1.7. Система національних рахунків як методологія моделювання макроекономічних процесів

Національні рахунки відображають наскрізний рух потоків товарів і послуг, доходів та фінансових ресурсів на всіх стадіях економічного відтворення — від вироб­ництва до кінцевого споживання, нагромадження і фор­мування національного багатства.

Система національних рахунків (СНР) (англ. System of National Accounts, SNA) — сукупність взаємопов'язаних агрегованих показників, які використовують для опису й аналізу економічних процесів на макрорівні.

Перші спроби розрахувати показники, що характе­ризували б процеси економічного відтворення в націо­нальному масштабі, зокрема національний дохід, були зроблені ще в XVII ст. Надалі система національних рахунків розвивалася зусиллями таких економістів: англійців Вільяма Петті (1623—1687), Грегорі Кінга (1648—1712), Ф. Кене, К. Маркса та ін.

У 1947 р. опублікована доповідь ООН, у якій сфор­мульовано важливі принципи національного рахів­ництва. У 1953 р. Статистична комісія ООН підготува­ла документ «Система національних рахунків і допо­міжних таблиць». У 1960 р. було здійснено перший перегляд СНР, враховуючи досвід запровадження у різних країнах. Під час другого перегляду СНР (1964) враховано принципи розрахунку платіжного балансу відповідно до методології Міжнародного валютного фонду.

У 1968 р. до СНР додані рахунки виробництва, спо­живання і використання капіталу, фінансування капі­тальних витрат. До СНР також інтегровано таблиці “витрати-випуск», розроблені американським економі­стом російського походження Василем Леонтьєвим (1905—1999) (лауреат Нобелівської премії з економіки 1973), розраховані для економіки США за 1919 і 1929 pp. й опубліковані ще у 1939 р. У 1993 р. ООН схвалено новий стандарт СНР, краще гармонізований з іншими міжнародними статистичними стандартами. З метою відображення в СНР сучасних змін у перебігу економіч­них процесів, у 2008 р. Статистична комісія ООН схва­лила оновлену версію стандарту 1993 р. П'ята версія СНР нині є міжнародним стандартом для національних статистичних служб в обчисленні найважливіших макропоказників.

В Україні перехід макроекономічної статистики на принципи СНР розпочато з грудня 1992 p., однак досі не завершено. Наразі актуальними є: удосконалення методів оцінювання та включення до національних рахунків показників прихованої та неформальної еко­номічної діяльності («тіньової» економіки, або еконо­міки, яку важко охопиш статистичними спостережен­нями); застосування поряд з поточними та порівнянни­ми цінами постійних цін (середніх цін базового року), які будуть незмінними протягом певного періоду часу; складання балансу Оборотних засобів, фінансових активів та зобов'язань; запровадження сателітних (допоміжних) рахунків агропромислового комплексу, розподілу доходів та витрат домашніх господарств у соціальних процесах; деталізація] існуючих таблиць СНР та ін.

Сучасна система управління економікою на макрорівні не може функціонувати без СНР, яка дає змогу обробляти макроекономічні дані й систематизовано оформляти їх для потреб макроекономічного аналізу. Важливими сферами використання СНР також є такі:

— макроекономічний аналіз, для якого СНР є мето­дологічною базою, оскільки відзначається достатньою гнучкістю;

— порівняння даних за різні періоди: СНР допома­гає простежувати динаміку найважливіших макроекономічних агрегатів (наприклад, обсягу виробництва та інвестицій) у часі;

— міжнародні зіставлення: використання СНР дає змогу зіставляти національні рахунки, що корисно, наприклад, при визначенні права на пільгову допомогу, при розрахунку квоти (країн — членів МВФ, а також для вимірювання порівняльних масштабів економіки країн.

ООН здійснює Програму міжнародних зіставлень з метою зібрати порівняльні дані про ціни та оцінити паритети купівельної спроможності (ПКС) (англ. Purchasing Power Parities, PPPs) країн.

Необхідність використання ПКС зумовлена відмін­ностями у рівнях цін в різних країнах, що не відображе­ні у курсах їхніх національних валют, оскільки їх ви­значає співвідношення попиту і пропозиції іноземної валюти для зовнішніх операцій. ПКС між двома краінами — це співвідношення кількості одиниць національ­ної валюти країни А, необхідної для купівлі у країні А \ такої самої кількості специфічних товарів або послуг, ( яку можна купити у країні Б за одну одиницю націо­нальної валюти країни Б. ПКС можна виміряти у валю­ті будь-якої іншої країни. На практиці ПКС розрахову­ють у доларах США.

У 2005 р. уперше проведено Глобальний раунд Про­грами міжнародних зіставлень, у ньому відображені дані 146 країн. За обсягами ВВП до першої десятки увійшли США (12,4 трлн дол.), Китай (5,3), Японія (3,9), Німеччина (2,5), Індія (2,3), Велика Британія (1,9), Франція (1,9), Росія (1,7), Італія (1,6) і Бразилія (1,6 трлн дол.). За показником ВВП на душу населення за ПКС найбільш забезпеченими країнами і територія­ми є Люксембург (70014 дол./особу), Катар (68749), Норвегія (47551), Бруней (47465), Кувейт (44982), СІЛА (41674), Сингапур (41478), Ірландія (38058), Макао (37259), Гонконг (35680 дол./особу). Найбіднішими країнами світу є африканські, зокрема Бурунді, Центрально-Африканська Республіка, Демократична республіка Конго, Ефіопія, Гамбія, Гвінея-Бісау, Лібе­рія, Малаві, Нігер, Зімбабве, Мозамбік. ВВП на душу населення в цих країнах перебуває в межах від 250 до 750 дол./особу. Наступний раунд програми міжнарод­них зіставлень буде проведено в 2011 р.

Основним показником у СНР, а також основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) (англ. Gross Domestic Product, GDP) — показник, який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організа­ціями та установами в поточному періоді на економічній території країни.

Економічна територія охоплює територію, контрольовану урядом країни, в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватись; вона не включає територію посольств, військових баз тощо інших країн, розташованих у країні, але містить посольства, військо­ві бази тощо цієї країни, які розташовані на території інших країн.

Важливими принципами розрахунку ВВП є:

1) подвійний запис, або рівність доходів і витрат;

2) уникнення подвійного рахунку, тобто включення у ВВП тільки кінцевої продукції;

3) виключення перепродажу товарів та чисто фінан­сових операцій: державних; трансфертних виплат (виплати з державного бюджету, пенсій, допомога по безробіттю, подарунки ветеранам, допомога багатодіт­ним та малозабезпеченим сім'ям та ін.); приватних транс­фертних платежів (допомога батьків дітям-студентам, подарунки заможних родичів тощо); операцій з цінни­ми паперами (купівлі-продаж акцій, облігацій, оскіль­ки відображують перерозподілі власності).

Для врахування доходів, які Отримують резиденти країни з-за кордону, га доходи, які отримують нерези­денти на території даної країни, обчислюють валовий національний дохід (ЗНД, англ. Gf-ross National Income, GNI) (pиc. 1.2).

Рис. 1.2. взаємозв'язок ПВП і ВНД

Для оцінювання ВВП використовуються три мето­ди.

1. Метод кінцевого використання (за витратами). За цим методом, ВВП Дорівнює витратам на придбання призначених для кінцевого споживання продуктів і послуг за вирахуванням імпорту продуктів і послуг:

ВВП = С + І + G + NX,

де С — кінцеві споживчі витрати домогосподарств; І — валові приватні інвестиції (усі види грошових, майно­вих та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в реальні та фінансові активи з метою отримання прибут­ку (доходу); витрати на створення, розширення, рекон­струкцію та технічне переозброєння основного капіта­лу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіта­лу); G — державні витрати; NX — чистий експорт: NX = X — М, де X — експорт (вартість вивезених із кра­їни товарів і послуг), М — імпорт (вартість завезених у країну товарів і послуг).

Розрахунок ВВП за методом витрат дає змогу про­вести аналіз структури використання ВВП, визначити частку ВВП, яку споживає урядовий сектор, а також зробити висновки про сальдо торговельного балансу та ступінь відкритості національної економіки.

2. Виробничий метод (за виробленою продукцією). Підсумовують валову додану вартість за видами еконо­мічної діяльності як різницю між вартістю виробленої продукції і вартістю матеріальних витрат та послуг, спожитих у процесі виробництва:

За цього методу розрахунку ВВП спочатку щодо кожної галузі економіки обчислюють валовий випуск, який потім зменшують на величину проміжного спожи­вання. Отриманий показник характеризує сукупну вар­тість кінцевої продукції, або додану вартість, створену всіма галузями економіки.

Виробничий метод важливий для аналізу результа­тів функціонування економіки. Він допомагає охарак­теризувати внесок кожного виду економічної діяльності у створення ВВП, а також виявити галузі національної економіки з високою часткою доданої вартості у кінцевій продукції, на розвиток яких переважно спрямову­ють заходи економічної політики.

3. Розподільчий метод (за доходами). Підсумову­ють усі види первинних доходів від економічних ресурсів, а також компоненти, які не є доходами: амортизацію і непрямі податки на бізнес. Тобто ВВП дорівнює сумі:

— амортизації (сума валових інвестицій за вира­хуванням чистих інвестицій);

— чистих непрямих податків на бізнес (сума непря­мих податків, сплачених у бюджет, за вирахуванням субсидій, отриманих підприємствами від уряду);

— заробітної плати та інших винагород, виплачених працівникам;

— рентних платежів, чистик відсотків, доходів від власності, прибутку корпорацій.

Розподільчий метод використовують переважно для аналізу вартісної структури ВВД і визначення структу­ри первинних доходів (тобто доходів від використання економічних ресурсів).

Показниками СНР також є:

1. Чистий національний продукт (ЧНП) (англ. Net National Product, NNP), який розраховують шляхом зменшення ВВП на величину амортизації:

ЧНП = ВВП - амортизація.

2. Національний дохід (НД) (англ. National Income, N1), тобто сукупний дохід в економіці, отриманий влас­никами факторів виробництва (праці, капіталу, землі), який визначають через вирахування з ЧНП чистих непрямих податків на бізнес:

НД = ЧНП - чисті непрямі податки на бізнес.

3. Особистий дохід (ОД) (англ. Personal Income, PI) можна отримати, коли від НД відняти внески на соціаль­не страхування, нерозподілений прибуток корпорацій, податки на прибуток корпорацій і додати трансфертні платежі. Необхідно також відняти чистий відсоток і додати особисті доходи, отримані у вигляді відсотка.

4. Використовуваний дохід (ВД) (англ. Disposable Income, DI) розраховують шляхом зменшення показни­ка ОД на суму прибуткового податку з громадян та де­яких неподаткових платежів державі:

ВД = ОД - прибутковий податок -— неподаткові платежі державі.

ВД залишається у розпорядженні домогосподарств і використовується на споживання і заощадження.

ВВП вимірюють у ринкових цінах, він представляє обсяг виробництва за рік, виражений у цінах цього року. Цей показник називають номінальним ВВП: номінальний ВВП = Ърдг,

PfiPi — ціна і-го товару в поточному році; qt — кількість 1-го товару в поточному році.

Отже, величина номінального ВВП відображає зміни як у фізичному обсязі виробництва, так і в ринкових цінах. Щоб визначити зміни лише фізичного обсягу вироб­ництва, номінальний ВВП корегують на показник дефля­тора ВВП — індексу, який вимірює середній рівень цін в економіці стосовно цін попереднього або базового року.

Реальний ВВП (в СНР — «ВВП у постійних цінах») вимірює вартість обсягу виробництва в економіці із застосуванням фіксованих цін базового року:

реальний ВВП = poqt,

де р0 — ціна і-го товару в базовому році.

Розрахунок реального ВВП необхідний для визна­чення зміни реального обсягу виробництва, або еконо­мічного зростання. І хоча він не є ідеальним показни­ком реальних доходів або рівня життя, найчастіше його використовують як оцінку реальних доходів.

Номінальний ВВП, реальний ВВП і дефлятор ВВП пов'язані між собою такими співвідношеннями:

ибо:

Стосовно темпів зростання:

зміна реального ВВП, % = зміна номінального ВВП, % -- зміна дефлятора ВВП, % .

Якщо величина дефлятора менша за 100% (ціни в поточному році знизились порівняно з базовим роком, тобто відбулася дефляція), то для отримання значення реального ВВП номінальний ВВП коригують у бік збіль­шення. Цю операцію називають інфлюванням. Якщо величина дефлятора більша за 100% (ціни в поточному році зросли порівняно з базовим роком, тобто відбулась інфляція), то номінальний ВВП зменшують на величи­ну дефлятора. Операцію називають дефлюванням.

Отже, систему національних рахунків розглядають як основний інструмент і джерело макроекономічного аналі­зу, що відображає основні обсяги та пропорції економіч­ного розвитку країни, пов'язані з виробництвом і спожи­ванням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни.

Запитання.

Завдання

1. У чому полягає особливість економіки як об'єкта вивчення економічної теорії?

2. Обґрунтуйте сучасне визначення предмета економічної теорії.

3. Поясніть різницю між позитивною і нормативною економіками.

4. Охарактеризуйте основні сучасні течії економічної теорії та їхні підходи до ролі держави в регулюванні економіки.

5. За яким принципом в економічній теорії виокремлюють мікро- та макрорівні аналізу?

6. Укажіть і аргументуйте причини економічного волюнтаризму:

а) ігнорування висновків економічної теорії;

б) неправильні висновки економічної теорії;

в) ігнорування рекомендацій економічної теорії у господарській практиці.

7. Як співвідносяться поняття «публічне адміністрування», «дер­жавне регулювання економіки» та «економічна політика»? Аргумен­туйте свою точку зору.

8. Чи існує конфлікт цілей при проведенні економічної політики уряду України?

9. У чому полягає системність реалізації основних економічних цілей? Поясніть принцип дії «магічного чотирикутника».

10. Який взаємозв'язок існує між господарською практикою, еко­номічною теорією та економічною політикою держави? Розкрийте зміст функцій економічної теорії.

11. Які методи застосовують для розрахунку валового внутрішньо­го продукту, у чому полягає їхнє функціональне призначення в еконо­мічному аналізі?