1. Наукові засади державного регулювання господарських процесів і економічної політики

Динаміка економічних процесів як у розвинутих країнах, так і тих, що перебувають у стані трансфор­мації своїх господарських систем, світова фінансово-економічна криза, обвал фінансових ринків яскраво ви­світлили проблеми ринкової моделі координації госпо­дарського життя та зумовили перегляд традиційних уявлень про роль і функції держави врегулюванні еконо­міки. Неспроможність суто ринкових регуляторів ста­білізувати економічну ситуацію, загальмувати спад виробництва, подолати проблеми зайнятості, розподі­лу доходів спричинила розширення державних програм підтримки банківського сектору, галузей економіки, що найбільше постраждали від кризи, прийняття нових регуляторних актів як на державному, так і гло­бальному рівні щодо діяльності деяких ринкових інсти­тутів. Однак масована критика ринкової економіки, зокрема її ліберальної моделі, загрожує необґрунтованою експансією державного втручання у різні сфери суспільного життя, бюрократизацією економічних від­носин, посиленням влади чиновництва. Тому нагальною потребою для науки і практики управління господар­ськими процесами залишається пошук оптимального поєднання державного регулювання з механізмом рин­кового саморегулювання, переосмислення класичних ситуацій неспроможності ринку і держави у контек­сті глобальних викликів економічного розвитку. Сучас­ний етап розгортання економічних процесів характе­ризується загостренням основних проблем господарсь­кого життя, суперечливістю економічних інтересів соціальних груп, ускладненням зв'язків між різними економічними суб'єктами. Тому завданням економіч­ної науки є не тільки опис економічних процесів, а й формування методологи ефективного розв'язання еко­номічних проблем суспільства.

1.1. Економічне теорія як методологічна основа управління господарськими процесами

Економічна теорія належить до суспільних наук. У перекладі з грецької «економіка» (грец. oikonomike) означає мистецтво ведення домашнього господарства («ойкос» — дім, домашнє господарство; «номос» — вчення, закон). Цей термін запровадив давньогрецький філософ Ксенофонт (прибл. 4310—355/354 до н. є.). Він уперше зробив спробу з'ясувати внутрішні підвалини економічного розвитку, визначити завдання і предмет економічної науки як науки1 про збагачення домашньо­го господарства, сформулювати окремі елементи еконо­мічних знань. Ксенофонт у своїх працях «Про домашнє господарство» та «Про доходи» досліджував організа­цію сімейного домашнього господарства, ведення госпо­дарства в межах регіону, країни. Давньогрецький мислитель Арістотель (384—322 до н. є.) істотно розши­рив коло питань, які розглядає економічна наука, впер­ше структурував предмет економіки, виокремивши в ній виробництво благ для задоволення потреб людей — природну господарську діяльність — і мистецтво нажи­вати багатство, робити гроші — неприродну господарсь­ку діяльність, хрематистику.

З нагромадженням теоретичних здобутків розумін­ня і визначення предмета економіки як особливої сфери наукового знання зазнало помітної еволюції: від просто­го узагальнення знань про ведення домашнього госпо­дарства, багатство і гроші, економічну політику держа­ви до науки про закони, що управляють виробництвом, обміном, розподілом, споживанням матеріальних і духовних благ, тобто про виробничі відносини. Так, у першій половині XIX ст. економічну науку вважали дослідженням «природи і причин багатства націй» (англійський економіст Адам Сміт (1723—1790)), «за­конів, що регулюють розподіл продуктів землі» (англійський економіст Девід Рікардо (1772—1823)) і «законів руху капіталізму» (Карл Маркс (1828—1883)). Наприкінці XIX ст. її стали вважати наукою, що аналі­зує людську поведінку через взаємозв'язок між постав­леними цілями й обмеженими засобами, які мають аль­тернативне застосування. Відтак економічну науку почали трактувати як дослідження принципів, що управляють ефективним розміщенням ресурсів, коли ресурси і потреби задано.

Однак і натепер у науковій, науково-методичній літературі немає єдиного визначення предмета еконо­мічної теорії. У найпоширеніших визначеннях указу­ють, що економічна теорія — це наука про:

— національне багатство і способи його зростання;

— механізми, що регулюють відносини між покуп­цями і продавцями;

— діяльність у сфері виробництва і обміну між людьми;

— види діяльності, пов'язані з обміном і грошовими угодами між людьми;

— поведінку людей у процесі виробництва, розподі­лу і споживання матеріальних благ і послуг за умови обмежених ресурсів;

— загальний рух економічного життя — тенденції розвитку цін, виробництва, зайнятості тощо;

— вибір способу використання обмежених виробни­чих ресурсів (землі, праці, устаткування, технічних знань) для виробництва різних товарів і розподілу їх між членами суспільства;

— розв'язання проблем організації споживання і виробництва;

— гроші, норми відсотка, капітал і багатство;

— виробничі відносини у взаємодії з продуктивни­ми силами і політичною надбудовою;

— економічні закони, що керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням на різних етапах розвитку людського суспільства;

— господарські зв'язки країн, причини експорту та імпорту товарів, впливи зведених митних перешкод на національних кордонах.

Наведені визначення відображають теоретичні уза­гальнення багатоманітних аспектів господарського життя суспільства. Звідси випливає сучасне розуміння предмета економічної теорії як дослідження поведінки людей в процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг у світі обмежених ресурсів. Ця теорія вивчає проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини. Із загостренням проблеми вичерпності й обме­женості ресурсів, пошуками їх заміни актуалізується визначення економічної теорії, найпоширеніше серед сучасних учених.

Економічна теорія — наука про вибір суспільством раціональних способів використання обмежених ресурсів для задоволення своїх потреб у благах і послугах у сучасному і майбутньому.

Багатоаспектність змісту економічної теорії зумо­влює різноманітність напрямів вивчення економічного життя суспільства. У центрі уваги стають виробничі відносини, проблеми ефективності економічної систе­ми, особливості різних систем господарювання та ін. Важливим є вивчення розвитку самої економічної тео­рії та відповідних дисциплін. У межах економічної тео­рії досліджують не тільки оптимізацію виробництва за обмежених ресурсів, а й економічні форми та законо­мірності, в яких відбувається суспільне відтворення загалом. Водночас вчені вдаються і до політико-економічного аналізу, оскільки не можна звести економічну науку лише до конкретного-економічного знання або функціональних взаємозв'язків економічних змінних.

Термін «політична економія» запропонований фран­цузьким економістом-меркантилістом Антуаном Монкретьєном (1575—1621) у праці «Трактат політичної економії» (1615). З грецької «політикос» перекладаєть­ся як «державний, суспільний». Отже, цей термін по­значає науку про ведення господарства в державі, сус­пільстві. Нині політекономічна парадигма економічної теорії досліджує розвиток економічних явищ і процесів через пізнання виробничих відносин. Політична еконо­мія характеризує основи господарських систем через аналіз організаційно-економічних і соціально-еконо­мічних виробничих відносин. Політекономічний аспект економічної теорії охоплює також аналіз економічних законів та їх взаємодії, причинно-наслідкові взає­мозв'язки економічних змінних.

Зв'язок економічної теорії з господарською практи­кою, підприємництвом, господарськими функціями держави опосередкований багатьма чинниками. Еконо­мічна теорія виконує при цьому такі функції:

1) пізнавальну — опис і пояснення економічних процесів і поведінки господарюючих суб'єктів для поглиблення розуміння фундаментальних взаємозв'яз­ків економічних явищ, розкриття законів, які управля­ють господарством, відтворення реальної моделі госпо­дарської діяльності;

2) методологічну — формування методологічних засад комплексу економічних наук: галузевих еконо­мік, управління економікою, державного регулювання економіки та ін.;

3) практичну, прикладну — наукове керівництво і вироблення орієнтирів для економічної політики, упра­вління господарськими процесами. Оволодіння еконо­мічними знаннями дає змогу приймати обґрунтовані, оптимальні економічні рішення з різних питань і на різ­них щаблях господарського життя;

4) прогностичну — обґрунтування планів і прогно­зування перспектив економічного розвитку.

Знання економічної теорії необхідне всім громадя­нам цивілізованого суспільства. Більшість конкретних проблем повсякденного життя мають важливі еконо­мічні аспекти, і через виборців суспільство здатне впли­вати на рішення своїх політичних лідерів. Індивіду еко­номічні знання допомагають приймати рішення про вибір освіти і місця роботи, інвестування власних зао­щаджень тощо. Економічні знання мають практичне значення і для бізнесу, бо розуміння законів функціону­вання економічної системи допомагає керівникові під­приємства обирати оптимальну господарсько-фінансову політику.

Економічна теорія не може розвиватися без ура­хування досягнень інших наук — історії, статистики, географії, природознавства, математики, психології, антропології, соціології, політології тощо. Предмети вивчення всіх цих дисциплін частково збігаються з предметом економічної теорії. Чим ширший спектр наук, досягнення яких інтегрує економічна теорія, тим об'єктивніше вона відображає реалії господарського життя людського суспільства. Тому економічна теорія розвивається у напрямі розширення її предмета за раху­нок охоплення нових сфер наукових знань, збагачення методології економічних досліджень.