3.3. Сутність, етапи становлення та цілі державного регулювання економіки

Різноманітність і багатогранність функцій держави в ринковій економіці потребують упорядкування, узго­дження, координування діяльності, пов'язаної із їх вті­ленням, тобто запровадження системи державного регу­лювання економіки — активного впливу держави на рин­кові процеси і відносини з метою корегування поведінки господарюючих суб'єктів та результатів роботи ринку. Воно є сукупністю форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на розвиток економіч­ної системи суспільства, її продуктивних сил, техніко-організаційних і соціально-економічних відносин сто­совно їх стабілізації та пристосування до економічних умов, які постійно змінюються. При цьому регулюваль­ний вплив держави розуміють у широкому значенні — як спрямований не лише на стимулювання, заохочення, пришвидшення, посилення бажаних явищ, а й такий, що передбачає реверсний ефект — стримування, спо­вільнення, послаблення, обмеження негативних чинни­ків розвитку економіки.

Оскільки державне регулювання економіки — різно­планове явище, спектр підходів до його тлумачення досить широкий (табл. 3.3).

Таблиця 3.3 - Основні підходи до визначення сутності державного регулювання економіки в умовах ринкових відносин

Підхід	Дефініція
Функціональ­ний	засоби реалізації функцій держави в ринковій економіці
Антикризовий	засіб впливу держави на ринкові відносини в період кризи для зміни господарської ситуації та її стабілізації
Процесний	процес впливу держави на ринкові відносини з метою їх стабілізації або розвитку
Інституціональний	цілеспрямований вплив інститутів держави на розвиток ринкових процесів
Системний	система забезпечення цілеспрямованого впливу інститутів держави на ринкові процеси шляхом узгодження заходів та послідовного використання інструментів і механізмів координації, організації, упорядкування економічних відносин

Кожен підхід розглядає важливий, але окремий аспект державного регулювання економіки. Тому їх узагальнення дає змогу зробити комплексне визначення сутності аналізованого поняття.

Державне регулювання економіки (ДРЕ) — вплив держави через уповноважені органи влади та інституцій на економічні об'єкти та процеси, осіб, які беруть у них участь, з метою надання цим процесам організованого характеру, упорядкування дій еко­номічних суб'єктів, забезпечення дотримання законів, відстою­вання державних та суспільних інтересів.

Близькими до цього поняття є терміни «державне втручання в економіку», «державне управління еко­номікою», «державна економічна політика», «макроекономічне регулювання». Всі вони так чи інакше характеризують спосіб впливу держави на економічну сферу, проте вони не є тотожними.

При застосуванні поняття «державна економічна політика» наголошують насамперед на цілеспрямова­ності впливу держави на господарські процеси, на запровадженні комплексу узгоджених і послідовних заходів, спрямованих на досягнення цілей економічно­го розвитку в довго- та короткостроковому періодах. Саме державна економічна політика є основою, на якій ґрунтується державне регулювання економіки. Ця основа визначає бажаний, нормативний стан втілення державного регулювання. На практиці здійснення регулювальних заходів держава часто відхиляється від заздалегідь визначених цілей. Це відхилення є тим більшим, чим більшим є період, на який визначено цілі відповідної політики.

Найширшим з наведених є поняття «державне упра­вління економікою», що позначає організувальний, спрямувальний, координувальний та контролювальний впливи держави на економічні явища, відносини і про­цеси. Державне управління економікою охоплює весь комплекс управлінських функцій, які охоплюють ціле-визначення, аналіз, прогнозування, програмування, організацію, стимулювання, корегування, облік, кон­тролювання діяльності ринкових суб'єктів та відносин, що виникають між ними. З цього переліку управлінсь­ких функцій до регулювання певною мірою належать аналіз, прогнозування, програмування, стимулювання, корегування, контролювання. У цьому сенсі відповідна діяльність є важливою, але не всеохопною підсистемою державного управління економікою. Інакше кажучи, якщо державне управління економікою визначає загальну траєкторію руху, розвитку, то державне регу­лювання економіки поширюється лише на корегуван­ня, зміну, уточнення базової планової, програмної траєкторії відповідно до умов, додаткових вимог, осо­бливих державних інтересів тощо.

Змісту поняття «державне регулювання» відповідає його розуміння як зовнішнього управління об'єктом, яке доповнює внутрішнє управління, самоуправління. Економічні об'єкти мають власні внутрішні системи управління. Однак такі системи не здатні повноцінно реалізовувати весь комплекс управлінських функцій, схильні виробляти управлінські впливи у власних інте­ресах, на шкоду іншим об'єктам та інтересам вищого порядку. Тому самоуправління цих об'єктів доповню­ють зовнішнім регулюванням з боку органів державної влади.

Вагомою ознакою, критерієм виокремлення держав­ного регулювання еконіоміки як особливої частини дер­жавного управління є характер відносин власності на майно, що становить об'єкт впливу з боку держави. Якщо таке майно є державною власністю, то вона має право управляти, розряджатися ним у повному обся­зі. Якщо майно належать не державі, а іншим власни­кам, то держава не набиває всіх управлінських повнова­жень, але від імені суспільства правомочна регулювати процеси і відносини з приводу його використання і роз­порядження. Це обмежує застосування функцій дер­жавного управління у певному обсязі лише державним сектором; діяльність більшості ринкових агентів безпо­середньо включається до сфери державного регулюван­ня економіки.

Поняття «макроекономічне регулювання», з одного боку, є вужчим порівняно із поняттям «державне регу­лювання економіки»: вважають, що регулювальний вплив держави поширюється не тільки на макро-, а й на мезо- та мікрорівні (відповідно, рівень окремих регіо­нів, галузей, підприємств, установ тощо). Проте, з іншого боку, суб'єктів макроекономічного регулю­вання є не тільки суте і державні органи влади та інсти­тути, а й союзи підприємців, роботодавців, профспілки, різноманітні саморегулювальні та професійні організа­ції тощо. Макроекономічне регулювання забезпечуєть­ся і через діяльність різноманітних наддержавних орга­нів та інституцій. У цьому аспекті поняття «макроеко­номічне регулювання» є ширшим порівняно із понят­тям «державне регулювання економіки».

Наявність різниці між цими поняттями не свідчить про те, що можна завжди однозначно і чітко виокреми­ти явища і процеси, які належать до сфери суто держав­ного регулювання економічних процесів і відносин, осо­бливо з огляду на те, що розуміння суті державного регулювання історично змінювалося.

В історії становления системи державного регулювання економіки виокремлюють три основні етапи.

I етап (XIX ст. — 10-ті роки XX ст.) — домінування ринку вільної конкуренції і спроби пошуку адекватних засобів державного регулювання економіки у разі його неефективності. Державне регулювання економіки було зведено до мінімуму і здійснювалось епізодично. Державі загалом була відведена роль «нічного вартово­го» . Це передбачало створення постійно діючих і потуж­них стимулів до підвищення ефективності виробництва, проте механізм ринкового саморегулювання був неспро­можним впоратися з циклічним рухом; у певних сферах господарювання (зокрема, у галузях, які тяжіють до природних монополій) він взагалі не спрацьовував.

II етап (10-ті роки — перша половина 50-х років XX ст.) — несистемне (аномально-кризове) викори­стання державного регулювання економіки. Утверди­лося розуміння, що у випадку, коли ринковий механізм «не спрацьовує», держава повинна коригувати його дію за допомогою регулювальних заходів. Державне регу­лювання використовували лише в періоди кризового стану економічної системи, коли нормальні процеси ринкового кругообігу капіталу та суспільного відтво­рення були неможливими або обмеженими з об'єктив­них або політичних причин. Державне регулювання економіки зводилося до втілення конкретних програм уряду і обмежувалося, як правило, періодом його діяль­ності. Наприклад, щоб подолати Велику американську депресію 1929—1933 pp., президент Ф.-Д. Рузвельт використав широкомасштабні заходи державного регу­лювання господарських процесів — було прийнято, зокрема, закони про відновлення національної проми­словості та про регулювання сільського господарства. Відповідно до цих документів на найвищому урядовому рівні здійснювався обов'язковий державний контроль галузевих промислових підприємств, які погоджували­ся на обмежений випуск своєї продукції. У сфері сільсь­кого господарства «новий курс» було спрямовано на припинення процесу розорення дрібних фермерів, підвищення цін на сільськогосподарську продукцію шляхом державного контролю за скороченням вироб­ництва та площ посівів. За тимчасові збитки фермери СІЛА одержували від держави компенсацію.

Було запроваджено програму скорочення безробіття шляхом організації будівництва автострад, мостів, каналів та інших споруд за кошти державного бюджету, встановлено мінімальну заробітну плату, безробітним почали надавати регулярну (стабільну) фінансову допо­могу, реформовано Федеральну резервну систему.

Отже, вперше в мирних умовах держава почала віді­гравати важливу роль безпосереднього регулятора і координатора розвитку пріоритетних сфер господарсь­кого життя країни. Це допомогло США вже в 1934 р. вийти з Великої депресії і забезпечити передумови поступового подолання її наслідків. Теоретичною осно­вою «нового курсу» стали погляди англійського еконо­міста Дж.-М. Кейнса.

III етап (перша половина 50-х років XX ст. — поча­ток XXI ст.) — системне державне регулювання еконо­міки. Воно перетворилося на постійно діючу невід'ємну підсистему ринкової економіки. Різноманітні теоретич­ні моделі державного регулювання економіки широко впроваджують у країнах із різними ступенями розвитку ринкових відносин.

Цілі державного регулювання економіки стають розгалуженішими — від антикризових заходів до забез­печення стабільного соціально-економічного розвитку країни, її конкурентоспроможності. Цілі конкретизу­ються залежно від пріоритетів урядової політики, тен­денцій розвитку господарської кон'юнктури, інтен­сивності світогосподарських зв'язків. Посилюється вплив міжнародних економічних організацій на процес прийняття відповідних державно-управлінських рішень, зростає значення міждержавних угод при їх запровадженні. Система державного регулювання еко­номіки поступово еволюціонує в напрямі глобального макроекономічного регулювання.

На початку 80-х років XX ст. необхідність подолан­ня постійно зростаючих інфляції і безробіття в провід­них індустріально розвинутих країнах спричинила

І поширення монетарних концепцій регулювання еконо­міки, основою яких стали ідеї М. Фрідмана. Основними

і ідеологами практичного втілення цих концепцій були президент США Р. Рейган та прем'єр-міністр Великої Британії М. Тетчер.

Концепції ґрунтувалися на ідеях забезпечення державного впливу на економіку шляхом застосуван­ня засобів грошово-кредитної політики — визначення величини грошового попиту та жорсткого підтриман­ня рівномірного збільшення грошової маси (в межах З—5% на рік) і лібералізації економічних процесів. Так, програма «рейганоміки» передбачала: зменшення кор­поративних та особистих податків з громадян на 25%; зменшення бюджетних витрат та згортання соціальних програм; дерегулювання підприємництва; чітке розме­жування функцій центральної та місцевої влади в процесі реалізації концепції нового федералізму.

Системне поєднання цих заходів забезпечило акти­візацію процесів оновлення основного капіталу, струк­турну перебудову економіки США. Це була найуспішні­ша повоєнна економічна програма адміністрації США.

Втілення програми «тетчеризму», крім застосуван­ня політики жорсткого монетарного регулювання, передбачало: денаціоналізацію промисловості (газової, сталеплавильної, електроенергетичної, а також водозабезпечення та телекомунікації); створення умов «здоро­вої конкуренції», особливо в ціноутворенні; розвиток малого та середнього бізнесу; захист ТНК; приватиза­цію житла; зменшення подоходних податків та кілько­сті чиновницького апарату; зменшення видатків бюджету; обмеження діяльності профспілок; скасуван­ня субсидій неперспективним підприємствам. У резуль­таті у Великій Британії суттєво підвищилася продуктив­ність праці (темпи її зростання щорічно становили 2,5% і поступалися лише Японії), а темпи економічного зро­стання досягли найвищого серед європейських країн рівня — 3—4% річних, інфляція утримувалася в межах 6% . Зайнятість в економіці зросла на 1,2% . Сформував­ся досить потужний середній прошарок суспільства.

Однак «тетчеризм» і «рейганоміка» спричинили соціальну поляризацію, зниження прожиткового рівня для частини громадян.

У зв'язку із посиленням впливу глобальних чинни­ків на функціонування національних економік, світо­вою фінансовою кризою 2008 р. деякі фахівці висло­влюють думку стосовно початку IV етапу розвитку системи державного регулювання економіки. Його сут­тєвою ознакою стає посилення взаємодії національних систем регулювання економіки з глобальними регуля­торами, стрімке зростання ролі фінансових ринків у підтримці розвитку світогосподарських зв'язків.

Дослідження еволюції державного регулювання економіки дає змогу сформулювати його цілі. Ком­плексний аналіз і системне визначення цілей державно­го регулювання економіки та здійснення економічної політики держави: започаткував голландський еконо­міст Ян Тінберген (1903—1994) у праці «Теорія еконо­мічної політики» (1952). Він дійшов висновків, що уря­дові органи повинні: формулювати кінцеві цілі еконо­мічної політики; оцінювати, які політичні інструменти є в розпорядженні уряду; спиратися на модель економі­ки, що пов'язує воєдино цілі та інструменти. Він припу­стив, що існують лише дві цілі економічної політики: збільшення зайнятості та боротьба з інфляцією. Тоді й інструментів може бути лише два — податково-бюджет­на і кредитно-грошова політика. Тінберген зробив висно­вок, що політики можуть досягти обох цілей лише в тому разі, коли кількість інструментів дорівнює кількості цілей, а вплив інструментів на цілі лінійно незалежний від них. Я. Тінберген запропонував увести вісім елементів у цільову функцію (узагальнену характеристику) макроекономічної політики держави: обсяг державних нитрат; темп зміни реальної заробітної плати; рівень зайнятості; індикатор розподілу доходів; розміри інве­стицій; сукупний попит; рівень виробництва; сальдо платіжного балансу. На цих засадах була розроблена економетрична модель, яку використовували для бюджетного та економічного планування.

Основна мета державного регулювання економіки зумовлюється потребами розв'язання глобальної пробле­ми економічного розвитку — досягнення і підтримання максимально можливого поточного й потенційного рівня задоволення суспільних і раціональних індивідуальних, сімейних, групових потреб населення країни за умов обмежених природних, матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів. У цьому розумінні основні цілі дер­жавного регулювання економіки можна описати за допо­могою «магічного чотирикутника» (стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості, стабільність цін (фінансова стабільність), зовнішньоекономічна рівнова­га). З урахуванням: сучасних реалій основними цілями державного регулювання економіки можна також вважа­ти: забезпечення високого рівня інвестицій; активізацію інноваційного процесу, підвищення рівня інноваційного потенціалу країни; створення раціональної структури економіки; справедливе утворення і розподіл доходів та власності; охорону і поліпшення навколишнього середо­вища; укріплення господарського устрою, його адаптацію до змін, що відбуваються, тощо.

Цілі державного регулювання економіки визнача­ють шляхом систематизування і конкретизування від­повідних функцій держави в ринковій системі господа­рювання, а їх практичне втілення передбачає запрова­дження комплексу узгоджених і послідовних заходів, розрахованих на різні часові періоди, об'єкти впливу, результати запровадження тощо (табл. 3.4).

Отже, цілі державного регулювання можна класифі­кувати за різними ознаками, що, однак, не виключає можливості їх представлення у вигляді «дерева цілей». При цьому передбачають, що конкретні завдання такої діяльності не тільки підпорядковуються генеральній меті, а й перебувають у тісному взаємозв'язку, а у дея­ких випадках — перехрещуються, переплітаються. Подібну систему потрібно прив'язувати до конкретної ситуації.