіталу” ввід 07.05.1993 р, де вказано: якщо розмір інвестицій в СП перевищує $1млн, то ставка акцизного збору знижується на 100%; $500000-1 млн. – знижка на 50% (тоді в таких умовах працювало лише СП “Тикаферлюкс”, імпортерам хутропродукції і виробів треба було сплачувати ще ввізне мито, розміри ставок були нестабільними, КМУ постійно міняв політику щодо хутровиків, це збільшило потік контрабанди);

- закону“ Про ставки ввізного мита і збору на деякі товари” від 11.07 1996 р звільнив від обкладання акцизним збором хутро вироби до 1.01 2000 р., коли акциз повністю відмінили. Зараз на ХС діє пільгове мито в розмірі 5% і повне 10% (для шкурок ягнят відповідно 1% і 5%, на вичинені шкури — 15% і 30%; на готовий одяг — 25% і 40%). Але лише платежами не можна примусити імпортерів ввозити товар легально, бо вони митну вартість занижують до неможливого.

З прадавніх часів Українські території були населенні різними видами хутряних тварин (лисиці, зайці, вовки, куниці, норки), а більшість цінних українських продуктів (сіль, вугілля, хміль тощо) обмінювали на високоякісне заморське хутро (соболь, морський звір, рись, росомаха, білка, північний олень тощо). Сьогодні ХС вітчизняного виробництва або дорога і неякісна, або якісна і не прийнятна за ціною (так кажуть виробники, що працюють на вітчизняній сировині). Сьогодні у собівартості хутровиробів 70-80% складає ХС. В Україні норок і нутрій вирощують на промисловій основі, кроликів - приватники в присадибних господарствах. За останні роки поголів'я хутрового звіра різко скоротилося: із понад 50-ти звірогосподарств, що існували в радянський час, залишилося близько 20, що відбулося з кількох причин, основна із яких зміна частки кормів у собівартості хутра (на початку 1990 р рибу на звіроферми поставляли по 0,2 руб/кг; тоді одну норкову шкурку продавали за 110 руб; при бажанні рибу можна частково замінити м'ясними субпродуктами, яких було багато; після кризи 1998 р прибалтійська риба продавалася в Україні не дешевше 1 грн/кг, а норкова шкурка коштує 120-130 грн; у результаті перед господарствами постала дилема: якщо тварині пропонувати незбалансований корм, то знизиться якість хутра, якщо давати корму в повному обсязі, то собівартість шкурки буде вище ціни, що склалася на внутрішньому ринку (який завалений російськими, білоруськими й іншими хутрами). Багато господарств, не витримавши конкуренції, припинили своє існування; ті, хто вижив, поступово поліпшують показники, бо із 2005 р вартість м'ясних субпродуктів почала знижуватися, із зростанням виробництва на птахофабриках збільшилася і кількість відходів, відповідно ціна на них почала знижуватися.

Визначити обсяг українського ринку хутряних виробів досить складно. За даними Держкомстату підприємства галузі виробляють за останні роки продукції приблизно на $10 млн. З України щорічно вивозять 85 тонн “пушно-хутряної сировини, придатної для виготовлення хутряних виробів” (код ТН ЗЕД 4301000000) на суму $340 тис., 39,9 т “хутряних шкурок дублених чи вироблених” (код ТН ЗЕД 4302000000) на суму $6,8 млн. і 6,1 т “одягу з хутра” (код ТН ЗЕД 4303000000) на суму$4,4 млн. Виходить, що з країни вивезли продукції більше, ніж зробили. Виготовлення хутрових виробів у 2001-2005 рр. нестабільне (табл.4.2): Основні виробники хутряних виробів затверджують, що експортують лише 20-40% власної продукції (табл.4.3.). Ательє і приватні підприємці не експортують свої вироби зовсім. Їхню продукцію можна зустріти на виставках-ярмарках, що регулярні у столиці, на речових ринках, а окремі фірми навіть відкрили власні магазини. Виходить, що понад 50% зроблених у країні шуб і шапок залишається на внутрішньому ринку.

За оцінками експертів ринку, на частку імпортних виробів (з який 90% - нелегально завезені) приходиться 70% ринку (табл 4.4.). За даними Держкомстату в Україну імпортовано 80,1 т “пушно-хутряної сировини” на $11209,3 тис.; 62,8 т “хутряних шкурок дублених чи вироблених” на $1876,52 тис. і 9,2 т “одягу з хутра” на $1079,6 млн. Продукцію, увезену під кодами 4301 і 4302, вітчизняні виробники використовують для пошиття виробів, “одяг з хутра”, природно, йде в торгівлю. Якщо врахувати, що одна шуба важить близько 2 кг (головні убори офіційно майже не імпортують), то виходить, що на внутрішній ринок потрапило всього 4,6 тис. “заморських” шуб. Зрозуміло, ця цифра далека від істини (є всі підстави більше довіряти оцінкам операторів ринку). Деякі спеціалісти галузі оцінюють обсяг внутрішнього ринку мінімум в $80 млн.

Аналіз статистичної інформації приводить до цікавих висновків. За сім місяців 2002 року з України в Росію, Чехію і Литву у виді сировини були експортовані тільки шкурки кролика (763,7 тис. шт.) у середньому по $0,38 за шкурку (торік експортували і норкові шкурки по $16). Асортимент вивезених дублених і вироблених шкурок трохи ширший. Велика частина приходиться на норку (126,9 тис. шт.), середня ціна шкурки — $25. Везуть українське вироблене хутро в основному в Німеччину, Китай, Корею. Найбільші споживачі українських хутряних виробів — РФ і Німеччина. Невеликі партії надходять у Фінляндію, Канаду, Корею. Середня вартість готового виробу з норки, експортованого в РФ -, $1825 у Німеччину —$1070. Завозять в Україну в основному дороге хутро: норки, бобра, ондатри, лисиці. Список країн — постачальників ХС чималий, але основний продавець — Німеччина (76%). Середня митна вартість шкурок німецького виробництва: норки — $22,15, бобра — $10, ондатри - $3,4, лисиці - $30 (шкурки лисиці, завезені з Фінляндії, коштують $148,6). Ще ширший перелік країн, що імпортують в Україну вироблені шкурки (код 4302000000). 70% постачань - Німеччина, Нова Зеландія, Бельгія. І саме з цією товарною позицією відбуваються разючі цінові метаморфози. Напр., середня митна вартість шкурок з овець i ягнят бельгійського виробництва - $1/шт, пластини (трохи підібраних по фактурі і кольору зшитих шкурок) з норки німецького виробництва - $3/шт. Ще більше дивують дані по імпорту хутряного одягу: середня митна вартість 1 шт готового виробу (код 4303109020) з нутрії, чи песця лисиці, завезеного з Німеччини, — $19,45 (дешевше однієї невиробленої шкурки), з норки італійського виробництва — $39,2, китайського — $146,7 (порівняєте із середньою вартістю експортованих з України хутряних виробів). Очевидно, так виникає несумлінна конкуренція на внутрішньому ринку.

Таблиця 5.2

Дані про виготовлення хутрових виробів в Україні

Назва виробів	2001р.	2002р.	2003р.	2004р.
Пальто, півпальто з нат. хутра для дорослих	8,642	18,770	4,819	5,373
Пальто, півпальто з нат. хутра для дітей	2,6	1,643	0,298	1,475
Головні убори	44	49	41	17

Таблиця 5.3

Дані про імпорт (CIF)хутра та хутрових виробів в Україну

Код за ТН ЗЕД	Назва продук-ції	2001 р.		2002 р.		2003 р.		2004 р.
тонн	$тис	тонн	$тис	тонн	$тис	тонн	$тис
43010000000	Сировина	53	5542,89	80,1	11209,3	51,4	6060,04	50,1	6740,52
43020000000	Шкурки дублені	49,7	1696,41	62,8	1876,5	19,9	1285,81	44,9	1432,52
43030000000	Вироби з хутра	26,7	787,57	9,2	1079,6	16,2	571,86	10,3	780,04
Разом		29,4	8026,87	152,1	14165,4	87,5	7917,71	105,3	8953,08

Таблиця 5.4

Дані про експорт хутра та хутрових виробів в Україну

Код за ТН ЗЕД	Назва продукції	2001 р.		2002 р.		2003 р		2004 р.
тонн	$тис	тонн	$тис	тонн	$тис	тонн	$тис
43010000000	Сировина	151,8	393,96	85	342,38	114,5	288,71	48,1	219,77
43020000000	Шкурки дублені	30	3553,76	39,9	6825,81	26,9	4925,77	27	4657,15
43030000000	Вироби з хутра	21	3375,84	6,1	4390,99	2,5	1341,16	2,9	3065,26
Разом	—	2,8	7123,56	31	11559,2	143,9	8555,64	78	7942,18

Контрольні питання

1. Сучасні уявлення про хутряну сировину і проблеми класифікації її асортименту

2. Сучасний асортимент хутряної сировини.

3. Вплив процесу становлення ринку на вимоги до хутряної сировини та еволюція її застосування.

4. Ідентифікація натурального хутра.

5. Товарознавчі аспекти сучасної торгівлі хутряною сировиною.

Тестові завдання

1. Натуральне хутро вживалось людиною для одягу з найдавніших часів і сьогодні успішно конкурує з текстилем у виробництві багатьох товарів (зимового одягу, взуття тощо) завдяки:

а) теплозахисним властивостям, зносостійкості та гарному вигляду

б) теплозахисним властивостям, зносостійкості та значним запасам сировини

в) теплозахисним властивостям, значним запасам сировини та широким можливостям додаткової обробки

г) відповідності моді, зносостійкості та значним запасам сировини

2. Кількість тварин у природі, шкури яких можуть бути добуті у промислових масштабах і придатні для виготовлення побутових виробів налічує:

а) понад 150 видів

б) 50-95 видів

в) 95-150 видів

г) майже 50 видів

3. Цінність хутряної сировини формується властивостями:

а) шкірної тканини, волосяного покриву і шкурки в цілому

б) шкірної тканини, волосяного покриву і середовища проживання

в) волосяного покриву і шкірної тканини

г) лише волосяного покриву

4. У хутряній сировині величину об’єму, заповненого волосом, називають:

а) пишність

б) густота

в) муаристість

г) висота

5.Хутряна сировина із соболя, куниці, нутрії, норки за градацією висоти волосяного покриву належить до категорії:

а) середньоволосих

б) довговолосих

в) коротковолосих

г) особливо довговолосих

6. Хутряна сировина, маса шкурки якої становить 1,6-3 кг/м², за градацією маси шкурки належить до категорії:

а) особливо важких

б) важких

в) середніх

г) легких

7. Товщина і щільність шкірної тканини та якість первинної обробки (сушіння, консервування тощо) найбільшою мірою формують у хутряній сировині:

а) зносостійкість

б) теплозахисні властивості

в) розтяжність

г) масу

8. Площа шкурки видри (см²) становить приблизно:

а) 2000-2500

б) 200-250

в) 20000-25000

г) 20-25

8. Площа шкурки горностая (см²) становить приблизно:

а) 130-320

б) 13-32

в) 1300-3200

г) 1,3-3,2

9. Найбільш розповсюджений спосіб консервування хутряної сировини:

а) прісно-сухий

б) заморожування

в) опромінення

г) тузлукування

10. Для отримання з хутряної сировини напівфабрикатів шкурки обробляють:

а) хімічно, фізико-хімічно і механічно

б) хімічно, фізико-хімічно і біологічно

в) хімічно, біологічно і механічно

г) фізико-хімічно і механічно і біологічно

11. Найчастіше для виробів із хутра, які потрапляють на вітчизняний ринок, використовують такі види хутряної сировини із сімейства куниці з інших континентів:

а) гудзон-бейський соболь, ілька, памі, скунс

б) гудзон-бейський соболь, ілька, памі, ціветта

в) гудзон-бейський соболь, ілька, ціветта, шиншила

г) гудзон-бейський соболь, шиншила, памі, скунс

12. Найбільшою спеціалізованою хутряною фірмою на світовому ринку є компанія, що перетворилася в міжнародну монополію, має філії в Нью-Йорку, Монреалі, Лондоні і називається

а) Гудзон бей

б) Нью-Йорк окшн Ко інк

в) Фоук фер Ко

г) Канедіен фер окшн сейлз

РОЗДІЛ 6. Хутро

6.1. Товарознавча характеристика хутра

Завдяки теплозахисним властивостям, зносостійкості та гарному вигляду натуральне хутро вживалось людиною для одягу з найдавніших часів і сьогодні успішно конкурує з текстилем у виробництві багатьох товарів (зимового одягу, взуття тощо). В окремих країнах світу (у тому числі і в Україні) хутровий одяг є швидше необхідним вбранням, ніж атрибутом розкоші. При оцінюванні хутрового виробу споживачем сьогодні одним із основних критеріїв є натуральність - близькість до природного єства людини. Традиція носити хутровий одяг сягає давнини, адже ще наші предки, прагнучи зігрітися, інстинктивно одягали шкури тварин. Сучасний споживач прагне до природних матеріалів в одязі, будівництві, меблях тощо. Природні властивості натурального хутра здатні контролювати теплообмін організму; його дизайн ширший, ніж штучних матеріалів - кожен хутровий виріб по-своєму неповторний (оскільки основний споживач цього товару - жінки, то саме хутряне вбрання дозволяє виявити і підкреслити індивідуальність).

Якість хутрових виробів значно залежить від хутряної сировини: напівфабрикат і виріб буде якісним, якщо сировина відповідає певним вимогам.

В природі є понад 150 видів тварин, шкури яких придатні для виготовлення побутових виробів. Незважаючи на інтенсивний розвиток текстилю і виробництва ненатурального хутра, значення натурального хутра як сировини на світовому ринку постійно зростає.

Сукупність властивостей шкірної тканини і волосяного покриву формують споживні властивості хутряної шкурки в цілому. Найважливішим товарознавчими характеристиками хутряної сировини (ХС) є:

- теплозахисні властивості (ТЗВ); характеризуються теплопровідністю і визначаються товщиною, густиною, вологістю шкірної тканини та щільністю, густиною, висотою, пружністю волосяного покриву, співвідношенням покривного і пухового волоса, ступенем їх звивистості. Високі ТЗВ має ХС з густим і пишним волосяним покривом; показником ТЗВ є сумарний тепловий опір (швидкість охолодження нагрітого осердя, ізольованого від навколишнього середовища досліджуваним хутром); за ТЗВ усі види ХС поділяють на 5 груп: особливо високі (песець блакитний, північний олень, лисиця червона, бобер, куниця, соболь), високі (кріль, білка, ондатра, нутрія, кішка), середні (мерлушка, кріль щипаний), низькі (горностай, байбак), особливо низькі (хом'як, кріт, ховрах);

- маса шкурки ХС; це важливий показник фізіологічних властивостей ХС в цілому (визначає масу виробу); залежить від товщини і густини шкірної тканини та від густини волосяного покриву, частково зменшується при стриженні, вищипуванні, епілювання волосяного покриву, зменшенні товщини і щільності шкірної тканини; за масою ХС поділяють на (кг/м²): особливо важку (1,6-3,0 - собака, вовк), важку (1,1-1,5 - каракуль, лисиця, соболь), середню (0,7-1,0 - норка, кріль, нутрія), легку (0,25- 0,65 - ховрах, ласка, кріт, заєць-біляк); -

- зносостійкість ХС; це сумарний показник зносостійкості волосяного покриву і шкірної тканини; визначається міцністю зв'язку волоса зі шкірною тканиною, міцністю самої шкірної тканини, стійкістю волосяного покриву до УФ-променів і світла, міцністю і пружністю волосяного стрижня, стійкістю до стирання, багаторазового згинання, фарбування, сухого і мокрого тертя; оцінюється в балах (зносостійкість хутра видри прийнято за 100 балів, бурого ведмедя - 95, бобра камчатського і річкового відповідно – 95 і 85, котика морського натурального - 85, соболя натурального - 80, норки натуральної - 70, каракулю - 60, песця голубого - 60, овчини - 55, ондатри - 45, лисиці натуральної – 40); значною мірою залежить від подальшої обробки (при фарбуванні - помітно знижується: фарбовані хутра зношуються на 10 - 20 % інтенсивніше; за рахунок меншого звалювання стрижене хутро на 20 - 40 % більш зносостійке, ніж нестрижене).

- висота волосяного покриву (ВВП); це відстань (мм) від шкірної тканини до кінчиків волос у випрямленому (витягнутому) стані; ХС за ВВП поділяють на особливо довговолосі (понад 90 – єнот, вовк, росомаха); довговолосі (50-90 - лисиця, песець, бобер, видра); середньоволосі (25-50 - соболь, куниця, нутрія, норка); коротковолосі (15-25 - горностай, бабак, хом’як); особливо коротковолосі (до 15 - кріт, ховрах). ХС кожного виду має певну ВВП, що може змінюватись залежно від кряжу, сорту, статі, віку, сезону та топографічної ділянки.

- густота волосяного покриву (ГВП); це кількість волос на 1 см² площі шкурки; ХС за густотою ГВП поділяють на особливо густоволосі (понад 20 тис. - видра, бобер, песець); густоволосі (12-20 тис. - соболь, заєць-русак, кролик, ондатра); середньо густоволосі – (6-12 тис. - лисиця, вовк, куниця, білка); рідковолосі (2-6 тис. -борсук, бабак, овчина); особливо рідковолосі (до 2 тис. - ховрах, хом’як, ведмідь). ГВП, як і ВВП, суттєво впливає на теплозахисні та естетичні властивості і в межах одного виду тварини залежить від кряжу, породи, статі, віку, топографічної ділянки, індивідуальних особливостей та пори року забою;

- пишність волосяного покриву (ПВП); це величина об’єму, заповненого волосом; ХС за ступенем ПВП поділяють на особливо пишні (песець, лисиця), пишні (куниця, соболь), середньо пишні (норка, ондатра), низько пишні (кріт). ПВП залежить від висоти, густоти та пружності волоса;

- остистість волосяного покриву визначається кількістю пухових волос на один остьовий (криючий волос);

- м’якість волосяного покриву залежить від мікроструктури волоса, його довжини, співвідношення пухових і остьових волос, ступенем їх розвитку та товщини.

- муаристість волосяного покриву – незначна хвилястість окремих груп волоса в різних напрямах, що утворює відповідний малюнок шкурки; є одним з основних показників якості ненароджених ембріонів ягняток (каракульча, муаре та інші), та шкурок лошат, телят, козенят;

- колір волосяного покриву (КВП); особливістю ШС є те, що назви кольорів часто пов’язують із коштовними каменями (топаз, аметист) чи металами (платинова, срібна), порами року чи навіть часом доби (гуль-газ), географічними особливостями тощо; із звичних назв найчастіше вживають чорні, брунатні, руді, білі, сірі. КВП формує вміст у стрижнях волоса чорного і жовтого пігментів у вигляді зерен або у дифузному стані. За характером розподілу забарвлення шкурки ХС є рівномірно забарвлені (видра, норка), з плямистим малюнком або смугасті (рись, леопард), зонарно забарвлені (усурійський єнот, кролик-шиншила). КВП залежить ще від кряжу, породи, віку, пори року, статі та інших чинників;

- блиск волосяного покриву (БВП) залежить від будови лусочкового шару волоса та його звивистості. Напрямний і остьовий волос завжди має інтенсивніший блиск, ніж пуховий. За інтенсивністю блиску розрізняють шкурки із сильним, середнім, слабим і матовим блиском, а за характером блиску – з шовковистим і склоподібним (ціняться менше)

Окрім розглянутих характеристик, якість волосяного покриву характеризують світлостійкістю, міцністю волосу, міцністю зв’язку волоса і шкірної тканини та ін.

Особливості будови і фізико-механічні властивості шкірної тканини ХС характеризують:

- товщина шкірної тканини (ТШТ); ХС за ТШТ (мм) поділяють на особливо тонко­міздрові (менше 0,5 - білочка, тушканчик), тонкоміздрові (0,6-1 мм - соболь, кріт, горностай), середньоміздрові (1,1-1,5 - лисиця, ондатра, кролик), товстоміздрові (1,6-2 -овчина, видра, борсук), особливо товстоміздрові (більше 2 - нерпа, ведмідь, лоша). ТШТ суттєво впливає на зносо- і вітростійкість, теплозахисні властивості, масу; залежить від виду тварин, топографічної ділянки шкур, статі, віку, сезону забою і регіону проживання;

- щільність шкірної тканини; є неоднакова, значно залежить від виду ХС, суттєво впливає на повітро-, паро- і водопроникність, пружно-еластичні властивості;

- міцність шкірної тканини визначає в основному зносостійкість ХС, залежить від товщини і щільності шкіряної тканини, якості первинної обробки (сушіння, консервування тощо). Найменшу міцність мають шкурки крота і горностая, а найбільшу – морського котика, овчини і видри;

- розтяжність шкірної тканини; це здатність шкурок розтягуватись у поздовжньому і поперечному напрямах при незначних зусиллях; має важливе значення при видаленні дефектів зі шкурок та при виготовленні (формуванні) виробів; залежить від особливостей будови дерми, способу вичинювання, вмісту жиру і вологи і товщини шкірної тканини.

До основних властивостей шкурок в цілому відносять:

- теплозахисні властивості (ТЗВ); ХС має ТЗВ особливо високі (песець голубий, північний олень, куниця, соболь, лисиця руда), високі (кролик, білка, ондатра, нутрія, кішка), середні (мерлушка), низькі (козенятко, горностай, бабак), особливо низькі (хом’як, кріт). ТЗВ залежать від товщини шару інертного повітря, що є між волосом і в середині волоса окремих типів, густоти, висоти, пружності, остистості волосяного покриву, товщини і щільності шкірної тканини;

- зносостійкість; залежить від виду шкурок, властивостей волосяного покриву та шкірної тканини, міцності зв’язку волоса зі шкірною тканиною; визначається стійкістю волосяного покриву до витирання, багаторазових згинів і інших видів деформацій, дії світлопогоди, забарвлення до сухого і мокрого тертя)

- маса (кг/м²); ХС за масою поділяють на особливо важкі (3-1,6 - собака, вовк), важкі (1,5-1,1 - каракуль, лисиця, соболь), середні (1,0-0,7 - норка, кролик, нутрія). легкі (0,6-0,2 - ховрах, ласка, кріт). На масу впливає товщина і щільність шкірної тканини, густота, висота та інші показники волосяного покриву.

Сортування ХС передбачає розподіл шкурок і перевірку вимогам стандартів; мета його - підбір однорідних шкурок одного виду, кряжу, розміру, сорту, висоти волосяного покриву, дефектності, кольору, відтінку, блиску, типу завитків, малюнку, товщини шкірної тканини тощо для виконання наступних операції переробки (перш за все – отримання напівфабрикату). Сортування проводять залежно від виду хутра і призначення шкурок. Найбільш відомі 3 умовні схеми сортування відповідно до розмірів ШС - велика, середня, дрібна. Доведено, що підбирати ХС безпосередньо з партій, які надійшли, не тільки важко, але і немож­ливо, тому це роблять поступово, підвищуючи однорідність шкурок в групах (виконують послідовно кілька сортувань для зменшення якісних відмінностей між шкурками). В загальному принципи сортування такі:

= великі шкури; овчину підбирають за малюнком волосяного покриву, товщиною шкірною тканини, породами; шкури лошат і опойок - за довжиною, малюнком і кольором волосяного покриву; шкури собаки - за дефектами і товщиною шкірної тканини; шкури нерпи за дефектами і натуральним забарвленням;

- шкурки середніх видів; каракулево-смушкова група і козенята поділяються за кольором; шкурки норки і колонка — за розмірами, за дефектами (запал остьового волоса), за кольорами і відтінками волосяного покриву (шкурки норки ще і за товщиною шкірної тканини і статтю, а шкурки колонка — за м'якістю волосяного покриву); шкурки кролика, кішки, байбака і ондатри - за кольором (додатково шкурки кролика - за дефектами); шкурки лисиці і песця сортують за розмірами, кольорами і відтінками, сріблястістю та дефектами; найбільш цінні шкурки соболя і куниці - за розмірами, кольорами, відтінками остьового волоса і пуху, м'якістю, ніжністю, блиском волосяного покриву, кольором горлової плями (додатково соболя - за наявністю сивини);

- шкурки дрібних видів сортують за розмірами, наявністю потертості і ознак линяння.

Вказані характеристики дещо відрізняються у розрізі видів ХС. Найбільш розповсюджені у практиці торгівлі означені нижче види ХС (шкурки), які мають такі основні характеристики:

- бабак і тарбаган; стан волосяного покриву (кряжі: бабака – забайкальсько-монгольський, казахстанський, європейський; тарбагана – алтайський і середньо азійський, ферганський); спосіб знімання – пластом; консервування – прісно-сухі; розмір (см²; бабака/тарбагана: великі - понад 750-1300/1200; середні 500-1300/700-1200; дрібні – 30-750/400-700); стан волосяного покриву (сорти 1,2,3); дефекти (групи 1,2);

- білка; характеристики волосяного покриву і регіон розповсюдження (поділ на кряжі - якутський, забайкальський, амурський, єнісейський, лєнський, алтайський, обський, північно-європейський, центральний, толеутка, тувінський); спосіб знімання - трубкою; консервування – прісно-сухі; якість волосяного покриву і міздри – (сорти - 1,2,3) ; дефекти і їх розміри – (групи мала, середня, велика);

- бобер річковий; спосіб знімання - пластом; консервування – прісно-сухі (оправлені еліпсоподібно) ; розміри (см²): особливо великі ( А - понад 5000, Б – 4000-5000), великі (4000-3000), середні (3000-2000), дрібні (1300-2000; стан розвитку волосяного покриву(сорти – 1,2); дефекти і їх розміри ( групи 1,2,3);

- борсук; спосіб знімання - пластом; консервування – прісно-сухі; площа (см²) – великі (понад 1750), середні (1250-1750), дрібні (до 1250); сорти – 1,2,3; дефекти і їх розміри – групи (1-4);

- ведмідь білий і лісовий; спосіб знімання - пластом; консервування – прісно-сухі; розміри (см²): великі (понад 15000), середні (11000-15000), дрібні (7000-11000), ведмежата (3000-7000); стан волосяного покриву і сезон забою (сорти – 1-зимові, 2 - пізньо осінні, 3 - осінні); стан волосяного покриву і міздри ( групи дефектності - „малий дефект”, „середній дефект”, „великий дефект”);

- видра; колір волосяного покриву і регіон розповсюдження (кряжі північний, південний); спосіб знімання - трубкою; консервування – прісно-сухі; розміри (см²): великі (понад 2500), середні (2000-2500), дрібні (до 2000); якість волосяного покриву (сорти 1,2); дефекти і їх розміри (групи мала, середня, велика);

- вовк і шакал; беруться до уваги тільки зимові; характеристики волосяного покриву (мякі – лісовий вовк та грубі – степовий) і регіон розповсюдження (шкурки вовка поділяють на кряжі - полярний, сибірський, казахський, центральний, південний); спосіб знімання - трубкою; консервування – прісно-сухі; якість волосяного покриву і міздри (сорти -1,2,3); дефекти і їх розміри (групи мала, середня, велика);

- горностай і ласка; якість волосяного покриву, стан міздри і регіон розповсюдження (кряжі березівський, барабінський, єнісейський, якутський, забайкальський, печорський, південний, північно-центральний); спосіб знімання - панчохою (оправлені на правилах); консервування – прісно-сухі; розміри в межах кряжів (см²): великі (понад 320-175), середні (від 250-320 до 130-175) і дрібні (до 250-130); якість волосяного покриву і міздри (сорти 1,2,3); дефекти (групи мала, середня, велика);

- дрібні гризуни (ховрах усіх видів, крім піщаника; пацюк водяний і коморний; хом’як, бурундук, піщанка, сліпиш, соніполчка, цокора, тушканчик); спосіб знімання – пластом; консервування – прісно-сухі чи кислотно-солені; наявність дефектів волосяного покриву і шкірної тканини (нормальні і дефектні першої та другої групи);

- єнотовидна собака і єнот-полоскун; спосіб знімання - трубкою; консервування – прісно-сухі; якість волосяного покриву (сорти 1,2); дефекти (групи мала, середня, велика);

- єнотовидна собака кліткового розведення; спосіб знімання - трубкою; консервування – прісно-сухі; якість волосяного покриву і шкірної тканини (сорти 1,2); розмір (см., розміри 0-5 при довжині, відповідно 96,0-103,5 – 56,0-63,9 та ширині не менше 12,5); дефекти (групи 1,2,3,4.);

- жеребок; спосіб знімання – пластом; консервування – прісно-сухі, сухо солені, мокросолені; вік тварин (склизок, смоктунок, уросток); стан волосяного покриву і його довжина (сорти: смоктунок – 1,2,3; уросток – 1,2); наявність дефектів і їх розміри (групи 1,2);

- заєць-біляк; спосіб знімання - трубкою (виправлені на правилах); консервування – прісно-сухі; якість волосяного покриву і шкірної тканини (сорти 1,2,3); дефекти волосяного покриву і шкірної тканини (нормальні і дефектні 1 та 2 групи);

- заєць-піщаник; спосіб знімання - трубкою; консервування – прісно-сухі; якість волосяного покриву (сорти 1,2); дефекти (групи мала, середня, велика);

- зайць-русак; спосіб знімання - трубкою (виправлені на правилах); консервування – прісно-сухі; якість волосяного покриву (сорти 1,2,3); дефекти волосяного покриву (групи мала, середня, велика);

- кішка домашня; спосіб знімання - трубкою; консервування – прісно-сухі; структура волосяного покриву (хутряна і пухова); якість волосяного покриву (сорти 1,2); розмір (см²., великі – понад 1000, дрібні – 350-1000); дефекти (групи, кішки хутряної -1,2,3; пухової – 1,2);

- колонок і солонгой (гірського колонка); якість волосяного покриву і регіонм розповсюдження (кряжі амурський, тобольський, башкирський, єнісейський, якутський, забайкальський); спосіб знімання - панчохою (оправлені на правилах); консервування – прісно-сухі; розміри в межах кряжів (см²): великі (понад 525-250), середні (від 425-525 до 150-250), дрібні (до 425-150); якість волосяного покриву і міздри (сорти 1,2,3); дефекти (групи мала, середня, велика);

- котик морський хутряний; спосіб знімання - пластом; консервування – тузлучні; розміри (см²): особливо великі А і Б (відповідно понад 48 і 40-48), великі (35-40), середні (32-35) і дрібні (30-32); якість волосяного покриву і шкірної тканини (сорти 1,2,3); дефекти (групи 1, 2, 3, 4);

- кролик; спосіб знімання - трубкою; консервування – прісно-сухі (оправлені на правилах); структура волосяного покриву (хутряні і пухові); якість волосяного покриву і стан міздри (сорти 1,2,3); розмір (см², особливо великі – понад 1700, великі – 1300-1700, дрібні – 900-1300); дефекти (групи 1,2,3);

- кріт; спосіб знімання – пластом; консервування – прісно-сухі; якість волосяного покриву і міздри (нормальні і дефектні); дефекти (групи мала, велика);

- куниця м’яка, гірська, кідус і харза; стан волосяного покриву і регіон розповсюдження (кряжі: м’якої – кубанський, північний; гірської – кавказький, середньоазійський); спосіб знімання - трубкою (оправлені на правилах); консервування – прісно-сухі; стан волосяного покриву і шкірної тканини (сорти 1,2,3); дефекти (групи 1,2,3,4);

- лисиця і корсак (руда, чорно-бура, хрестовка, сиводушка, корсак), добуті полюванням; якість волосяного покриву і регіон розповсюдження (кряжі: лисиця руда – камчатський, якутський, сибірський, західно-сибірський, північний, центральний, південний, семипалатинський, середньо-азіатський; хрестовки і сиводушки – камчатський, північно-сибірський, південний; корсака – казахський, астрахзанський); спосіб знімання - трубкою (оправлені на правилах); консервування – прісно-сухі; розміри (довжина-ширина, см): категорія 1 (понад 85, не менше 12,5) і категорія 2 (60-84,9 і не менше 12,5); якість волосяного покриву (сорти 1,2,3); ступінь сріблястості волосяного покриву (лисиці чорно-бурої - групи 1-3); колір (1,2); дефекти (групи 1,2,3,4);

- лисиця кліткового розведення; забарвлення волосяного покриву (типи: сріблясто-чорні, сріблясто-чорні біломорді, платинові, платинові біломорді, сніжні, “Північна зірка”, “Арктичний мармур”, “Зоря”, “Вогнівка”, хрестовка, сиводушка, “Золотисто-платинова”); спосіб знімання - трубкою (оправлені на правилах); консервування – прісно-сухі; чистота окраски волосяного покриву (сріблясто-чорна, платинова і сріблясто-чорна біломорда - кольори 1,2,3); ступінь сріблястості (сріблясто-чорна і сріблясто-чорна біломорда – 1,2); розміри (довжина-ширина, см - категорії 0-5 (відповідно довжиною 101,0-108,9 і 61,0-68,9 при ширині не менше 12,5); дефекти (групи 1,2,3,4);

- морський звір; спосіб знімання - пластом; консервування – мокро солені чи стопово-тузлучні; якість волосяного покриву (групи – більок, хохлачонок, лахтак, сірка і сивар, тюлень і нерпа; шкурки білька додатково поділяють на сорти – 1,2); дефекти (групи 1,2,3,4);

- норка кліткового розведення; забарвлення волосяного покриву (кольори чорний, темно-коричневий, коричневий (дикого типу), темна пастель, світла пастель, топаз, гомо коричневий, лавандовий, паломіно, рожевий, перловий, хоуп, білий, сріблято-голубий, обхід, пастельно-сріблястий, алеутський, голубий ірис, сапфіровий, фіолетовий, гомо голубий, хрестовка, пістрявий, сивий); стан волосяного покриву і шкірної тканини (сорти 1,2); спосіб знімання - трубкою (оправлені на правилах); консервування – прісно-сухі; розміри (довжина/ширина, см, розмірні категорії: 0-3 – 76-98,9/7,5; 4-6 – 60-75,9/7,0; 7-10 – 40-68,9/6,0); дефекти (групи 1,2,3,4);

- норка, добута полюванням (вільна); якість волосяного покриву і регіон розповсюдження (кряжі сибірський, північний, кавказький); спосіб знімання - трубкою (оправлені на правилах); консервування – прісно-сухі; якість волосяного покриву і міздри (сорти 1,2,3); дефекти (групи 1,2,3,4);

- ондатра; спосіб знімання - трубкою; консервування – прісно-сухі (оправлені на правилах) ; розміри (см²): великі (понад 650), дрібні (400-650); стан волосяного покриву і міздри (сорти – 1,2,3); дефекти ( групи 1,2,3,4);

- опойок; спосіб знімання – пластом; консервування – прісно-сухі, сухо солені, мокросолені; стан волосяного покриву і його довжина (сорти 1,2,3); наявність дефектів і їх розміри (групи 1,2);

- песець білий; стан волосяного покриву і регіон розповсюдження (кряжі єнісейський, якутський, обдорський, печорський); спосіб знімання - трубкою (оправлені на правилах); консервування – прісно-сухі; стан волосяного покриву і міздри (сорти 1,2,3, недопесок); дефекти (групи 1,2,3.4);

- песець голубий (вільний і кліткового розведення, голубий, вуалевий, сріблястий, платиновий, перловий); розміри (довжина, см, песець голубий: 1 – 80 і більше; 2 – 50-79,9 при ширині не менше 12,5); забарвлення волосяного покриву (песець голубий – кольори 1, 2, 3); стан розвитку волосяного покриву (сорти, песець голубий – 1,2); спосіб знімання - трубкою (оправлені на правилах); консервування – прісно-сухі; дефекти і їх розміри (групи 1,2,3.4);

- рись і дика кішка; волосяного покриву і регіону розповсюдження (поділ на кряжі - південний і північний), а дикої кішки – на види (комишева, степова, лісова, амурська); спосіб знімання - трубкою; консервування – прісно-сухі; площа (см²) – великі (рись – понад 4000, кішка комишева – понад 2700, інші види – понад 1900), середні (відповідно – 2750-400, 1600-2700, 1200-1900), дрібні (відповідно – до 2750, до 1600, до 1200); сорти – 1, 2, 3; дефекти та їх розміри – групи (1-3);

- росомаха; спосіб знімання - трубкою; консервування – прісно-сухі; якість волосяного покриву (сорти 1,2,3); дефекти (групи 1,2,3.4);

- собака; спосіб знімання - пластом; консервування – прісно-сухі, сухо-солені, мокро-солені; якість волосяного покриву (сорти 1,2,3); розмір (см², особливо великі – понад 3000, середні – 2000-3000, дрібні – 900-1300); дефекти (групи 1,2,3,4);

- соболь, добутий полюванням; стан волосяного покриву і шкірної тканини, регіон розповсюдження і форма правки (кряжі: 1-ша група – баргузинський, камчатський, якутський, сахалінський; 2-га група – амурський, мінусінський, алтайський, єнісейський, тобольський; 3-тя група - тувінський); спосіб знімання – трубкою чи панчохою (оправлені на правилах); консервування – прісно-сухі; забарвлення волосяного покриву (кольори; кожна група кряжів кольори перший, другий, третій, четвертий); стан волосяного покриву і шкірної тканини (сорти 1,2); дефекти (групи 1,2,3,4);

- телята північного оленя; спосіб знімання – пластом (неблюй) і трубкою (випороток і пижик); консервування – прісно-сухі; вік тварин і ступінь розвитку волосяного покриву (випороток, пижик, неблюй); колір волосяного покриву (кольори – однотонні, пістряві); стан волосяного покриву (сорти: пижик – 1,2,3; неблюй і випороток – 1,2); наявність дефектів (групи малий дефект, середній дефект, великий дефект);

- ховрах-піщаник; спосіб знімання – пластом; консервування – прісно-сухі; розмір (см²; великі - понад 350; середні – 250-350; дрібні – 175-250); якість волосяного покриву (сорти 1,2); дефекти (групи середня, велика);

- ягнята і козлята (крім каракульських і смухових); вік, характер волосяного покриву, порода і площа не більше 1800 см² (види – муаре-клям; ягнячі курдючні (смух степовий), грубошерстні (смух російський), хутряні (лямка), шубні (трясок, сак-сак); козлик коротко- і довгошерстний); спосіб знімання – пластом; консервування – прісно-сухі і сухосолені; наявність дефектів і їх розміри (групи 1,2).

Останнім етапом сортування ШС є визначення призначення (мають значення якість, зовнішній вигляд, товарні, розкрійні і експлуатаційні властивості, розмір, маса і економічність).

Для отримання з ХС напівфабрикатів шкурки обробляють хімічно, фізико-хімічно і механічно. Цей технологічний процес включає підготовку шкурок, вичинення та кінцеву обробку.

У розвитку і зміні вимог ринку до ХС є певна циклічність, яка складає 30-40 років, причому кожен новий цикл поступово змінює вимоги до окремих характеристик ХС (якщо вони повторюються, то їм надається інший напрям). У напрямі розвитку вимог ринку до ХС багато спільного із сировиною для текстилю, але специфічність хутра надає їм більшої стабільності. Основою цих вимог є створення відповідних часу моделей майбутніх виробів, художнє і стильове розмаїття, нові принципи моделювання і конструювання, використання складніших методів розкрою, нових імітацій хутра, колористичне оформлення, сполучення в одному виробі різних видів хутра, комбінування хутра з м'якою шкірою, трикотажем й іншими матеріалами.

Ідентифікація (встановлення загону, сімейства, виду та різновиду) ХС базується на знанні основних товарознавчих характеристик волосяного покриву, шкірної тканини і шкурки в цілому (детально описані вище) і вмінні їх практичного застосування. Цей процес є значно простішим при роботі із сировиною і напівфабрикатом, де шкурка ще є цілою, що дозволяє орієнтуватися на певні характерні особливості - розмір шкурки, характерні ознаки окремих ділянок (отвори лап у ластоногих, характерні чорні смужки на мордочці борсука тощо) та при роботі із шкурками найбільш поширених у нас звірів і тварин (білка, заєць, лисиця, норка тощо). Значно складнішою є ідентифікація хутряної сировини чи напівфабрикату у виробах, які, як правило виготовлені із окремих топографічних ділянок шкурок (хребтиків, лапок тощо), часто оброблені (щипані, фарбовані і т.д.) чи імітують інші види (кролик під котика тощо).

Особливих знань і навичок вимагає ідентифікація виду хутряної сировини/напівфабрикату із звірів/тварин інших континентів. Сировина цих видів має, з одного боку, певні спільні загальні властивості, притаманні відповідним біологічним загонам та сімействам (хижаки сімейства куниці чи кішки, парнокопитні сімейства оленів тощо); з іншого боку, для цієї сировини характерні специфічні особливості загону/сімейства (примати сімейства мавп, гризуни сумчасті і т.д.), регіону проживання (ареалу – куниця американська) та виду (скунс, грізілі, оцелот тощо). Найчастіше для виробів із хутра, які потрапляють на вітчизняний ринок, використовують такі види хутряної сировини із інших континентів:

=сімейство куниці: американська куниця, або гудзон-бейський соболь (Аляска, північ США, Канада); ілька, або фішер, або бейбі-фішер (північ США, Канада; подібна до харзи; є вільна та розведена на звірофермах); памі, або землерийка (Китай, Індія, Індонезія; подібна до тхора, але більша); скунс (США, Канада, Мексика, Південна Америка); скунс дрібноплямистий, або ліра (США, Мексика);

=сімейство єнотових: мала панда (Китай, Непал; подібний до єнота); басариск, або рейнгталь (США, Мексика);

=сімейство ведмедів: грізлі (північна Америка; значно більший інших різновидів);

=сімейство кішки: ягуар (США, Мексика); пума (Америка); лев (Африка, Азія, Іран, Ірак, Індія); оцелот (Мексика, центральна і південна Америка); леопардова кішка (Європа, східна Азія, південна Америка); сервал (Ефіопія); тигрова кішка (південна Америка, Азія; подібна до маленького тигра); рисяча кішка (Канада, США);

=сімейство віверових: ціветта (Китай, Індія, Африка; подібна до єнота-полоскуна); генетта (Іспанія, Франція, південна Америка, Сірія);

=сімейство шиншили: шиншила (короткохвоста - Перу, Болівія; довгохвоста – Чилі, Аргентина); шиншиловий пацюк (Чилі, Болівія; дрібніший, ніж шиншила); віскаша (Аргентина);

=сімейство сумчастих: кенгуру (Австралія, Нова Гвінея); воллабі (Австралія, Тасманія); австралійський опосум, або фалангер, або кускус (Австралія, Нова Зеландія, Тасманія); американський опосум (південна і північна Америка); водяний опосум (Гватемала, Бразилія; має перетинки на пальцях); коала (Австралії); комбат (Австралія, Тасманія; подібний до великого бабака);

=сімейство мавп: гвереця, або гвереця білостегнова, або бурштинова гидіана (Африка);

=сімейство оленів: гуанако, або лама (у віці 8-9 днів – віцина); (Аргентина).

Сучасні вимоги до пакування, маркування, транспортування, зберігання ХС і змісту та оптимальної кількості товарної інформації про неї стандартизовані. Шкурки (шкури) для упаковки повинні бути розсортовані відповідно до вимог чинних нормативних документів на відповідні види ХС. Їх перед пакуванням пов'язують в пачки або бунти окремо по кожному виду і способу консервації, кряжу, сорту, групі вад, розміру, кольору, сріблястості відповідно до певних вимог (табл.6.1).

Таблиця 6.1