Постановка реакції Манту з діагностичною метою

Туберкуліиодіагностику як діагностичний тест, застосовують при ма­сових обстеженнях дітей і підлітків, а також для діагностики туберкульозу і визначення активності процесу.

Для проведення внутрішньошкірної проби Манту використовують ту­беркулін у стандартному розведенні. Він випускається у вигляді прозорої рідини в ампулах по 3 або 5 мл. Одна доза (2 ТО) міститься в 0.! мл розчи­ну. Використовують спеціальні туберкулінові, а за їх відсутності однора­зові шприци. Після відкриття за загальними правилами ампули з туберку­ліном у шприц довгою голкою набирають до 0,2 мл розчину. Змінюють голку, відтискають повітря і рідину до поділки 0,1 мл. Після обробки шкіри в ділянку передпліччя вводять туберкулін внутрішньошкірно, при цьому утворюється біла папула діаметром 7-8 мл, яка швидко розсмоктується. При індивідуальній туберкулін оді агности ці, що призначається у разі по­треби диференціальної діагностики, можуть використовувати за призна­ченням фтизіатра більші дози туберкуліну (10 ТО). Відкриту ампулу ту­беркуліну можна зберігати з дотриманням асептики. Якщо через 72 год на місці введення туберкуліну помітно лише слід уколу на незміненій шкірі, проба Манту вважається негативною. Якщо виявляється папула розміром 2-4 мм, або гіперемія будь-якої величини, проба Манту сумнівна. За наяв­ності папули 5 мм і більше - позитивна проба Манту. Пробу вважають гіперергічною при наявності папули 21 мм і більше, появі везикули чи лімфангіїту у дорослого.

Протипоказання: захворювання шкіри, гострі інфекційні хвороби, за­гострення хронічних захворювань, алергічні стани, епілепсія.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ

Проблема. Загроза інфікування родичів хворого.

Причина. Бактеріовиділення.

Мета. Мінімізувати загрозу інфікування.

Втручання. Бактеріовиділювачами вважаються хворі, у яких мікобак­терії туберкульозу виявлені хоча б одного разу будь-яким методом дослід­ження і є клініко-рентгенологічні ознаки активності туберкульозного про­цесу. Бактеріовиділення поділяють на: а) масивне, коли мікобактерії у мок­ротинні знаходять при звичайній бактеріоскопії або методом посіву (більше 20 колоній); б) мізерне, коли мікобактерії знаходять тільки методом посіву (не більше 20 колоній); в) формальне (умовне), коли бактеріовиділення вже припинилося, але хворий перебуває ще на контролі.

Найнебезпечнішими вважаються хворі з масивним бактеріовиділенням або мізерним, якщо в сім'ї с діти та підлітки і при цьому мають місце не­сприятливі обставини: погані житлові умови, порушення гігієнічних пра­вил, зловживання алкоголем.

157

Такого хворого необхідно переконати в

необхідності лікуватись стаціонарно, навчи­ти збирати мокротиння в кишенькові плюваль­ниці (рис. 3.4) і знезаражувати його; хворий повинен знати, що особливо багато мікобак­терій виділяється у зовнішнє середовище з най-дрібнішими краплями мокротиння при чханні та кашлі, менше - при розмові. При чханні в навколишнє середовище викидається близько 50000 крапель слизу, які висихають і у виг­ляді пилу осідають на предметах. У значній частині цих пилинок містяться мікобактерії. При чханні та кашлі хворий повинен відвер­татися від людей, які є поблизу, прикривати ніс та рот хустинкою, або тильною стороною лівої кисті - тоді права рука залишається чис­тою і хворий зможе потиснути руку людині, яка його відвідала. Хворий повинен частіше

Рис. 3.4. Збір мокротиння у

ІІ.ІІОІІІІ.'ІІ.МШІМІ.

мити руки і змінювати носові хустинки. Особливо слід потурбуватися про дітей. Хворий, оберігаючи їх, не повинен брати на руки, не цілувати і не спати з ними в одному ліжку.

ПРОФІЛАКТИКА

Неспецифічна профілактика туберкульозу передбачає соціально-профі-лакгичні, санітарно-гігіснічні заходи, боротьбу із забрудненням навколиш­нього середовища. Важливим є своєчасне розпізнання захворювання, ізоля­ція і лікування нововиявлених хворих та хворих з активною формою ту­беркульозу. Для виявлення хворих на туберкульоз на ранніх стадіях використовують флюорографічне обстеження населення. Специфічна профі­лактика передбачає вакцинацію, ревакцинацію та хіміопрофілактику.